Духовні святині Чернігівщини

ПРО СВЯТІ ЧУДОТВОРНІ ІКОНИ

Те сталося за часів страшної біронівщини.

       ЛЮБЕЦЬКА БОГОМАТІР
       Жив у Любечі купець, дехто каже - ремісник. Мав сім'ю: жінку і двох діточок. Поїхав він якось у своїх справах. Дома залишилась жінка з дітьми.
       Сталося так, що мати вийшла з хати, а дітки бавилися поміж собою в кімнаті. Грали-ся-гралися та й залізли в димар. Повернулася мати до хати, затопила пічку. Дітки і задихнулися там від диму. Коли мати здогадалася, що за біда сталася, - злякалася чоловічого покарання й сама стратила себе.
       Приїхав чоловік додому й побачив, що вся сім'я померла. Пішов до церкви, став на коліна, просить Богоматір, щоб змилувалася над сім'єю. Чує: "Поспішай додому".
       Підходить до хати, його зустрічають жінка й діточки.
       Є ще один варіант переказу.
       Коли загинули від диму діти, чоловік повернувся додому й убив жінку, що недогляділа дітей. У відчаї пішов до річки, сів у човен, поплив по Дніпру і від утоми заснув. Уві сні прийшла до нього Богоматір і сказала, що вся сім'я його жива й чекає на нього.
       Повернувся він додому, а в хаті живі жінка й діти.
       З того часу ікону Богоматері вважають чудотворною.
       Щорічно 19 травня святкують день Любецької Богоматері.

       Римма Дем 'янеико

       ДОМНИЦЬКА
       Тривалий, час я страждав від нестерпного болю в попереку. Ані сісти, ані зігнутися не міг. Жодне лікування не допомагало. Тоді вирішив звернутися до чудотворної Домницької ікони Божої Матері, що знаходиться у Домницькому чоловічому монастирі (Менський район).
       Автобусом їхав до с.м.т. Березна, потім пішки долав ще 11 кілометрів до святого місця. Встигнув на божественну літургію, поставив свічку перед чудотворною іконою Божої Матері, став на коліна, каявся щиро за всі непослухи перед Творцем, вмиваючись гарячими сльозами. Після богослужіння пішов до святої криниці Богородиці, впав на коліна, читав акафіст, попив святої води.
       Потім вирушив пішки до Березни. Через годину неначе гострі кігті боляче схопили мене у попереку. Я вже не міг йти. Що робити? Раптом біля мене зупинилася підвода, добрий чоловік сам запросив мене на воза і швидко підвіз до Березни. Я ледь увійшов в автобус. Коли дістався до Чернігова, гадав, що без сторонньої допомоги не доберуся додому. Та сталося диво! Я зовсім не відчував болю. Додому йшов легко. Радісно і тепло було на душі. Хотілося співати. Вночі вперше спав спокійно. Наступного ранку з... важкими гантелями я вільно займався гімнастичними вправами, робив нахили у різні боки. І зараз почуваю себе добре. Щиро дякую нашій Владичиці, Пресвятій Богородиці за зцілення, молюся перед її чудотворним Образом.
       І. Малецький, парафіянин чернігівського Свято-Троїцького кафедрального собору
       Довідка. Домницька ікона Божої Матері з'явилася на початку XVII ст. на дереві, пень якого до 1798 р. зберігався у вівтарі Параскеївської церкви. На тому місці побудовано Домницький монастир у 1696 р. При першому ігумені Варлаамі тут жили ченці: Клемент, Діонісій, Іннокентій, Геннадій, Макарій.
       Домницька чудотворна ікона не раз рятувала людей. Під час епідемії чуми в 1771р. її було перенесено в селище Березна, з молитвою хресним ходом ікону обносили навколо міста і по всіх вулицях. Епідемія припинилася. З того часу щороку 8 вересня жителі Березни хресним ходом ідуть в обитель Богородиці для її прославлення.

