• Брухт ДальнобойСервис


Духовні святині Чернігівщини

Духовні святині Чернігівщини First Previous Next Last

ДУХОВНІ СПОДВИЖНИКИ ІВАНА МАЗЕПИ



       У житті діячів гетьманщини кінця XVII ст. значне місце займала релігія. Духовні і ідеали оточення Івана Мазепи були тісно пов'язані з вірою в Христа, православ'ям. Земне існування вважалося важливим, але скороминущим етапом буття, а тому, навіть маючи пристойні статки, заможне козацтво жило в тіснуватих скромних кам'яницях, грубих дерев'яних маєтках, не дуже переймаючись їх красою, вишуканістю. Головне - прийти І на суд Божий із почуттям виконаного обов'язку перед православною церквою, батьківською землею. Час І. Мазепи не залишив нам старшинського змагання в побудові розкішних палаців, маєтностей. Найближчі соратники гетьмана набуті на урядах кошти здебільшого спрямовували на зведення, ремонт дорогих храмів, на підтримку монастирів.
       
       Важкі реалії залежності від Московської держави, перебування в напруженому очі- І куванні навали ординців із Криму, корисливе зазіхання Польщі на територію гетьманату постійно вимагали їхнього звернення до небес.
       
       Гетьман Іван Мазепа намагався під час свого правління сприяти вивищенню багатьох знайомих йому патріотично настроєних діячів церкви. Після смерті 6 квітня 1690 р. митрополита Гедеона Четвертинського, якого Мазепа не любив, на звільнене місце був обраний затятий противник покійного Варлаам Ясинський (він став архімандритом Києво-Печерського монастиря всупереч волі попереднього гетьмана).
       
       Оскільки в соборі брали участь посланці з Батурина і їхні голоси за традицією орієнтували церковних ієрархів визначатися певним чином, то є всі підстави стверджувати, що новим митрополитом стала людина гетьмана. До того ж, ряд біографічних віх життя В. Ясинського - навчання у Києво-Могилянській колегії, Краківському університеті - може непрямо вказувати на його знайомство з І. Мазепою в молодому віці.
       
       Далі в біографічних нотатках про церковних ієрархів кінця XVII - початку XVIII ст. подано важливий фактологічний матеріал, що засвідчує значну роль в їхньому житті гетьмана І. Мазепи.
       
       Інокеитій Монастирський (? - 1697 рр.). Ігумен Свято-Троїцького Києво-Кирилівського монастиря (у 1681-1697 рр.), як довідуємося з одного донесення 1696 р., "тайно пересилається із Шумлянським, а в Батурин їздить мало не кожного тижня". І. Мазепа справді мав добрі стосунки з І. Монастирським, цінував його думку як богослова, колишнього професора Львівської колегії, автора курсу філософії. Ігумен до того ж підтвердив своїм підписом акт обрання в 1687 р. нового гетьмана.
       
       І. Монастирський як уповноважена духовна особа від українських церковників їздив у складі великого гетьманського посольства в 1689 р. до Москви "заради змагання й виявлення правди про перетворення святих дарів". Він узяв із собою написаний весною трактат "Книга про перетворення словес Христових сприянням Святого Духа здійснюваним...", в якому відстоював православні постулати, які патріарх Іоаким уважав католицькими.
       
       Хоча в дискусії з московськими вищими церковними ієрархами аргументи ігумена Кирилівського монастиря Інокентія як знавця святого письма й поборника православ'я виявилися переконливішими, переможена сторона, скориставшись двірським переворотом і падінням царівни Софії, вирішила встановити істину огульним запереченням постулатів київського теолога, звинуваченням його у збоченні. Гострий обмін думками завершився прокляттям І. Монастирського.
       
