1. До 70-ї річниці повстання в концентраційному таборі Яцево

20 Февраля 2013 18:08   Просмотров: 2492
Метки: концтабір
Нравится Рейтинг поста: + 7
   Цей блог створено до 70-ї річниці визволення міста Чернігова від німецько-фашистських загарбників і покликаний донести до місцевих жителів історичні відомості про події під час оборони, окупації та звільнення міста шляхом публікації статей.

   70-й річниці повстання в концентраційному таборі Яцево присвячується.

   (Уривок з книги «Летопись города Чернигова периода Великой Отечественной Войны 1941-1945 гг.», упорядник Герард Олексійович Кузнецов)

   Важливою подією в житті окупованого Чернігова було повстання полонених Яцевського концтабору 21 лютого 1943 року, яке спричинило за собою масову втечу в’язнів.
   Створення табору. Його характеристика
   Табір, розрахований на утримання в ньому біля 1500 полонених, був створений окупантами в червні-липні 1942 року на північно-східній околиці Чернігова біля приміського села Бобровиця.
   Територія табору являла собою прямокутник розміром 350х400 м, огороджений двома рядами колючого дроту заввишки понад двох метрів. По кутках огорожі побудували дерев’яні вежі для вартових. Всередині табору було дві зони, відгороджені одна від одної також дротом. У великій зоні військовополоненими, яких приганяли сюди з тюрми і табору в міській лікарні, були збудовані ще влітку 1942 року 8 шелевочних бараків, вкопаних у землю по дах, кожен місткістю на 150-200 чоловік. В торцевій частині бараку з південного боку було влаштовано незасклене віконце з решіткою. Вхід з тамбуром в такий барак-землянку був у північному торці. Один з бараків, крайній, упорядкований та з пічним опаленням, був призначений для охорони табору. Окремо стояли кухня та вбиральня.
   Вхід до бараків проходив через першу зону, на території якої розміщувалися будинок комендатури, кузня, виробничі майстерні та стайня для коней.
   Охорону табору несли 45 солдат поліцейського карального батальйону СД під керівництвом 5 німців. З початку створення табору і до вересня 1943 року комендантами були почергово офіцери СД Замраут, Райхельт, Шонветтер.
В таборі утримувалися військовополонені, місцеві жителі з Чернігова і різних районів області, арештовані у підозрі за зв’язок з партизанами, зберігання зброї, саботаж та інші порушення порядку, встановленого окупантами.
   Режим табору
   Режим табору відзначався особливою жорстокістю, в ньому царив безлад охорони і німецького керівництва. Знущанням над полоненими не було меж. Їх вбивали за щонайменшим приводом, а часто просто заради розваги. Десятками й сотнями увозили в яри поруч розташованого урочища Криволівщина і безжалісно розстрілювали з кулеметів і автоматів. Багато полонених померли в таборі від тифу, дизентерії та інших хвороб, не отримуючи елементарної медичної допомоги.
   Їжу видавали нерегулярно: інколи раз, інколи два рази на день. Раціон харчування в’язнів складався з юшки, звареної з листів капусти, гнилого буряка або брукви без солі, а також 200 грамів щось схожого на хліб, спеченого з зернових відходів і проса.
   Деякі полонені з місцевих жителів зрідка отримували передачі від родичів. Поліцаї-охоронці при цьому забирали кращі продукти, а полоненим залишали хіба що сухарі та картоплю.
   Щасливців, ті що отримали передачі, було небагато. В таборі лютував голод. Деякі полонені доходили до тваринного стану та їли людську мертвечину. Нерідко було так: прокинувшись вранці в’язні бачили моторошну картину: за ніч померли два-три товариші, а з них вже зрізані всі м’які частини тіла.
   Праця полонених табору використовувалася на будівництві казарм для карального батальйону СД, що розташовувався в приміщенні Чернігівського сільського райкому КП(б)У, а також на сільгосп роботах підсобного господарства СД в Бобровиці, де був збудований крохмальний завод; на розвантаженні вагонів на залізничній станції, на роботах в кузні, столярній, жерстяній, шкіряній майстернях, розташованих в дощатих сараях першої зони табору.