       ІЛЛІНСЬКО-ЧЕРНІГІВСЬКА
       Чудотворний образ Іллінсько-Чернігівської ікони Божої Матері був написаний у 1658 р. ченцем Геннадієм і знаходився у Троїцькому монастирі на Болдиній горі поблизу Чернігова. Через чотири роки після написання протягом восьми днів ікона плакала. Свідками цього дива були майже всі мешканці Чернігова. Дещо згодом татари зробили набіг на місто та знищили ближні поселення. Ченці, помолившись Небесній Заступниці, сховалися в Антонієвій печері. Опівночі ординці увірвалися до монастиря, пограбували церкву, забравши начиння. Але чудотворна ікона з усіма коштовними прикрасами залишилася недоторканою. Незрима сила вберегла святиню. До печери варвари теж не змогли увійти. Вони злякалися несподіваного видіння та кинулися навтьоки.
       Іллінська ікона прославилася й багатьма іншими дивами. Від неї зцілилися розбиті паралічем, сліпі, біснуваті та ін. А численні її копії розійшлися по інших обителях. Деякі (наприклад, Іллінська ікона Богородиці в Гефсиманському скиті Троїце-Сергієвої лаври) теж відомі чудотвореннями і особливо шановані богомольцями.
       Коли під час хрущовських гонінь, у 1962 р., Троїцько-Іллінський монастир закрили, образ зберігала монахиня Ангія, котра передала його до відкритого в 1992 р. Єлецького монастиря, де Іллінська ікона знаходиться й нині.

       СВЯТИНЯ-ОБЕРІГ З РІПОК
       Ріпкинська ікона Божої Матері являла собою одну з копій давньої Володимирської чудотворної ікони і деякий час знаходилася в чернігівських Борисоглібському та Спасо-Преображенському соборах.
       Сказання про походження цієї ікони було записане в літописах Борисоглібського собору, де зазначалося: "Указом Св. Синода 3 апреля 1740 года предписано: имеющуюся за местечком Репки у мельницы Филипчанской часовню упразднить, место опустошить, колодязь засыпать, а называемый чудотворный образ взять в кафедральную церковь. Часовню и прочее строение разобрать, употребить на монастырские или госпитальные строения, мужика же Якова Зубка за разглашение о чудесах от иконы заключить навсегда в монастырь. Вследствие чего того же года июня 11 образ сей перенесен в Борисоглебский кафедральный монастырь и день перенесения его празднуется в соборе".
       У соборі ікону помістили з лівого боку переднього лівого пілона, ближчого до вівтаря, в дерев'яному різьбленому кіоті з білою палітуркою і золоченими прикрасами. Ікону було прикрашено срібними з позолотою шатами, які зображували царську порфіру, зв'язану в трьох верхніх кінцях золотими шнурами, які спадали з-під корон.
       Ріпкинська ікона, про долю якої сьогодні нам невідомо, була давньою за походженням, про що свідчило її зображення. Ще в XVII ст. вона шанувалася як чудодійна, але з незрозумілих причин розголошення про чудеса від ікони суворо каралися.
       Про те, наскільки Ріпкинська ікона Богородиці цінилася і шанувалася, знаходимо у Філарета Гумілевського: "Над царскими вратами Рождественского придела Репицкая икона Богоматери в серебряной вызолоченной ризе, называемая так потому, что перенесена из с. Репки при преосвященном Илларионе Рогалевском; множество драгоценных привесок показывает, что народ благоговеет к сей иконе".
       3 11 червня 1740 р. ікона, перенесена з каплиці за Ріпками, знаходилася в Борисоглібському соборі. У 1896 р., коли було відкрито святі мощі Феодосія Углицького, їх та ікону перенесли до Спасо-Преображенського собору. Там ікона розміщувалася в особливому великому кіоті, з якого кожного разу виймалася для покладання на аналой, посеред церкви, при читанні Благовіщенського акафіста перед нею у дні суботні та Богородичних свят, а також для урочистої служби з акафістом перед іконою два рази на рік: напередодні 12 червня, дня перенесення ікони та на день Похвали Богородиці. До якого часу вона там знаходилася і де зберігалася пізніше, точних відомостей не збереглося, але відомо, що на 1905 р. ікона Ріпкинської Богородиці знаходилася у Спасо-Преображенському соборі.
       Після перенесення Ріпкинської ікони в Спасо-Преображенський собор, у Борисоглібському соборі, на місці колишнього її знаходження, поставили копію цього давнього образу в металевих золочених шатах, де знизу на металевій табличці був надпис: "По указу святейшего Правительственного Синода 1740 г. апреля 3 дня образ сей Пресвятые Богородицы, именуемый Репицким, по упразднении часовни у мельницы Пелипчанской, за местечком Репками, где оный до того времени находился, перенесен в Черниговскую кафедральную церковь и время перенесения в собор празднуется июня 12 дня".
       Крім згаданої копії, зробили зображення на склі, на якому з одного боку була Ріпкинська Богоматір, а з іншого - святитель Феодосій. Це зображення було вміщено в особливий ліхтар, в якому вночі запалювалася лампадка. Ліхтар було повішено над входом у східні ворота, що вели в огорожу собору.
       За народними переказами, з іконою пов'язано багато чудес. Відомі два особливі випадки дії благодаті Божої через святу ікону. Одна жінка, на прізвище Верещакіна, вкрала ікону Ріпкинської Богоматері і миттєво осліпла. На другий день вона повернула святу ікону, але до смерті своєї залишилася незрячою.
       Священик Ріпкинської церкви Вакуловський втратив зір, але в скорботі своїй із старанною молитвою звернувся за допомогою до Богородиці - і прозрів.