       Незважаючи на прокляття, спалення книг ігумена, Інокентія завдяки гетьманській підтримці не репресують і не усувають від управління монастирем. Крім того, саме йому духовенство доручило після смерті митрополита Гедеона в травні 1690 р. бути головою церковного собору й керувати процесом вибору нового митрополита. Опозиційного до московських церковників ігумена І. Мазепа заохочував наданням значних коштів на розбудову монастиря.
       
       Завдяки їхній дружбі та співпраці духовний заклад став другим за багатством і значенням після Києво-Печерської лаври. У 1692 р. І. Монастирський за проханням В. Ясинського зустрівся з гетьманом, щоб обговорити питання про відкриття в гетьманській столиці Батуринської протопопії й заснування архімандрії.
       
       У кінці серпня 1695 р. І. Монастирський та префект Києво-Могилянської колегії С. Яворський повідомили І. Мазепі про виконання його доручення про "заспокоєння суперечок поміж священиками і тамтешніми жителями" в Переволочній, передавши йому І кореспонденцію про церковні справи на Правобережжі.
       
       Помер ігумен 17 січня 1697 р. І. Монастирського відспівував 18 січня його друг Да-нило Туптало.
       
       Лазар Баранович (1620-1693 рр.). Чернігівський архієпископ не приховував свого задоволення від зміщення І. Самойловича, через те що, як він писав в одному з листів, "утиснений був багатьма від нього обідами, багатьма скорботами й несповідимими печалями". За збігом обставин новообраним гетьманом став його учень І. Мазепа, який навчався в Києво-Могилянській колегії в 1650-1657 рр., коли Лазар Баранович був у ній ректором.
       
       Останній мав значний вплив як на церковне, так і на суспільно-політичне життя Гетьманщини. У 1657, 1659-1661, 1670-1685 рр. він був місцеблюстителем Київської митрополичої кафедри.
       
       Думка впливового архієпископа враховувалась при виборі гетьманів, призначенні І воєвод, наданні всіх духовних посад на Лівобережній Україні. Автора кількох богословських трактатів, книг поезій, проповідей шанувала й творча громадськість. Занепокоєний зневажанням православ'я в Польщі, Л. Баранович, як і багато українських церковних діячів, бачив порятунок для збереження віри в протекції Москви над Києвом, який І через агресивні наміри сусідніх держав, старшинську боротьбу за лідерство мав недостатньо сил для самостійного існування. Поряд із цим архієпископ був рішучим противником втручання Московського патріархату в справи Київської митрополії, російської присутності в Україні. Сучасники доносили в Москву слова Л. Барановича: "Потрібно І нам того, щоб у нас в Малій Россії і нога московська не була".
       
       Обставини 1688-1690 рр. єднали гетьмана і старого архієпископа не тільки церковно-політичними справами. У своїх збірках віршів, проповідей Лазар Баранович сповідував ідеал людини, здатної згуртувати український народ, указати йому шлях до кращого життя, до національної злагоди.
       
       Гетьман, маючи велику бібліотеку, збирав усі книжкові новинки. Завдяки ж Л. Барановичу - книговидавцю, автору понад 1500 власних віршів, Чернігів у другій половині І XVII ст. надрукував найбільшу кількість поетичних збірок літераторів України. На початку І 1689 р. Іван Мазепа відвідав Чернігів і був посвячений у проблеми Чернігівської друкарні.
       
       У кінці 1691 р. здоров'я архієпископа погіршилось. Іван Мазепа з немічним Лазарем Барановичем спільно погодили питання про призначення архієрею помічника щодо І управління Чернігівською єпархією. А 3 вересня 1693 р., як повідомив Чернігівський І літопис, "Лазар Баранович, архієпископ чернігівський, умер; жив літ всіх 77, правив І престолом 37, похований у кафедрі чернігівській за лівим криласом".
       
