«Кошмар перед Різдвом» виявився маренням

Справжня атмосфера американського Крісмас заполонила мою свідомість увечері 25 грудня. У штатах десь доїдали залишки смаженої індички, а ми прийшли у драмтеатр: відчути присмак західного свята і подивитися танцювальну виставу під грифом «Особам не маючим при собі фантазії перегляд не рекомендований».
Винуватцями торжества стали Арт студия Luck out club. Вони й обіцяли «кошмари». Перед входом у партер поставили страшний скелет, мені відразу стало лячно. Жахи – то якось не моє. Але танцювальних жахів ще ніколи не бачила, тому – повний вперед!
На щастя, страхіть ніяких не було. І вибуху свідомості також.
Хоча, з перших хвилин я зрозуміла, що мені нічого не зрозуміло!
Але американський стиль і сюжет безладу відчуттів раненої душі змусили мене завмерти. На те воно й мистецтво, щоб полонити своєю неповторність й загадковістю.
Суть вистави я зрозуміла по-своєму. Мабуть, для того мене Всевишній і нагородив фантазією!
Головну героїню – маленьку дівчину з норовливим характером я назвала С’юзен. Вона образилася на свою старшу сестру, отримавши невдалий подарунок і покинула притулок. В кінці С’юзі помирає, але її оживляють чарівним червоним пилком. Вона зустрічається з сестрою і – хеппі енд: «Дорожіть своїми рідними!»
Сюжет розходиться ще у декілька ліній. Наприклад, історія життя волоцюги, який теж святкує Різдво. Пара закоханих, у яких вечір виявився меланхолічним і нуднуватим.
Але найбільше мене вразив Слон. Вірите ви чи ні, але іграшки теж не сплять у святкову ніч!
Слоном був Ворона. Тобто, Максим Ворона став іграшкою. Деякі мали припущення, що він був мишею, але я слонів більше люблю! Він закохався у ляльку-блондинку і романтично грав їй на піаніно. (Навіть те, що у дівчинки спала перука ніяк не завадило його почуттям).
Наприкінці керівники проекту вийшли на сцену, попросили усіх встати і запропонували, як вони то назвали, «маленький перформанс», щось подібне флешмобу – всі повинні були повторювати певну комбінацію рухів. Рухи досить прості, а от їхні назви – трохи дивакуваті. Для прикладу «тягнемося до шпаківні і ловимо пташку».
Це було весело і красиво.
Зал аплодував стоячи. Ну не сідати ж було перед дорогою додому!
Взагалі, мені сподобалось. Непоганий рівень підготовки, чудова ідея, яскраві декорації та костюми. Було чим помилуватися й над чим подумати. Після таких заходів душа наповнюється світлом.
Я б порівняла цю виставу з «Чорним квадратом» Малевича – такий простий, та скільки в ньому суті!