• Брухт ДальнобойСервис


Духовні святині Чернігівщини

Духовні святині Чернігівщини First Previous Next Last

МАНДРІВНІ ДЯКИ


Для українських земель Лівобережжя та Слобожанщини у XVIII ст. характерний такий культурницький феномен як мандрівні дяки. Як правило, це були студенти Києво-Могилянської академії або колегіумів - Чернігівського, Харківського, Переяславського, які, прослухавши кілька курсів, переважно поетики та риторики, на канікулах мандрували по Україні. Наймаючись домашніми вчителями, заробляли на хліб також писанням скарг, листів, малюванням.
       
       Багато з них не поверталися з "вакацій" на навчання, приставали до дяківських шкіл або ж залишалися домашніми вчителями. Іноді ректори надавали неімущим студентам довготривалі відпустки з тим, щоб вони заробили собі гроші на навчання.
       
       Мандрівні дяки переходили з місця на місце, шукаючи собі не лише заробітку, але й нових вражень, знайомств, а то й пригод. Інколи такі ходіння тривали роками. Хоча вони, за словами відомого вченого П. Г. Житецького, "не винесли зі школи закінчених знань й пішли по світу промишляти уривками науки". А в тім, знали трохи латину, вміли співати, укласти різдвяний діалог з інтермедією. Вершиною бажань багатьох з них було стати священиком й таким чином забезпечити собі майбутнє. Проте більшість так і залишилася дячками.
       
       Мандрівні дяки, яких ще називали пиворізами, були невід'ємними атрибутами громадського життя. Вони є героями багатьох інтермедій, де постають такими відчайдушними молодиками, котрі хитрістю, а то й нахабством видурять трохи горілки, сала та хліба. Похизуються перед простолюдином своєю "вченістю". Але селяни і міщани "відбивали таку наругу над собою". Так загалом мандрівні дяки користувались підтримкою і симпатією серед простого люду. Вони привносили в народну культуру елементи професійності.
       
       Олена Дзюба