       Феодосій Углицкий (Полоницький) (7-1696 рр.). 2 січня 1688 р. помер відомий український письменник, культурний і церковний діяч, ігумен чернігівського Єлецького монастиря Іоаникій Галятовський. На вакантне місце в обитель Лазар Баранович невдовзі запросив Феодосія Углицького, якого висвятив у архімандрити обителі. До цього він 24 роки І був ігуменом київського Видубицького монастиря. Очевидно, перехід Феодосія з обителі, і яку він підняв із руїн, був пов'язаний передусім не так із підвищенням, як з небажанням І підлягати митрополитові Гедеону, конфронтацією церковників у Київській митрополії.
       
       У біографії Феодосія Углицького є ряд моментів, що дають можливість припустити його знайомство з І. Мазепою ще в 1650-ті рр. Перед набуттям церковного чину він навчався в Києво-Могилянській колегії за ректорства Л. Барановича. Брат ігумена Євстафій Полоницький служив у війську гетьмана І. Виговського, а Степан Мазепа із сином Іваном Мазепою, як відомо, часто виконували дипломатичні завдання останнього. Є відомості, що й Феодосій після навчання спочатку пішов разом із братом під козацькі прапори в українське військо. Поразка 1. Виговського в 1659 р. змусила багатьох його прибічників по-новому визначитись, пристосовуватись до змінених реалій. Можливо, саме тоді й прийняв чернечий постриг Ф. Углицький. Кандидат І. Виговського митрополит Діонісій Балабан (обраний 6 грудня 1657 р.) висвятив його в архідиякони при Софійському соборі. Деякий час молодий церковнослужитель був намісником митрополичого дому. Але переслідування Д. Балабана, якого Москва не визнавала митрополитом, змусила його підлеглого знайти захисток у батуринському Крупицькому монастирі. У 1662 р. Ф. Углицького призначено ігуменом корсунського Онуфріївського монастиря.
       
       У 1691 р. хворий Л. Баранович погоджує з І. Мазепою кандидатуру свого наступника. У жовтні того ж року гетьман звертається до патріарха Адріана сприяти в затвердженні Ф. Углицького помічником чернігівського архієпископа в управлінні Чернігівською єпархією. В листопаді це прохання було задоволено. Через декілька місяців І. Мазепа знову пише до патріарха. На його думку, через хворобу Л. Барановича треба "в ту єпархію освятити архієпископа й подати пастиря, сего доброчинного, Вашому архіпатирству відомого, а нами обраного, мужа найчеснішого архімандрита Єлецького Чернігівського Феодосія Углицького", "в божественних книгах вправного".
       
       Після смерті Л. Барановича гетьман прохає царів та патріарха посприяти, щоб помічник чернігівського архієпископа очолив єпархію, бо він "своїми добротами може укріпити, церкву й розсудом улаштувати справ правління". Згодом Москва затвердила кандидатуру висуванця 1. Мазепи.
       
       Новий архієпископ енергійно взявся за справи в єпархії. У співпраці з гетьманом він пожвавлює церковне будівництво. Невдовзі архієпископ Феодосій освятив гетьманську новобудову в Домницькому монастирі. Тоді І. Мазепа виділив 10 тис. золотих на відбудову кафедрального монастиря в Чернігові та за стільки ж на завершення спорудження Троїцького собору, в якому 1695 р. архієпископ із нагоди відкриття справив урочисту відправу. Ченці Іллінського монастиря були при цьому переселені в новозбудовані келії. Обитель отримала назву Троїцько-Іллінський монастир. Крім того, архієпископ дав лист-благословення дружині померлого стародубського полковника Семена Самойловича Марії Сулимовій на будівництво жіночого монастиря.
       
       Добродіяння Феодосія Углицького не завершилися з його смертю 5 лютого 1696 р. Похований у Борисоглібському соборі, він не раз у наступні століття привертав увагу громадськості. У XIX ст. навіть була заведена книга, де записувалось про зцілення віруючих, які зверталися за допомогою до мощей Ф. Углицького. У 1896 р., 9 вересня, православна церква проголосила його святим.
       
