• Брухт ДальнобойСервис


Духовні святині Чернігівщини

Духовні святині Чернігівщини First Previous Next Last

АНТИРЕЛІГІЙНА КАМПАНІЯ НА НІЖИНЩИНІ В 1929-1930 РОКАХ


До 1917 р. на Чернігівщині діяли 1040 церков та 15 монастирів. За даними дослідника С Павленка, у 1920-1930-х рр. через смертельне сито антирелігійної історії не просіялася тільки двадцята частина служителів культу, найбільш лояльних до режиму. Станом на кінець 1928 р. в Ніжинській окрузі налічувалося 135 018 осіб віруючих (враховувалися як православні, так і прихильники іудаїзму, католицизму).
       
       Великий масований наступ на церкви Ніжинщини розпочався восени 1929 р. і досяг свого апогею в перші три місяці 1930 р. Особливою справою була конфіскація церковного антикваріату, ікон, предметів служіння і навіть риз (?!), без яких не обходився жоден священик. Так, Ніжинський РСІ 29 жовтня 1929 р. видав дозвіл на вилучення церковних риз як старих, так і нових. На складі місцевого адмінвідділу спеціалістами з антикваріату було відібрано 63 предмети, що мали потім піти на експорт (?!). За них Держторгом виплачено відділові 800 крб. Ще 28 риз віднайшли на складі Ніжинської інспектури наросвіти, оцінивши їх вартість в 400 крб. Щодо церковних риз, то на них був багатий Миколаївський собор. Звідти вирішили вилучити всі культові речі "для потреб індустріалізації". Щоб зручніше було грабувати, у старовинному козацькому храмі XVII ст. проламали стіни і в'їхали на вантажівках.
       
       Усіляко роздмухувалося владою цькування членів і служителів Української автокефальної православної церкви. Прикладом послужить випадок, що стався зі студентом Ніжинського ІНО П. Пулінцем. Його розкритикували за належність до прихожан автокефальної церкви, а потім виключили з лав "пролетарського студентства". Священики теж не могли почуватися в безпеці. У березні 1930 р. Ніжинський райвиконком повідомляв, що з 13 церков району діють тільки 8, тому що "в решті церков зникли попи". Куди вони зникли, могли пояснити хіба що співробітники ДПУ
       
       У той же час постала проблема церковних дзвонів. Радянські партійці вимагали зняття дзвонів через потребу в них промисловості. Звичайно, це необгрунтоване твердження. Насправді ж то був лише перший крок (наступний - остаточне закриття церкви), і робився він з метою послаблення протидії протилежної сторони. Але частіше захоплення дзвонів і закриття церков проводилося одночасно. На засіданні Ніжинського окружного виконкому 3 січня 1930 р. винесли рішення "зняти усі дзвони з церков міста, за виключенням одного, що лишається задля потреб сигналізації. <...> Церкви в місті закрити... <...] Передати жидівську молитовню у м. Носівці для культурних потреб населення".
       
       Нерідко, звинувачуючи служителів культу "в контрреволюційній пропаганді антирадянським елементам", влада методами залякування досягала "добровільного" визнання віруючими необхідності руйнації церков. Наприклад, голова виконкому Плисецького району Ніжинської округи Страшенко доповідав 27 лютого 1930 р.: "У зв'язку з контрреволюційною діяльністю куркулів, члени релігійної громади с Мартинівки визнають шкідливість подальшого існування Івано-Богословської церкви, тому зголосилися добровільно на її закриття".
       
       Як уже було вказано вище, особливу ненависть більшовиків викликала діяльність УАПЦ. її становлення на Східній Україні проходило в досить важких умовах. На середину 1920-х рр. у Ніжині з 14 релігійних громад тільки одна була автокефальною, а по окрузі відповідно 172 проти 23.
       
       У лютому 1930 р. міська влада оголосила постанову, за якою належало "помешкання соборних церков пристосувати під зимовий театр; помешкання церков чоловічого монастиря пристосувати: літню - під окрмузей, зимову - під клуб профспілки будівельників. У триденний термін передати все майно цих церков окружному політосу, як і їх приміщення".
       
       Сталінські вандали використовували також і мирні засоби тиску, щоб надати антицерковній кампанії "громадського схвалення".
       
       Допомагали партії в цьому союзи безбожників. Ось як про них писала газета "Нове село": "У Ніжині 1 квітня зібрався зліт юних безбожників. Він пройшов у колишньому Спаському соборі, перетвореному, завдяки сприянням влади, на кіноклуб. <...> Ічнянський ЛКСМУ зібрав 800 підписів на закриття церкви. Козелецький осередок під час різдвяних свят залучив 250 нових членів до проведення атеїстичних вечорів. Осередок організував антирелігійний похід до с Берлозів... <...> На цьому фоні негативно себе проявляє Вертіївський гурток. Організований у 1928 р., він активних дій не вживає, члени його "сплять". Очніться, безбожники, і готуйтесь до антипасхальної кампанії".
       
       Про антирелігійну діяльність союзу безбожників у с Монастирищі дізнаємося зі звіту його голови Цитовича: "Членів сільського союзу безбожників - 281 чол., з них молоді - 48 осіб. 50 % членів належать до партії та комсомолу. За 1930 р. проведено всього один раз загальні збори. Особливо активно діяли під час Різдва та Пасхи, агітуючи на закриття церков. <...> Погано ведеться військова робота в союзі безбожників... <...> Необхідно воєнізувати безбожників".
       
       За даними американського радянолога Роберта Конквеста, в Україні на кінець 1930 р. 80 % сільських церков було закрито. Нерідко серед зруйнованих храмів траплялися й такі, що являли собою визначні пам'ятки культури.
       
       У Ніжині в 1930-х рр. зруйновані: Миколаївський собор (XVII ст.), церква Іоана Богослова (XVIII ст.), Спаський собор (XVIII ст.), Успенська церква (XVIII ст.), Покровська церква (XVIII ст.). До 1934 р. в Ніжині знищено три монастирі, дві синагоги, чудової краси католицький костел (спочатку перетворений на музей атеїзму, а потім зруйнований). В одному з колишніх храмів замість ікони Христа повісили портрет "великого вождя та учителя".
       
       В 'ячеслав Циба