Чернігівщина incognita

Чернігівщина incognita First Previous Next Last

Забутими стежками

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ


       За радянських часів стела на кордоні області інформувала подорожніх, що Чернігівщина - край революційної та партизанської слави. Звичайно, йшлося тільки про комуністичний аспект проблеми. Національно-визвольна боротьба місцевих патріотів за незалежну Україну ретельно замовчувалася. Насправді, вона теж мала місце, і чернігівці зробили вагомий внесок у діяльність ОУН-УПА, котра трактується як національно-визвольний рух.
       Після поразки Української революції 1917-1921 рр. частина учасників визвольної боротьби була змушена емігрувати. Серед них був і Євген Онацький (1894 -1979)- уродженець м. Глухо-ва, член Української Центральної Ради. Відомий в українській діаспорі громадський діяч, журналіст, історик культури, філолог та етнограф, близький соратник першого керівника ОУН Євгена Коновальця, він у 1929 р. вступив до лав ОУН і відтоді до свого арешту нацистами у 1944 р. за наказом Проводу Українських Націоналістів очолював осередок організації в Італії.
       
       Уродженець м. Ніжина Осип Твердовський.(справжнє прізвище - Твердун)- (1901 -1930), ветеран збройної визвольної боротьби у 1918-1921 рр., учасник знаменитого бою під Крута-ми, опинившись в еміграції, теж вступив до ОУН, був одним з керівників відділення організації в Люксембурзі, де й помер 16 квітня 1930 р. від старої рани.
       Ще один наш земляк Максим Грива (справжнє прізвище - Загривний) - (1893 - 1931) - делегат Першого конгресу ОУН. Він брав активну участь у антибільшовицькому повстанському русі на Чернігівщині, здобув собі ім'я як талановитий поет, органічно належав до знаменитої празької поетичної школи. На жаль, дуже рано "скосили його сухоти".
       
       Таким чином, поширене уявлення про те, що ОУН закладалася галичанами, а наддніпрянці не мають до неї безпосереднього відношення не витримує критики. Інша річ, що імена цих людей і сьогодні майже невідомі на їхній малій батьківщині.
       Відомо, що під час нацистсько-радянської війни важливою складовою частиною національно-визвольних змагань ОУН та УПА стала їхня діяльність на східноукраїнських землях, що здійснювалася так званими похідними групами обох ОУН.
       
       Українські націоналісти ще плекали надію на те, що в умовах окупаційного режиму можна було вести роботу, котра, зрештою, приведе до незалежності України. Тому, використовуючи легальні та напівлегальні можливості початкового періоду гітлерівської окупації області (вересень 1941 р.), вони розгорнули активну патріотичну пропаганду серед населення, влаштовувалися до місцевих окупаційних установ, органів самоврядування, допоміжної поліції, займалися створенням різних громадських організацій (Січ, "Просвіта" тощо). Уже в перших номерах чернігівської газети "Українське Полісся", редактор якої Ф.Піпа та частина співробітників були членами ОУН-М, вони відверто заявили про мету своєї діяльності. Так, у 1-му числі часопису за 2 листопада 1941 р. у статті П.Олійника "Україна вступає на новий шлях" було зроблено дещо передчасний висновок: "Перед нами... перспективи... вільного розвитку і закладання державного будівництва". А в 3-му числі газети за 9 листопада у редакційній статті "Україна і Європа" згадується про великих синів нації С.Петлюру та Є.Коновальця і підкреслюється, що "своєю героїчною боротьбою Україна здобула собі право мати надію, що ввійде до складу нової Європи як великий і вільний нарід, як майбутня Українська держава".
       Хоча й може скластися враження, що тоталітарна більшовицька політика міжвоєнного часу на Чернігівщині винищила, задавила й залякала все свідоме, національне, самобутнє у нашому краї, але це не так.
       