       Іоан Максимович (1651-1715 рр.). Після смерті Ф. Углицького виявилося три претенденти на посаду керівника Чернігівської єпархії: ігумен Троїцько-Іллінського монастиря Лаврентій Крщонович, архімандрит Новгород-Сіверський Михайло Лежайський та настоятель Єлецького монастиря Іоан Максимович. У листопаді 1696 р. ігумен Л. Крщонович "покірно" просив І. Мазепу посприяти йому в здобутті вищої духовної посади. Однак уповноважені представники гетьмана 24 листопада обрали керівником єпархії архімандрита Іоана Максимовича (Васильківського).
       
       Симпатії гетьмана до останнього не випадкові. По-перше, три представники родини майбутнього святого займали впливове становище в гетьманаті. Іван Мазепа писав в універсалі 1688 р. про батька І. Максимовича, Максима Васильківського, називаючи його "вигодним нам чоловіком". Його син Василь Максимович служив у гетьманаті компанійським полковником. Брат останнього Дмитро в Батурині фактично виконував обов'язки скарбника. По-друге, Іоан Максимович на той час уже заявив про себе як здібний церковний діяч. Він народився в Ніжині. Як талановитий випускник Києво-Могилянської колегії, був запрошений керівництвом навчального закладу викладати латинську мову. Згодом прийняв чернечий постриг в Києво-Печерському монастирі й кілька років займав у ньому посаду економа, одночасно будучи проповідником колегії. У 1678 р. ченці духовної обителі обрали І, Максимовича послом у Москву до царя Федора Олексійовича з проханням надати в разі татарської агресії, якої очікували, військо в Київ і притулок монахам. З 1681 р. по 1695 р. Іоан Максимович - намісник брянського Свенського монастиря, який цар передав у підпорядкування Києво-Печерській лаврі "для тихого ... пристанища в потрібний воїнських браней час". У 1695 р. Феодосій Углицький за узгодженням із Батурином запросив І. Максимовича очолити Єлецький монастир. По-третє, архієрей імпонував гетьманові виразною проукраїнсь-кою позицією. Мешканці Брянська, місцеві поміщики, скаржилися на нього за те, що він вигнав з обителі "священиків московських і дияконів і клір", а на їхнє місце набрав українців. У монастирі намісник насаджував київські норми співіснування ченців, відправи релігійних обрядів.
       
       І. Максимович, крім того, писав вірші, проповіді, що теж багато чого важило для І. Мазепи. Тому гетьман і звернувся 1 січня 1697 р. "від цього тамосущаго жительства" в Москву затвердити свій вибір. І патріарх Адріан висвятив І. Максимовича в архієпископи. - У Чернігові завдяки плідний співпраці з І. Мазепою таланти архієрея набули розквіту, насамперед у книговиданні, створенні в єпархії духовно-освітнього центру. На гроші гетьмана і за його благословенням у 1700 р. І. Максимович заснував Чернігівський колегіум. Був збудований навчальний корпус із класами, дзвіницею, трапезною, службами, папірнею для друкарні. І. Мазепі як фундатору першого на Лівобережжі освітньо-просвітницького центру вищого рівня (про його участь засвідчувала дошка, вмурована в стіну навчальної установи) у 1705 р. був піднесений виданий збірник "Зерцало від писання божественного".
       
       Авторитетного в гетьманаті архієпископа в 1712 р. було висвячено тобольським і всього Сибіру митрополитом. Старого архієрея, два брати якого взяли участь у повстанні І. Мазепи, фактично в такий спосіб усунули з України. Він потрапив у Тобольськ, де перебували на засланні шведи, чимало родин мазепинців. І. Максимович і на новому місці подібно "чернігівським Афінам" упорядковує, формує Тобольську слов'яно-латинську школу, яка дала можливість здобути непогану освіту дітям репресованих старшин. Іще однією видатною заслугою нашого славетного земляка є те, що за його ініціативи відкрито православну духовну місію у Пекіні.
       