   В бараках і на роботі розпоряджалися капо (старости бараків).
   Кількість в’язнів не була постійною. Замість померлих від хвороб і голоду, забитих до смерті і повішених, з чернігівської тюрми поступало до табору поповнення, в основному військовополонені. Кожному, хто знову надійшов, причіплювали на рукав одягу пов’язку с намальованим фарбою номером, під яким ув’язнений числився в концтаборі.
   Пов’язку червоного кольору носити підозрілі в партизанській діяльності (цих на роботу за межі табору не виводили), білі пов’язки – військовополонені, чорні – саботажники та інші порушники окупаційного порядку.
   Підготовка до повстання
   З самого початку створення Яцевського концтабору окремі в’язні здійснювали втечу при виведенні їх з табору на роботу в місто або підсобне господарство. Оскільки за кожного не спійманого утікача фашисти розстрілювали не менше 10 чоловік в’язнів, підпільна організація розробила план повстання і звільнення всіх ув’язнених.
   Хто був керівником табірного підпілля, створеного наприкінці 1942 року, достеменно невідомо. Тим не менш за спогадами колишніх в’язнів, якф втекли під час повстання в лютому 1943 року і дожили до наших днів, стали відомі імена тих, хто готував напад на охорону і звільнення в’язнів. В основному це були командири Червоної Армії, що потрапили в полон. Серед них майор Самарін Андрій Петрович, майор Стьопін Василь, ст. лейтенант Мурза Андрій Семенович, лейтенант Романенко Іван Трохимович, військовий лікар Іванов Костянтин, військовий моряк Філіпов.
   Серед цивільних осіб – учасників підпілля – відомі Молибога Микита Павлович – залізничник станції Чернігів, уродженець села Анисів Чернігівського району, Апанасенко Платон Петрович – директор школи с. Свинь (тепер с. Ульянівка), Андросенко Федір Петрович – староста с. Іванівка Чернігівського району.
   Деякі відомості дозволяють припустити, що керівником був майор Самарін, що мав зв’язок з підпіллям Чернігова. Саме йому були передані з волі три пістолети і декілька гранат.
   Ще один пістолет з патронами через підпільника Бойко С.П., який служив у поліції, зуміли передати до табору Мурзі Андрію його товариші з Куликовки, де до арешту він перебував членом підпільної організації, якою керував Ющенко Л.Є.
Готуючись до повстання, підпільники виготовили в кузні холодну зброю: ножі, шила, залізні прути. Передбачалося використати під час виступу також робочий інструмент, що зберігався на складі у госпдворі: сокири, лопати, ломи.
   Табірне підпілля народилося в виробничих майстернях, де склад в’язнів був більш стабільним і дружнім ніж серед тих, хто використовувався у загальних роботах. Окрім того, майстри були і фізично міцніше за решту. Справа в тому, що в майстерню з вичинки шкір привозили відловлених в місті собак і кішок. Шкіру з них здирали, а м’ясо пускали в їжу. Це була суттєва підтримка для голодуючих в’язнів, які працювали в майстернях.
   Виключно важливе значення для підпілля мала та обставина, що полонений лейтенант Романенко Іван Трохимович, родом з Гомеля, працював постійним прибиральником в комендатурі. Вчитель німецької мови за освітою, він використовувався комендантом як денщик. Постійно обертаючись між німцями та охоронцями, Романенко міг слідкувати за їхніми діями, виявляти, хто з в’язнів використовувався німцями у ролі «підсадних качок» в бараках і майстернях. Від нього підпілля дізналося про розгром фашистів під Сталінградом, що вселяло надію на звільнення.
   Повстання
