GOROD.cn.ua

Чернігівщина incognita

Чернігівщина incognita First Previous Next Last

Сторінки кам'яного літопису

В ГОСТЯХ У СТАРОДАВНЬОЇ ПАРАСКЕВИ

П'ятницька церква у Чернігові
       "Архитектура - тоже летопись мира: она говорит и тогда, когда уже молчат и песни, и предания..." Микола Гоголь.
       "Названа церква в честь Параскеви-П'ятниці, жінки, яка проповідувала християнство язичницьким народам в перші століття н.е. і положила своє життя на вівтар віри в Ісуса Христа. (Відзначимо, що слово "П'ятниця" грецькою мовою - "Параскева".)
       П'ятницька церква - діюча церква УПЦ КП. Вже десять років тут відбуваються богослужіння. Перш, ніж завести гостей до церкви, хочу показати цікаву деталь на стіні - викладений цеглою хрест, датований кінцем XII століття. Ця частина церкви не була зруйнована ні під час монголо-татарської навали ХНІ ст.", ні в XX столітті.
       Коли видатний архітектор і археолог Петро Барановський відновлював храм після Другої світової війни, то з історичного музею прийшов учений і каже "Ось десь тут повинен бути хрест, який є на старовинних кресленнях церкви, хоча його не видно". Цей хрест, викладений під час зведення церкви на рубежі ХІІ-ХШ століть, таки знайшли. У давнину церква мала колись два входи: через один входили чоловіки, через другий - жінки.
       Храм подібний фортеці - дуже товсті стіни, вікна-бійниці, масивні колони. Існує старовинна розповідь (правда чи легенда?) про те, що коли монголо-татари вже захопили місто Чернігів, залишилася стояти одна П'ятницька церква, в якій заперлися і оборонялися ченці, жінки, діти. Попри всі атаки, загарбники ніяк не могли її взяти, і більша частина завойовників пішла вже на Київ. Потім закінчилися останні запаси хліба та води, й захисники-ченці піднялися у верхню частину храму і викинулися на списи кочівників".
       Чернігівський храм Параскеви-П'ятниці відрізняється стрімкою видовженою композицією - храм динамічно "злітає" вгору. Прямокутні стіни плавно переходять у барабан, який спирається на арки, що піднімаються одна над одною наче хвилі. Будівля однаково органічно сприймається з усіх боків, демонструє рідкісну рівновагу і стрункість форм. Архітектура храму дає вченим підстави припускати, що його зводив відомий за літописами зодчий Петро Мілонег. (Київський зодчий кінця XII - поч. XIII ст. Збудував (1199 - 1200) на березі Дніпра, під Видубицьким монастирем кам'яну підпірну стіну, якою захоплювалися сучасники, вважаючи її чудом архітектури; є докази, що Мілонег спорудив також храм св. Василя в Овручі.)
       Наведемо одне цікаве, хоча й не доведене, припущення, пов'язане з П'ятницькою церквою. Існує гіпотеза, що її збудовано волею та коштом князя Ігоря - того самого князя, якому приписують авторство "Слова о полку Ігоревім". Художню досконалість "Слова" не можна пояснити випадковістю чи винятковим даруванням його автора - вона, безумовно, породжена високою загальною культурою Чернігово-Сіверської землі, про яку яскраво свідчить і Параскева-П'ятниця. З її начебто легкими (але такими масивними) червоними стінами, витонченими пучковими пілястрами, невеликими апсидами, вузькими віконцями, арками-закомарами, орнаментальними мережками (частина орнаменту безнадійно загинула). Здається ймовірним, що Ігор звів П'ятницький храм в пам'ять про свою щасливу втечу з половецького полону.
       Параскева-П'ятниця зведена віддалік від чернігівських монастирів і соборів, на міському Торгу того часу. Можливо, що це була свого роду подяка князя (Ігоря?) місцевому купецтву, яке допомогло йому матеріально. Згадаємо, що в ті самі роки Ігор їде до храму святої богородиці Пирогощі, яка також стояла на київському Торгу.
       Звернемо увагу на те, що всього через два століття після Хрещення Київської Русі - П'ятницька церква архітектурно аж ніяк не є копією храмів старовинної Візантії. Хто бував у Греції та Стамбулі-Константинополі, мабуть звернув увагу на загалом одноманітну і приземлену архітектуру православних храмів візантійської доби. Тоді як чимало християнських храмів Київської Русі, створених місцевими та грецькими майстрами, їхня архітектура та мозаїка говорять мовою новою і мудрою, символізують відрив від землі, побуту, темряви. Саме така П'ятницька церква.
       Ця церква була не єдиним кам'яним храмом тих часів - вони активно зводилися у Києві, Новгороді, Чернігові та "стольних градах" інших князівств аж до навали степовиків XIII ст. Згадаємо хоча б Софію Київську, Кирилівську церкву, церкву Богородиці Пирогощі. До речі, в ті часи західна Європа ще не переживала "буму" будівництва храмів. Так, наприклад, у Парижі було тільки дві кам'яні, відновлені після давнього норманського набігу церкви - Сан Жермен де Пре і Сан Жермен л'Оксерруа, а також височів недобудований, у будівничих лісах собор Паризької Богоматері.
       У подальшій долі П'ятницької церкви переплелося трагічне і щасливе: вона служила головним монастирським храмом, католицьким костьолом, парафіяльною церквою, складом. Численні надбудови і прибудови суттєво змінили її вигляд, позбавивши чи не основного - спрямування вверх, в небо. Але так щасливо трапилося, що саме ці блюзнірські прибудови своєю цеглою і штукатуркою захистили древні стіни, плінфу від руйнування сонцем, дощами, вітрами і морозами і, не в останню чергу, людьми.
       Видатна пам'ятка домонгольської епохи була майже повністю зруйнована в часи Другої світової війни, однак обережна реставрація повернула церкві вигляд, близький, як думає багато спеціалістів, до первісного.
       Російський академік Рибаков пише, що корені культу напівхристиянської-напівязичницької Параскеви-П'ятниці сягають доісторичних вірувань наших предків у богиню Макош - єдине жіноче божество праслов'янського пантеону. Вона була покровителькою джерел, колодязів, священної земної вологи. Пізніше, вже після хрещення Русі, Макош стала також божеством домашнього щастя і родючості, покровителькою полів і худоби, жіночого рукоділля і торгівлі. За дуже давніми народними звичаями, в п'ятницю не можна ні прясти, ні орати - аби не запилити матінку-П'ятницю і не засмітити їй пилом очі. Але багато є на землі нечесних жінок, які шиють і прядуть у присвячені Параскеві дні. Через що вона, бідна, ходить по селах, уся сколота голками і веретенами.
       
       Клара Ґудзик

Армения



ЦентрКомплект