       Раїса Воробей

       ІКОНИ ЧУДОТВОРНІ
       Ікони чудотворні - малярські роботи богородичної тематики, з якими церков пов'язує надприродні, містичні і дивовижні дії: зцілення людей від тяжких недуг, припинення стихійних лих і воєн тощо. Вважається, що чудо відбувається під час (або після) посилених молитов віруючих перед іконою із зображенням Богородиці Діви Марії. Чудотворство ікон визнається як православними, так і католиками, латинських і грецьких обрядів. В Україні відомо понад п'ятдесят чудотворних ікон всенаціонального (Києво-Печерська, Почаївська, Братсько-Київська, Корсунська, Гошівська, Зарваницька, Луцька) і локального значення (Іллінсько-Чернігівська, Єлецька, Охтирська, Теребовлянська тощо). Українські чудотворні ікони стали національними святинями церков сусідніх народів: Вишгородська - у Росії (під назвою - Владимирська), Белзька - у Польщі (під назвою Ченстоховська), Жировицька - у Білорусі й Італії, Закарпатська, або Маріє-Повчська - в Австрії. Вважається, що точні копії"чудотворних ікон зберігають свою містичну властивість.

       ОБРАЗ "СЯЯВ ДИВНИМИ ЧУДЕСАМИ"
       Одна з найбільш шанованих на Чернігово-Сіверській землі на зламі ХУІІ-ХУШ ст. чудодійних ікон Божої Матері походила з багатостраждальної Редьківки, яка після аварії на Чорнобильській АЕС опинилася у зоні радіоактивного забруднення. Це старовинне поліське село було "шляхтичем некоторым Розсудовским на его собственном грунте поселено" ще на початку XVII ст. Назва його, правдоподібно, походить від імені першопоселенця або осадчого Радька (Родіона). Наприкінці 1660-х рр. за клопотанням тогочасного чернігівського полковника Д. Многогрішного цар Олексій Михайлович передав "всю местность прежде сего Александра Разсудовского бывшую" полковому писарю Л. Полуботку - батькові майбутнього наказного гетьмана Лівобережної України П. Полуботка. Близько 1680 р. новий власник заснував у Радьківці на р. Ворзні залізоробне підприємство - рудню. Відтак, село почали називати Руднею Радьківською або просто Руднею. Згодом, коли рудня своє існування припинила, ця назва трансформувалася спочатку в Радьківку, а потім у Редьківку.
       Перші згадки про чудодійну ікону Божої Матері з церкви у Рудні датовані 1687 р. Незабаром, у січні 1689 р., до Рудні спеціально завітав настоятель батуринського Крупицького монастиря, видатний церковний діяч, богослов і письменник Данило Туптало (опісля він уславився як святитель Димитрій Ростовський). Ось що Д. Туптало занотував у своєму щоденнику: "Из Чернигова, переезжая до Рудни, под Любечем находящейся, где прославился образ Пресвятые Богородицы чудесами многими, пробыл тут несколько дней, приказал я своему живописцу списать для себя оной чудотворной Пресвятые Богородицы образ, мерою и подобием таковым, как есть". Зазначимо, що ікону Руденської Божої Матері копіювали й інші майстри. Відомо, що ці копії прикрашали численні храми Лівобережної та Слобідської України. Документи засвідчують також про щедрі надходження до Рудні на чудодійну ікону від заможних мешканців Києва, Чернігова, Ніжина та інших міст.
       Втім, образ Пресвятої Діви недовго "сяяв дивними чудесами" у Рудні. Наприкінці 1690 р. за нез'ясованих обставин тамтешній священик переніс ікону до Києво-Печерської лаври, звідки її згодом було передано до київського Вознесенського монастиря. Промовиста деталь: київські ченці скаржилися, що на новому місці ікона значною мірою втратила свої чудодійні властивості...
       Цілюща сила перейшла до ікони Божої Матері, яка зберігалася у церкві села Мохнатий, що неподалік від Чернігова, і являла собою точну копію Руденської. На початку нашого століття місцеві дослідники виявили у мохнатинській церкві пожовклий рукопис під назвою "Чуда Пресвятой Богородицы Мохнатинской, деючіися от образа ея Чудовного". Перший запис у цій книзі позначений 1691 р., останній - 1781 р. Вона містила оповідання про 626 чудес, пов'язаних головним чином з чудодійним зціленням від хвороб. Уклонитися Мохнатинській Божій Матері, попросити у неї заступництва приїздили численні богомольці з України та Білорусі. З-поміж них зустрічаємо імена представників добре знаних козацько-старшинських родин Войцехівських, Забіл, Красовських, Лизогубів, Максимовичів, Мокрієвичів, Миклашевських, Полуботків, Тарновських та ін. Особливу повагу до ікони й Мохнатинської церкви виказував гетьман І. Мазепа, коштами якого у храмі було збудовано іконостас, який прикрашали його фамільні герби. Тут зберігався також потир з написом: "Во благовренное рементарство щасливаго панованья своего іасневельможний Его милость пан Іоанн Мазепа Еетьман войск Его Царскаго Пресветлаго Величества Запорожских сей келюх до храму Пресвятыя Богородици во весь Мохнатий надал року 1697".
       На превеликий жаль, усі ці реліквії, як і самі чудодійні ікони Божої Матері з Рудні (Редьківки) та Мохнатина, були втрачені, а їхні сліди загубилися у вирі революції й громадянської війни. Можемо тільки подумки вшанувати ікону Мохнатинської Божої Матері у її свято - у десяту неділю після Великодня... Подальші пошуки в архівах та музеях -будемо сподіватися - допоможуть встановити їхню долю.