       Члени ОУН змогли залучити до своїх лав частину інтелігенції та молоді, представників різних верств населення. Згідно з даними НКВД вони не тільки створили у Чернігові обласний провід ОУН, але й змогли "закласти у багатьох районах оунівські організації". Так, у Ріпкинському районі, де начальник районної поліції Польовик був провідником ОУН, серед поліцаїв проводили роботу по створенню з них збройних загонів. Аналогічна діяльність здійснювалася і в Любецькому районі. У січні-лютому 1942 р. німці розпочали репресії проти націоналістів, найактивнішу їхню частину було розстріляно. Проте вже у березні-квітні 1942 р. бандерівці створюють у Чернігові новий підпільний обласний провід ОУН-Б. Активну участь у розбудові місцевої організації взяли члени київського проводу організації Остапенко та Савченко. Подібна робота не припинялася і в районах. Так, у квітні-травні 1942 р. один із членів ніжинської організації ОУН-Б, який мав фальшиві документи на ім'я Романа Геращенка, заснував осередок в Ічні. Він складався з трьох осіб на чолі з місцевим поліцаєм Володимиром Кметою, але довкола нього гуртувалося чимало співчуваючих з артистами місцевого театру включно. Переконуючи нових симпатиків ОУН у необхідності ведення боротьби з радянською владою, Геращенко вказував, що практична діяльність ОУН повинна приховуватися й від німців, адже з ними теж доведеться воювати, "тому що вони ніколи не згодяться створити самостійну Україну на чолі з українським урядом". Він підкреслював, що їхнім завданням є боротьба за самостійну Україну, проти кого - байдуже.
       Нацистські окупанти жорстоко переслідували українське підпілля. У травні 1942 р. значна частина обласного проводу ОУН-Б була заарештована органами гітлерівської СД. У серпні зв'язковий повідомив ічнянський осередок, що "організація ОУН у Ніжині розгромлена, багатьох членів заарештовано і розстріляно Геращенка". Проте наказ Проводу був однозначний - продовжувати роботу. У вересні 1942 р. інший зв'язковий знову передав вимогу керівництва: посилити діяльність. Таким чином, ми бачимо, що поруч з радянським підпіллям у краї існувало й націоналістичне, осередки якого діяли під безпосереднім керівництвом ОУН-Б.
       
       Після вигнання гітлерівців з Чернігівщини та інших східноукраїнських земель тут поволі розгортається боротьба проти сталінського режиму. Керівництво ОУН і командування УПА, незважаючи на складні умови переходу лінії фронту, криваві бої з радянськими каральними військами, доклало чимало зусиль до відновлення і створення нових ланок підпільно-повстанської мережі на сході України. Так, у травні 1944 р. для підпільної роботи до Чернігівської та Сумської областей з Волині була направлена група членів УПА чисельністю понад 20 осіб. Цікаво, що вона складалася з колишніх поліцаїв Чернігівщини та Сумщини, яких німці евакуювали восени 1943 р. до м. Дубно. Значна частина їх установила контакт з представниками повстанських військ і перейшла до УПА. Нещодавно чернігівський журналіст опублікував розповідь, мабуть, останнього живого бійця цього загону. Мешканець Корюківського району С.Колінченко засвідчив, що до УПА "записалося" приблизно 30 чоловік із Холмів. Члени цієї похідної групи отримали від командування завдання: йти на схід України для підготовки збройного повстання за самостійну Україну. їм треба було створювати підпільні організації, підготувати таємні магазини продовольства для частин УПА, "згуртувати там навколо себе маси - вербувати в УПА", вести патріотичну агітацію, знищувати радянських, партійних працівників та активістів, співробітників репресивного апарату режиму. Вони повинні були руйнувати залізничні мости і шляхи, щоб перешкодити вивезенню до Росії хліба з України. Провід ОУН та УПА наказував зривати хлібозаготівлю, спалювати молотарки, розподіляти хліб між селянами. Але найважливішим завданням для учасників цієї та інших груп було поставлено: "не давати ображати український народ".
       На Ічнянщині впродовж літа 1944 р. діяла невелика група (до 5 осіб) під проводом "Моряка" (Олексія Савченка). Вона, як зазначено в документах НКДБ, "ведет среди населения украинскую антисоветскую националистическую агитацию, вовлекает в банду антисоветски настроенных лиц, грабит колхозы". Одним з напрямків діяльності повстанців було розповсюдження листів і листівок, в яких населення закликали підтримати боротьбу за самостійність України, а також вели пропаганду проти колгоспів, вказуючи, що на Західній Україні їх нема, земля поділена між селянами, а тому треба забирати собі хліб після обмолоту. Голів сільрад попереджали, якщо вони й далі будуть знущатися з людей, то на них чекає суворе покарання. Проте у серпні-жовтні 1944 р. ця група була повністю ліквідована. Восени 1944 р. з Рівненських лісів на Вінниччину і далі на схід вирушила група під проводом "Баті" чисельністю до 50 осіб. До неї входили уродженці Чернігівщини та інших східних областей.
       