   В лютому 1943 року підготовка до повстання підходила до кінця. В таборі очікували коли чернігівські підпільники підкинуть ще вогнепальної зброї і коли, нарешті, потеплішає, бо мороз і сніг були б серйозною перешкодою на шляху в неблизькі ліси для них, виснажених, обірваних і роззутих. Але виступ ув’язнених проти їхніх прислужників і катів почався передчасно і у денний час. З цієї причини успіх його був неповним.
   Відбулося наступне: у зв’язку зі швидким наступом Червоної Армії після тяжкої поразки німців під Сталінградом начальник чернігівської поліції безпеки і СД есесівець Теодор Крістензен віддав наказ начальству концтабору підготувати знищення всіх в’язнів.
   Наказ СД про ліквідацію табору став відомий І. Т. Романенку, який негайно переказав його зміст підпільникам в майстерні. Страшна звістка зі швидкістю блискавки рознеслася по всіх бараках. Тим більше що ув’язнені вже підозрювали недобре, коли їх примусили напередодні викопати в зоні біля крайнього бараку величезну яму завдовжки 20 м, завширшки 8 м і завглибшки 4 м.
   Десятки в’язнів, яких підганяла охорона, поспіхом копали траншею. Поліцаї сказали їм, що це готується котлован ще для одного бараку. Однак глибина траншей під бараки-землянки була завжди стандартною – 1,5 метри, а їм було наказано копати до позначки 4 метри. Нещасні полонені почали здогадуватися, що вони копають не що інше як братську могилу для себе.
   Табір захвилювався. Це було 21 лютого 1943 року. Через зрадника-донощика німцям стало відомо, що винуватцем смути був Іван Романенко. Його допитували, звіряче катуючи в приміщенні комендатури. Поті троє німців погнали батогами його на плац, нещадно били шляхом. Вид спотвореного побиттям обличчя відважного лейтенанта, який не видав під катуванням жодного зі своїх товаришів-підпільників, був жахливим.
   На плацу декількома пострілами з пістолету один з німців вбив його на очах у решти в’язнів, яких в цей день на роботу в місто не погнали.
   В 4 години дня, коли за сигналом ударом в сталеву рейку ув’язнені вийшли з бараків для отримання харчів, декілька десятків в’язнів, посвячених в план нападу на охорону, почали діяти.
   Одна група на чолі з Молибогою з криком «Бий німців!» – напала на комендатуру, на подвір’ї якої ударом по голові оглушили часового і забрали його рушницю. Вбивши в комендатурі одного з найжорстокіших табірних катів, німця Бакірса, нападаючі заволоділи його пістолетом.
   Телефонна лінія, що йшла від будівлі комендатури в Чернігів, була обрублена одним з учасників повстання чернігівцем Володимиром Федорцем. Там же ударом молотка по голові, але не на смерть, знешкодили командира взводу карального батальйону СД Анатолія Петрова, який намагався викотити з приміщення станковий кулемет для стрільби по повсталим.
В цей час інша група кинулася до бараку охоронців. Одного з них звалили на порозі, інші, перелякані до смерті криками ув’язнених і їхніми діями, замкнулися в бараці зсередини, не вживаючи ніяких дій.
   Сотні в’язнів спробували під вогнем поліцаїв з веж вирватися крізь колючий дріт на волю. На території табору творилося скупчення: крики нападаючих, стогони поранених, безперервна стрілянина, люди, які металися в різні боки.
В засніжені поля полонені уходили і крізь пошкоджену дротову огорожу, і крізь відкриті навстіж ворота обох зон.
Чорними на білому фігурками втікачів зарясніли поля і березові рідкі переліски урочища Криволівщина, що прилягали до табору.
   Легенда, що дійшла до наших днів, свідчить, що три сотні в’язнів встигли покинути територію свого ув’язнення завдяки тому, що один з охоронців, пов’язаний з підпільниками, придушив зі свого кулемета часових на вежах. Через декілька днів після цих подій перед строєм карального батальйону СД був зачитаний наказ керівництва, в якому мовилося про те, що вахман Гурок порушив присягу, надану фюреру, і стріляв у німецьких солдат. В селі Новий Білоус в помсту за це були заживо спалені його родичі.