       Раїса Воробей

       ЧУДЕСА ВІД ІКОНИ БОЖОЇ МАТЕРІ ІЛЛІСЬКОЇ (В ОБРОБЦІ Д. ТУПТАЛА)
       В Україні склався справжній культ Божої Матері, яка за каноном християнської церкви вважалася першою особою після Бога, народною заступницею перед ним та помічницею у всіляких бідах. їй надавалися високі моральні риси святості, чистоти, безмірної материнської любові і доброти, яка поширювалася на всіх людей. Божа Матір уявлялася надзвичайно доброю і милостивою, серце її, за народними переконаннями, таке багате на любов, що вона готова надати допомогу і заступництво навіть мучителям Ісуса, не кажучи про вірних. Зрозуміло, що особливою шаною серед віруючих користувалися ікони Богородиці, більша частина яких вважалася чудодійними (у всьому православному світі їх нараховувалося близько 350). Тому будь-яка спроба описати і поширити розповіді про чудодійні властивості тієї чи іншої ікони Божої Матері зустрічалася віруючими дуже прихильно.
       У 1675 р. чернігівський архієпископ (Лазар Баранович) звернувся до молодого проповідника Чернігівського митрополичого дому Данила Туптала з пропозицією укласти збірник про чудеса, які відбувалися від ікони Божої Матері, що належала Чернігівському Іллінському монастиреві. Данило починає працювати над книгою, яка стане його першим літературним твором.
       У 1677 р. робота над книгою була завершена, і у Новгород-Сіверській друкарні збірник побачив світ під назвою "Чуда Пресвятой и Преблагословеннои Девы Марій деючіися от образа еи чудотворного в Монастыру св. славного Пророка Иліи Черниговском".

       У своїй історичній праці Д. Туптало .збирає всі відомі йому чудеса від чернігівської ікони Божої Матері, що зберігалася в Іллінській обителі. У передмові до видання 1677 р. автор говорить про те, що раніше ченці не записували чудеса, і ті жили лише в пам'яті людській, але через це багато з них втратилося. Надійшов час, на думку автора, все записати.
       За рік до появи книги Д. Туптала, у серпні 1676 р., Іоаникій Галятовський, тогочасний-архімандрит Єлецького монастиря (1669-1688 рр.), на основі письмових свідчень та народних переказів уже видав у Новгороді-Сіверському подібну книгу "Скарбниця, то есть сокровищница, похвалы Чудотворной Иконы Богородицы Елецкой Черниговской" про тридцять два чуда Єлецької ікони Божої Матері, прославивши тим самим Єлецьку обитель, яка на той час потребувала відновлення після руйнації.