       Іоасаф Кроковський (?- 1718 рр.)- Гетьман Іван Мазепа був безпосередньо причетний до просування в церковній ієрархії ще однієї видатної особи. Так, він звернувся до патріарха Адріана з проханням висвятити в єпископи Переяславської єпископії ігумена Миколаївського монастиря і водночас ректора Києво-Могилянської колегії Іоасафа Кроковського, який повинен був стати головним помічником київського митрополита з огляду на його "старечу неміч". Цар і патріарх дали на це згоду.
       
       Мазепа заздалегідь турбувався передусім про наступника митрополита. Він волів бачити на вищій церковній посаді в Києві людину високоосвічену, філософа, професора. Ректор І. Кроковський 11 січня 1694 р. добився в Москві царської грамоти, в якій його Києво-Могилянська колегія визнана вищим навчальним закладом як для України, так і для Московської держави, щоб у ній навчали "філософській и богословській науці дітей великоросійських і малоросійських усяких чинів жителів".
       
       З 1697 до 1708 р. Іоасаф Кроковський очолює Києво-Печерську лавру. Його найбільше захоплення в ті часи - друкарство. Архієрей пише передмови до книжок, дбає про їх ошатне оформлення. За його управління Лаврою збудовано нове приміщення для друкарні, придбано великий друкарський верстат і видано до 40 книг.
       
       Знову за протекцією гетьмана І. Мазепи 15 серпня 1708 р. в Москві висвячено І. Кроковського в митрополити. У жовтні 1708 р. він приїхав у Борзну до "вмираючого" гетьмана, який у такий спосіб відтягував з'єднання залишків свого війська з російським. Тут І. Кроковського посвятили в плани старшин. Іван Мазепа попросив митрополита написати невдовзі після від'їзду йому листа ніби з підтвердженням, що "оноє єлеосвячення було" (тобто здійснено релігійний обряд над помираючим). Це прохання ієрарх виконав. Отриманий лист гетьман відразу направив цареві "во уверение про крайню свою неміч" і таким чином не виконав наказу йти з полками на з'єднання з армією Б. Шереметьева.
       
       У супроводі царських наглядачів 11 листопада 1708 р. І. Кроковського привезли в Глухів. Його та іноіих священнослужителів примусили взяти участь у наспіх організованій церемонії оголошення анафеми І. Мазепі. Цікаво, що митрополит не підписав акт вибору нового гетьмана. І не він, а протопіп А. Заруцький очолив церемонію. Схоже, І. Кроковський чинив пасивний опір царській акції та був задіяний у "театральній виставі" примусово.
       
       У 1718 р. в Росії викрили змову проти Петра І, яку очолював царевич Олексій. Багатьох царедворців стратили. За підозрою в підготовці заколоту заарештували й І. Кроковського і намагалися доставити в Петербург, але за загадкових обставин він помер у дорозі - в м. Твері. За однією з версій, митрополит отруївся, побоюючись царської помсти.
       
       Гедеон Одорський. Поблизу гетьманської столиці - м. Батурина - розташовувався Крупицький миколаївський монастир, де гетьман говів, постійно брав участь у хресному ході 9 травня. У цю духовну обитель призначались настоятелі за узгодженням із ним. У 1705 р. архімандритом монастиря став Гедеон Одорський. Він згадується в універсалі І. Мазепи за 1702 р. як ректор Києво-Могилянської академії та ігумен Братської обителі. Саме при ньому восени 1703 р. був закладений фундамент головного корпусу навчального закладу. Гетьман, буваючи в Києві, навідувався сюди, щоб пересвідчитися, як витрачаються виділені ним на будівництво кошти. У 1703 р., за ректорства Г. Одорського, в академії навчався племінник 1. Мазепи - Андрій Воинаровський, який під час відвідин навчального закладу дядьком з митрополитом виголосив промову перед знатними особами.
       
       Після спалення 2 листопада 1708 р. Батурина у Крупицькому Миколаївському монастирі драгуни Меншикова здійснили "спустошувальний обшук". При цьому дзвіниця, настоятельські та братські келії, гостиний двір були вщент зруйновані. Г. Одорський, як повідомляє синодик обителі, "невідомо куди подівся з того часу в сім монастирі архімандрія знищена". Те, що місцеві ченці не знали про долю архімандрита, було пов'язане, очевидно, з тим, що він якийсь час переховувався. У 1712 р. Г Одорського схопили й відправили на заслання в Архангельську губернію.
       
       Димитрій Ростовський (Данило Туптало) (1651-1709 рр.) - відомий український просвітитель, православний святий. Народився в м. Макарові на Київщині в родині козацького сотника Сави Григоровича Туптала. І. Мазепа не міг не знати Сави Григоровича, бо той служив у правобережного гетьмана, був три роки в полоні у Польщі, у 1673 р. король відпустив його і "дав Петру Дорошенку листи". Швидше за все, гетьман познайомився особисто з його сином, випускником Києво-Могилянської колегії Данилом Тупталом, раніше 1687 р. Талановитий проповідник-інтелектуал сподобався Івану Самойловичу, який і запросив його в лютому 1679 р. до себе (І, Мазепа в той час був при дворі гетьмана). У Батурині, як зазначав Д. Туптало, він був "весьма милостиво принят". Тут він прожив до вересня 1681 р. У 1682-1683 рр., а потім і в 1686 р. очолив батуринський Крупицький монастир. І. Мазепа з пошаною ставився до його "послушанія писати житія святих" - Четьї Мінеї- і, ставши гетьманом, надавав усіляку підтримку реалізації цієї місіонерської ідеї.
       
       Іван Мазепа бере в 1689 р. Д. Туптала в поїздку до Москви, де ігумен стає свідком прокляття його приятеля І. Монастирського, патріаршого невдоволення. Все ж літописець-подвижник випрохав у Іоакима благословення "продовжити писання житій святих".
       
       Повернувшись до монастиря у лютому 1690 р., ігумен усамітнюється в скиту біля церкви Святого Миколая. У 1691 р., як повідомляє він у щоденнику, "спорудив... собі келію нову в пустині для найспокійнішого писання житій святих". Наступного року літописець "оставив ігуменство батуринське для спокійнішого житій святих писання і на скиту... оселився".
       
       Д. Туптало був вдячний гетьману за надання обителі земельних володінь, а в 1691 р. права збирати податок з товарів хлібом у гетьманській столиці. Це допомагало йому менше перейматися господарськими справами. Письменник подарував своєму покровителю "Руно орошенноє" видання 1696 р. У присвяті, вміщеній у книзі, він висловлює подяку І. Мазепі за добудову Троїцького собору, пожертву до нього дорогоцінного кіота. Саме за його правління ця книжка перевидавалась у Чернігові в 1689, 1691, 1696, 1697 та 1702 рр. і користувалася великою популярністю.
       
       Незважаючи на прагнення Д. Туптала усамітнитись у Кирилівському монастирі в Києві, у 1694 р. він приймає запрошення очолити глухівську Петропавлівську обитель. У січні 1697 р. Д. Туптало стає архімандритом київського Кирилівського монастиря, а в червні того ж року - чернігівського Єлецького.
       
       У вересні 1699 р. він отримує нове призначення - очолити Спасо-Преображенську чоловічу обитель у Новгороді-Сіверському. Очевидно, подібні часті переміщення були пов'язані з прагненням ченців мати впливового і відомого архієрея, який до того ж користувався покровительством гетьмана. Тільки за два роки управління Єлецьким монастирем Д. Туптало отримав від І. Мазепи 300 золотих, дозвіл на утримання млина біля Копачова, на продаж на чернігівських та авдіївських поромних переправах горілки, а також охоронні маєтні універсали на володіння селами Авдіївкою, Горбовим, Серединкою, Надинівкою та ін. Великі пожертви на обитель дала й старшина.
       
