• Брухт ДальнобойСервис


Духовні святині Чернігівщини

Духовні святині Чернігівщини First Previous Next Last

З ІСТОРІЇ ЦЕРКВИ РІЗДВА БОГОРОДИЦІ В МІСТІ МЕНІ



       Відшукані в обласному архіві документи розповідають про трагічну долю одного з багатьох храмів, що існували на чернігівській землі, а саме - церкви Різдва Богородиці в м. Мені.
       
       Засновано її 1800 р. на місці дерев'яної, що загинула під час пожежі. Споруджувався храм на гроші, заповідані в'ятським єпископом Варфоломієм Любарським, сином місцевого священика, і в 1804 р. був освячений. Протягом свого існування церква декілька разів перебудовувалася, ремонтувалася і на початок 30-х рр. XX ст. залишалася ще досить міцною дерев'яною спорудою на цегляному фундаменті під залізним дахом.
       
       За законом того часу релігійна громада реєструвала свій статут в адміністративному відділі райвиконкому та укладала угоду про право користування молитовним будинком і всім його майном. За цією угодою громада, зокрема, зобов'язувалась не допускати: "а) політичних зібрань ворожого радянській владі напрямку; б) роздачі, продажу і зберігання брошур, листівок та всякої літератури, скерованої проти радянської влади або її окремих представників; в) зберігання коштовних речей, з будь-яких причин не записаних до актів про вилучення коштовностей або придбаних після їх складання; г) оголошення промов, ворожих радянській владі або окремим її представникам; д) дзвону на сполох для скликання населення з метою зворушення його проти радянської влади і, взагалі, щодо користування дзвіницями зобов'язуємось підлягати всім розпорядженням місцевого адмінвідділу, районного виконавчого комітету або міської влади; є) організації хорових та музичних гуртків, а також проведення релігійної пропаганди серед молоді поза часом молитовних зборів".
       
       Найменше порушення умов угоди мало наслідком застосування відповідних каральних заходів з боку держави. Але, як свідчать подальші події, навіть повне їх дотримання не врятувало церкву.
       
       Улітку 1934 р. храм Різдва Богородиці залишився в Мені єдиним діючим. Цегляні стіни інших двох церков розібрали для потреб будівництва. У 1934 р. в Мені почали споруджувати семирічну школу. Робота гальмувалась через нестачу будівельних матеріалів, зокрема цегли. Тоді й виникла думка розібрати вже закриті на той час церкви. На будівництві використовувалась також цегла зі споруд старовинного Максаківського монастиря. Храм Різдва Богородиці був дерев'яним, тому його вирішили використати як складське приміщення для зберігання зерна. Понад 1000 віруючих залишились без церкви. 15 грудня 1934 р. вони звернулись до голови Менського райвиконкому з проханням повернути церковне приміщення релігійній громаді. Прохання це не мало жодних наслідків, через що громада надіслала заяву до ВУЦВК.
       
       Як свідчить подальше листування, Президія ВУЦВК надіслала цього листа до Чернігівського облвиконкому "для розв'язання на місці". А за тих обставин шлях вирішення проблеми був єдиним, у руслі тодішньої державної політики. До релігійної громади церкви Різдва Богородиці місцева влада застосувала статтю Адміністративного кодексу УРСР про вилучення у неї молитовного будинку, "щоб використати це приміщення для культосвітніх потреб трудящої людності".
       
       Збереглися акти вилучення й розподілу церковного майна. Лампади, кадила, хрести, вінці, корогви, ліхтарі, підсвічники та деякі інші речі були передані менському пунктові Укрутилю; п'ять дзвонів дісталися райспоживспілці; ікони, столи, шафи, стільці, скрині, дзеркала та інше майно прийняла Менська селищна рада. Коштовні речі (золоті та срібні) надійшли до банку, церковні книги - до райархіву. Частина майна була розпродана, а гроші перераховані на поточний рахунок райвиконкому.
       
       16 серпня 1935 р. голова Менського райвиконкому доповідав обласному керівництву: "Менський райвиконком з приводу скарги релігійної громади церкви Різдва Богородиці м. Мені про зачинення церкви повідомляє Вам, що ця церква зачинена райвиконкомом згідно з постановою президії облвиконкому від 27 червня 1935 р. через ветхість (!) і безгосподарність (!), що припущена релігійною громадою".
       
       Так була поставлена остання крапка в історії старовинного храму.
       
       Ніна Полетун