       Молодий проповідник Данило Туптало хоча і працював з подібним матеріалом, однак не наслідував шанованого архімандрита, а шукав власні засоби реалізації себе як письменника.
       Іллінський образ Богоматері, написаний у 1658 р. (про що свідчив напис під іконою) монахом Геннадієм (в миру Григорій Костянтинович Дубенський), уславився знаменнями і чудесами, які відбувалися починаючи з 1662 р. Віра в чудесне покровительство Богородиці зробилася духовною потребою жителів Чернігова та його околиць. І. Шангін у своїй праці про ікону Божої Матері Іллінської зазначає, що жодна, хоча б відносно знаменна подія у приватному чи суспільному житті чернігівської пастви не відбувалася без "испрошения" благословення Божої Матері: святу ікону приносили на місце, де закладали дім, освячували її присутністю помешкання, її заступництву доручали новонароджених, просили благословення перед далекою дорогою чи вирішальною подією і т. п.
       Треба зазначити, що поряд з Єлецькою та Іллінською іконами Божої Матері прославилися своїми знаменнями і чудесами ще декілька ікон у храмах Чернігівської єпархії: образ Божої Матері у храмі села Дубович Глухівського повіту, ікона Пресвятої Богородиці Одигитрії, знайдена на березі річки Іпуті біля містечка Мглин, образ Пресвятої Богородиці села Рудня біля Любеча, Мохнатинська (с. Мохнатий), Новгород-Сіверська та Новодворська (Новгород-Сіверський Спаський монастир).

       Зрозуміло, що були і спроби укласти збірники, в яких би оповідалося про чудеса від цих ікон. До появи першого видання книги Д. Туптала уже з'явилися "Опис чудес Куп'ятицької ікони Божої Матері" Іларіона Денисовича (1638 р., польською мовою), "Чуда пресвятой Богородицы, нъкоторые з разных авторов зобраны" (1660 р.) та "Небо новее, с новыми звъздами сотворенное, т. е. Преблагословенная Дъва Марія с чудесами своими" (1665 р., польською мовою) Іоаникія Галятовського.
       У своїй праці Д. Туптало стверджує, що чуда від ікони є закономірним продовженням чудес, пов'язаних з благочестивим життям монахів стародавнього монастиря, закладеного святим Антонієм Печерським, який назавжди прославив його власним ім'ям, зазначаючи, що "человък стятит мъсце". За традицією християнської церкви, Данило трактує чудовне як остаточне торжество духовного над матеріальним, як особливий дар, яким Бог позначає своїх обранців. Чудо завжди здійснюється в ім'я звільнення нещасного і є "виявом неземного морального милосердя".
       У першому виданні 1677 р. Д. Туптало описував двадцять два чуда, у пізніших - двадцять чотири - відповідно до кількості годин у добі. У виданні 1696 р. Данило у кінці книги додатково подає ще шість чудес, які раніше не описувалися, а у виданні 1702 р. наявний ще і список людей, зцілених від образу Божої Матері: від сліпоти і хвороби очей, від кульгавості, від бісівського мучительства, від запаморочення і страхів, від різних "обложних" хвороб, згадано і воскресіння отрока із Яриловичів.
       Зрозуміло, що основний зміст книги становить опис чудес, що відбулися від образа Божої Матері. Особливою різноманітністю характер чудес не відзначається. Д. Туптало слідує за християнською традицією, описуючи чудеса, які лише повторюють або є подібними до чудес, що їх творив Ісус Христос, за винятком 1-го і 2-го чудес. Судячи з народних замовлянь від різних хвороб, можна стверджувати, що серед віруючих утвердилася думка про те, що Божа Мати допомагає людям у всякій хворобі (зокрема визволяє від пристріту, "вразу", болів у животі, зупиняє кров, допомагає при пологах та ін.). Про таку здатність Богоматері йдеться і у вдячному каноні на її честь та численних молитвах, звернених до Діви Марії.

       Данило Туптало розповідає про кожне чудо дуже докладно, вказуючи, де і коли воно відбулося, називаючи імена і прізвища людей, що отримали зцілення від чудотворної ікони. Наприклад, опис 19-го чуда починається так: "З места Седнева, котрое есть близко Чернигова, Пан Кирило Дедович, обыватель седневскый, сиротку, котрая в двору его служила, именем Татіану, родом з Полтави... привів". Автор описує навіть не стільки самі чудеса, скільки тих, хто був свідками чудесного, тобто став об'єктом їх надзвичайного впливу. Чудеса трапляються з людьми - вихідцями з усіх прошарків суспільства. Однак переважно це представники селянства, ремісників чи міщан. Це ідеологічно виправдано і слугувало своєрідним доведенням євангельської тези про бідність і простоту як найбільші чесноти, що допомагають людині отримати Боже благословення і покровительство, в даному випадку - стати очевидцем чуда і об'єктом його впливу.