       Авторитетного просвітителя всупереч його волі царським указом у 1701 р. викликано до Москви і 23 березня висвячено на митрополита тобольського та всього Сибіру. Невдовзі Петро І, побачивши, як він тяжко сприйняв призначення і занедужав, змінив своє рішення. У січні 1702 р. Д. Туптало був направлений до Ростова митрополитом ростовським. У Ростові він завершив четверту книгу "Житій святих", інші богословські, драматичні твори. Сумні звістки з України в 1708-1709 рр. підірвали його здоров'я, і 28 жовтня 1709 р. святитель помер.
       
       Архімандрит Никон. Після призначення Д. Туптала архімандритом новгород-сіверського Спасо-Преображенського монастиря місце настоятеля в чернігівському Єлецькому монастирі деякий час було вакантне. Скоро ченців давньої обителі очолив архімандрит Никон. Про нього збереглися дуже скупі відомості, але, як свідчить донос В. Кочубея на І. Мазепу, настоятель був у дуже добрих стосунках із гетьманом. Останній довіряв йому найпотаємніше. Орієнтовно в 1698-1699 рр. 1. Мазепа ознайомив архімандрита Никона зі своєю "Думою" - лаконічним патріотичним маніфестом, в якому образно передано дух, суперечності життя в Україні на зламі ХУІІ-ХУШ ст.
       
       Після поразки мазепинців у 1709 р. архімандрит Никон "добровільно уступив архімандрію, будучи хорим".
       
       Стефан Іванович Яворський (1658-1722 рр.)- Майбутній філософ, поет, церковний діяч, найвірогідніше, народився в с Явори Турківського району Львівської області. У часи Руїни родина Яворських знайшла притулок у с Красилівці, що недалеко від Чернігова. У квітні 1702 р. С Яворський подарував місцевій церкві Покрови пресвятої Богородиці Євангеліє "за спасіння душі родительки своєї Єфимії, у тому пречесному храмі опочивающия". Здібного до навчання юнака віддали в Києво-Могилянську колегію, де він згодом працював викладачем філософії, теології. Очевидно, його викладання в колегії почалося за правління 1. Мазепи. Гетьманові присвячена друга книга С. Яворського "Луна голосу, що волає в пустелі", яка вийшла в Києві в 1689 р. Саме тоді І. Мазепі виповнилося 50 років, і поет бажає йому перемоги в тільки-но розпочатому другому Кримському поході.
       
       У тому ж році І. Мазепа посприяв відкриттю в колегії богословського класу, учні якого мали вчитися чотири роки. У ньому продовжив навчання племінник гетьмана Іван Обидовський. Завдяки студіям племінника Мазепи у колегіумі, небайдужості гетьмана до поетичної творчості, між ним і С. Яворським зав'язуються приязні стосунки.
       
       Схоже, що С. Яворський, був уже тоді добре шанованим філософом, поетом-проповідником як у Батурині, так і в Чернігові. Саме йому доручили виголосити поховальну промову на похороні архієпископа Феодосія Углицького.
       
       У 1700 р. вирішилось питання про утворення Переяславської єпархії. За погодженням з І. Мазепою митрополит Варлаам Ясинськии прислав до патріарха Адріана на затвердження її управителем дві кандидатури - ігумена Золотоверхого Михайлівського монастиря Захарія Корниловича та вже теж ігумена Пустинно-Рихлівського Миколаївського монастиря Стефана Яворського. Останнього попросили виголосити проповідь на похороні боярина Шеїна. Московська верхівка, Петро І були вражені красномовством київського ігумена і філософа. Цар наказав Адріану висвятити його архієреєм однієї з російських єпархій. У день посвяти на митрополита рязанського С. Яворський заховався у Донському монастирі й категорично відмовився їхати на церемонію. Зрештою, після втручання царя йому таки довелося підкоритися волі московської влади.
       