       Про масштаби української визвольної боротьби на Чернігівщині певною мірою дає уявлення інформація наркома держбезпеки УРСР Савченка від 5 березня 1944 р. У ній московське керівництво повідомлялося, що в області виявлено шість осередків ОУН, 45 учасників ОУН, заарештовано - 15, "розробляється - 22, розшукується - 8 чол". У боротьбі проти народу чекісти не зупинялися і перед провокаціями. Внаслідок вербування у фальшиву ОУН тільки у так званій Конотопській окрузі, "осередки" якої "засновували", зокрема, в Бахмацькому, Ніжинському, Борзнянському районах області, 35 свідомих українців потрапили до в'язниці. З іншого боку, трагічні наслідки підступної операції НКДБ, проведеної у 1944 р. не тільки у Чернігівській, але й Дніпропетровській, Полтавській, Київській, Миколаївській, Сумській областях, показують значний національно-патріотичний потенціал тогочасного суспільства, насамперед це стосується сільської інтелігенції.
       Чернігівський автор С.Павленко, спираючись на численні документи, показує широкомасштабний опір більшовицькій тиранії, що його чинило населення області у 1944 - до початку 50-х рр. Він твердить, що за окремі тижні оперативні зведення про дії повстанських груп і загонів на Чернігівщині нічим не відрізнялися від зведень руху опору на Івано-Франківщині, Рівненщині, але "за своїм складом і політичною спрямованістю чернігівські збройні формування були дуже строкаті. Лише незначний їх відсоток у своїй діяльності керувався вимогами ОУН - УПА. Інші ж здебільшого не мали чіткої мети. З національно-визвольною ідеологією вони були не обізнані".
       Згідно з матеріалами київського історика В.Сергійчука, у частинах УПА далеко за межами нашого краю служило 99 уродженців Чернігівської області. Природно, що це далеко не повні дані, але й вони переконливо свідчать про участь чернігівців у національно-визвольних змаганнях другої половини 40-х - початку 50-х рр.
       Таким чином, можна твердити, у повоєнні роки, незважаючи на віддаленість від головних центрів визвольної боротьби, інформаційну блокаду та буквально тотальний терор, повністю "заспокоїти" Чернігівщину владі не вдалося.
       Прикладом цього є діяльність у 1947-1949 рр. в с Конашівці Борзнянського району молодіжної підпільної групи ОУН під проводом Василя Теребуна. До неї входило 4 члени і 8 співчуваючих. Історія організації досить повно висвітлена чернігівським істориком В.Гавриловим. Початком її можна вважати лютий 1947 р., коли в с. Космач (тоді Яблунівського району Станіславської області) відбулася зустріч одного з керівників місцевого підпілля "Сергія" з молодими чернігівцями Василем Теребуном і Григорієм Прядкою, які приїхали до батька останнього - члена ОУН Івана Прядки. Хлопці вступили до лав Українських Націоналістів, письмово присягнули і отримали доручення створити організацію на Чернігівщині. її завданням було розповсюдження анти-радянської оунівської літератури, залучення молоді в підпільну антирадянську організацію, пропагування серед населення ідеї утворення "Самостійної України" і ведення агітації, спрямованої на зрив заходів радянської влади. Молодіжна група ОУН підтримувала зв'язок з Яблунівським районним проводом шляхом листування. Посилками надсилали прокламації та іншу підпільну літературу. Члени організації знайомили молодь з антирадянськими матеріалами, а в ніч з 6 на 7 листопада 1948 р. розповсюдили листівки у Борзні. Зрештою, Г.Прядка перейшов на нелегальне становище і став учасником підпілля на Станіславщині. А Олександр Зуй, який у 1948 р. перебував на військовій службі у складі радянських військ у Німеччині, вів серед військовослужбовців антирадянські розмови, "наклепницьки висловлювався про життя в колгоспах". У 1949 р. сталінська держбезпека повністю викрила організацію.
       Окремо треба зупинитися на питанні щодо діяльності у краї "Чернігівської Січі". Наявні архівні матеріали її не підтверджують. Внаслідок з'ясування проблеми під час особистої зустрічі в Чернігові одного з авторів цієї публікації з легендарним ветераном визвольної боротьби Яром Славутичем, який і є автором твердження, прийшли до висновку: партизанське національно-патріотичне формування діяло переважно на території північно-східної Київщини, у Чорнобильських лісах, через Дніпро на Чернігівщину вояки декілька разів переходили під натиском гітлерівських каральних експедицій.
       Безумовно, означена проблема, як і ціла низка інших, вимагають систематичних архівних досліджень, подальшого опрацювання діаспорних видань, виявлення безпосередніх учасників руху та збирання їхніх свідчень.
       
       Тамара Демченко, Сергій Бутко

Армения



ЦентрКомплект