       Особливо цікавими з історичної точки зору є описи 1-го і 2-го чудес. Розповідаючи про 1-ше чудо, а саме про плач ікони Божої Матері, Д. Туптало деталізує його обставини: вказує дату чуда (1662 р.), його тривалість (з 16 по 24 квітня), а також називає всіх тодішніх політичних та церковних діячів (царя Олексія Михайловича, чернігівського архієпископа Лазаря Барановича та ігумена Іллінського монастиря Зосиму Тишкевича). У 2-му чуді йдеться про набіг татарів на Чернігів у 1662 р., їх безчинства у Іллінській церкві та порятунок, що його дала усім ікона Божої Матері. Автор прагне історичної достовірності, маючи на меті якомога переконливіше показати Божественну благодать, яку відчувають на собі не лише мешканці Іллінського монастиря, але і всі, хто мав потребу звернутися до Божої Матері зі своїми проблемами.
       Однак обсяг самих описів досить незначний. Для автора нецікаві жодні подробиці, окрім тих, які б вказували на достовірність події та обставини самого чуда. Це пояснювалося впливом тодішньої традиції щодо опису чудес, яка "...не дозволяла вигаданих імен, назв, фактів. Читач звик читати лише про те, що "справді було", і не визнавав одвертого вимислу". Праця Д. Туптала про чудеса від ікони Божої Матері Іллінської була не лише етапним для нього твором, з якого почалася активна письменницька діяльність. Вона виправдала сподівання Лазаря Барановича, бо з її допомогою престиж Іллінської обителі дуже зріс. "Руно орошенное" Димитрія Ростовського (Данила Туптала) стало важливим документом як релігійної, так і світської історії Чернігова 70-х рр. XVII ст.

       Ірина Савченко (стаття подана зі скороченням)

       ЗМІСТ І ЗНАЧЕННЯ СИМВОЛІКИ ІКОН
       Ікона - це не просто достовірне (фотографічне) зображення особи, це вхід у її духовне життя. Лиця на іконах неправдоподібні, не зберігають пропорції. Але це має глибокий зміст. Великі очі означають вміння вслуховуватись очима в світ (наприклад, дитина хоче, щоб мати слухала й очима), вміння бачити у світі більше, ніж надається людині. Маленькі уста - цінність мовчання, яка дає змогу більше слухати інших (людей, Бога), а отже, набиратися мудрості. Довгі пальці (руки) - готовність обійняти цілий світ з любов'ю, це ніжність і чутливість.

       ДУХОВНИЙ СВІТ - У КАРТИНАХ
       У творчому доробку художника з Чернігівщини Леоніда Могучова декілька сотень картин, на яких увічнені культові історичні пам'ятки. Безперечна цінність цих робіт полягає в тому, що у багатьох випадках зображені на них церкви, собори, монастирі вже не існують, і картина - єдине джерело, яке зберегло їх зовнішній вигляд.
       Ім'я художника лише кілька років тому стало відоме широкому загалу через те, що його ніколи не цікавили "популярні" сюжети. Пристрастю Л. Могучова, всім його життям були і залишаються пам'ятки національної архітектури. Останнім часом доброчинна діяльність майстра отримала підтримку Української православної церкви Київського патріархату та Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, за допомогою яких протягом 1991-1994 рр. проведено кілька виставок у Чернігові та Києві. Серію виставок під загальною назвою "Духовний світ України" заплановано провести в Канаді.
       Проте справа майстра полягає не тільки у широкій популяризації шедеврів української архітектури. Нещодавно зареєстровано благодійний фонд "Відродження духовної спадщини" Л. Могучова. Ця громадська організація, співзасновниками якої виступили УПЦ КП і Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, опікується збереженням та реставрацією пам'яток церковного зодчества, народної архітектури, усього, що складає українську духовну спадщину. Вже зроблені перші внески, зокрема майже тисячу доларів Л. Могучов зібрав у Канаді. Основна частина зібраних коштів передана на ремонт церкви Параскеви П'ятниці в Чернігові.
       Відкриттям свого фонду талановитий митець продовжив славетну, святу традицію наших пращурів - укладати кошти в будівництво чи реставрацію храмів.

       Олена Титова

Версия для печати