       Того ж року помер патріарх Адріан, і Петро І призначив С. Яворського екзархом найсвятішого патріаршого престолу, блюстителем і адміністратором патріархату. За його сприяння 26 вересня 1701 р. цар видав грамоту про надання Київському колегіумові статусу академії. У тому ж році він також очолив Слов'яно-греко-латинську академію в Москві, її він реформував за зразком вищого навчального закладу, в якому сам більше 10 років викладав. С. Яворський пожвавив книгодрукування в Москві, запросивши у російську столицю багато здібних земляків-українців.
       
       За царською вимогою він разом із вищими архієреями 12 листопада 1708 р. в Успенському соборі піддав анафемі І. Мазепу. Важливо при цьому зазначити, що С. Яворський, віддалений від Батурина, не був посвячений у плани мазепинців, а тому їх перехід на бік шведів, представників іншої віри, міг сприйняти як відступництво від православ'я. Екзарх був дуже жорстким у відстоюванні релігійних постулатів. Він навіть звинувачував у єресі відомого київського філософа і богослова Феофана Прокоповича, намагався перешкодити його духовній кар'єрі.
       
       Антоній Стаховський (1671 або 1672-1740 рр.)- Майбутній святий (канонізований у 1984 р.) народився в Ріпках на Чернігівщині в родині священика. Орієнтовно в 1693-1695 рр. він завершив навчання в Києво-Могилянській колегії, тобто одночасно з племінником гетьмана І. Мазепи Іваном Обидовським. Здібний випускник у 1699 р. стає кафедральним "казнодієм" (проповідником). Згодом Іоан Максимович призначив його, мабуть, як приятеля гетьманського небожа з перших днів діяльності колегіуму префектом цього навчального закладу і своїм намісником.
       
       Антоній Стаховський написав для студентів курс риторики "Ключ знання" з додатком драми і віршів, кантів. Саме в його творчості зустрічаємо найбільше віршів, присвячених І. Мазепі.
       
       У 1709 р. А. Стаховського висвячено в архімандрити Новгород-сіверського монастиря. З 1713 р. він став архієпископом чернігівським.
       
       Значні дари І. Мазепи багатьом монастирям засвідчують як його духовні пріоритети, так і добрі стосунки з настоятелями обителей. Так, співпраця з ігуменом Густинського монастиря Авксентієм вилилась у побудову Успенської церкви з трапезною, щорічними наданнями на потреби ченців 500 золотих. Підтримував гетьман і випускника Києво-Могилянської колегії, з 1697 р. настоятеля Михайлівського Золотоверхого монастиря Захарія Корниловича, якому 25 серпня 1699 р. дав універсали на володіння маєтностями, виділив кошти для виготовлення срібної раки для мощей святої Варвари.
       
       У заснованому І. Мазепою Домницькому монастирі став ігуменом його довіритель отець Варлаам. Суттєво допоміг гетьман у 1688-1692 рр. фінансами настоятелеві Мгарського монастиря в завершенні будівництва Спасо-Преображенського собору. Макошинський монастир отримав від нього 20 тис. золотих. Подібною його турботою були оточені й інші обителі, зокрема жіночі.
       
       Таланти, здібності багатьох провідних церковних діячів кінця XVII ст. змогли проявитися повною мірою завдяки дружбі, контактам із гетьманом, його активній підтримці освіти, книгодрукування в Україні. Сприятлива мазепинська доба вродила інтелектуалами, потенціал яких у першій половині XVIII ст. у великих масштабах використав Петро І для реформування освіти й культури в Росії, "Прорубування вікна в Європу".
       
       Сергій Павленко (м. Чернігів)