   Не пройшло й півгодини після початку повстання, як з Чернігова під’їхали на автомашинах карателі. Вони почали вбивати тих, хто не встиг далеко піти або через слабкість та виснаження залишився в бараках. Поля коло табору вкрилися скривавленими тілами в’язнів. Раненим розбивали черепи ударами чобіт і прикладами рушниць. Один барак разом з його мешканцями спалили, так як вони були нездатні пересуватися.
   Сутінки, що спустилися на землю, допомогли багатьом втікачам відірватися від переслідувачів.
   Перші в’язні, які пробралися через дріт, і які подалися в південному напрямку, пробігали через села Бобровиця і Яцево. Там деякі з них забігали до хат. Селяни від щирого серця давали їм хліб, картоплю, міняли їхній помічений номерами одяг на власний. Не знали жителі Бобровиці і Яцево у що їм обійдеться ця допомога втікачам. Наступного дня запалали хати в цих селах і в хуторі Юрковому, розташованому поруч. Карателі палили людей живцем.
   Наслідки
   За висновком обласної Державної комісії зі встановлення і розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників та їхніх посібників на території Чернігівської області з вересня 1941 р. по вересень 1943 р. в селі Бобровиця в лютому 1943 року фашистами було спалено 418 осіб, в селі Яцево (нині Новоселівка) – 236 осіб. Всього 654 жителів різної статі і віку, аж до немовлят.
   Між тим, слідопити чернігівської середньої школи №23 під керівництвом вчительки С. Кравчук уточнили списки загиблих селян шляхом опитування жителів Бобровиці та Яцево і доповнили їх новими прізвищами. Виявилося, що в Бобровиці, Яцево та хуторі Юрковому карта лі знищили не 654, а 712 чоловік.
   Звірства фашистів після повстання в Яцевському концтаборі не мали меж. Вони розстріляли на тюремному дворі майже всіх в’язнів тюрми, а ті що лишилися, були відправлені наступного дня під посиленим конвоєм відновлювати Яцевський табір. Становище на Східному фронті почало стабілізуватися, і місцеве керівництво СД отримало з Берліна вказівку продовжити функціонування цього табору.
   І знову потягнулися з тюрми до Бобровиці і далі до табору нові партії приречених на муки і смерть радянських громадян.
Після повстання режим і охорону в таборі посилили. За будь-якому загальному строї на плацу навпроти в’язнів обов’язково встановлювали кулемети додатково до кулеметів, що були направлені на них з чотирьох веж.
В’язнів, не дивлячись на сильний холод, позбавили права носити головні убори. У вбиральню дозволялося діставатися лише бігом.
   Відгодовані на німецьких харчах, одягнені у нові німецькі мундири з емблемою черепа і перехрещених кісток на головних уборах і рукавах форменого одягу, охоронці жорстоко били в’язів палками, ногами, прикладами рушниць.
На плацу спорудили шибеницю, жертви якої, гойдаючись в повітрі по декілька днів, нагадували кожному в’язню, що на його чекає в разі порушення порядків табору.






План та фотографії концтабору надані Костянтином Ігоревичем Ягодовським.



Пам'ятник жертвам фашизму в с. Новоселівка (фото Олега Кожухаря з сайту //pomnite-nas.ru)


  
Братська могила військовополонених концтабора Яцево (9000 чоловік) і мирних жителів Чернігова (біля 1500 чоловік) на східній околоці Чернігова біля лижної бази (фото Олега Кожухаря з сайту //pomnite-nas.ru)

Братська могила мирних жителів на східній околиці міста у полі за вул. Сонячною. Тут поховано 712 мирних жителів сел Бобровиця і Яцево. (фото Олега Кожухаря з сайту //pomnite-nas.ru)


   Пропонуємо громадськості залучитися до підтримки видання пам’ятного фотоальбому, приуроченого до 70-й річниці визволення міста Чернігова від німецько-фашистських загарбників. Свої пропозиції надсилайте на електронну адресу cn4143@mail.ru
    Дякуємо за вашу увагу.

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект