Сьогодні народилася Софія Русова
18 Февраля 2011 01:26
Просмотров: 10627
Метки:
Метки:
www.ukrainians-world.org.ua
18.02.1856—05.02.1940
Софія Федорівна Русова
Викладач, член Української Центральної Ради
www.ukrainians-world.org.ua/ukr/peoples/3b5154f5d0054e0b/
Русова Софія (1856, с. Олешня Чернігівської обл. — 1940, м. Прага, Чехія) — педагог і громадська діячка, одна з піонерок українського жіночого руху.
Русова Софія Федорівна народилася у французько-швецькій родині. З 9 років жила у Києві, де закінчила гімназію і увійшла в українське патріотичне середовище Лисенків-Старицьких. З 1871 р. разом із сестрою Марією організувала в Києві перший дитячий садок і почала вести позашкільну освіту для дорослих. У 1874—1876 рр. переїхала у Санкт-Петербург, стала діячкою українського земляцтва, допомагала чоловікові Олександру Русову у підготовці для видання повного «Кобзаря» Тараса Шевченка у Празі в 1876 р.
Згодом повернулася в Україну, на хуторі поблизу Борзни працювала як повитуха і вела культурно-освітянську роботу. Від 1879 р. вчителювала в Олешні.
Ув’язнена 1881 р. за зв’язки з російськими революційними колами і відтоді постійно перебувала під поліцейським наглядом. Часто переслідувана, змінювала місця перебування, проте всюди включалася у громадську роботу (в «Київській Громаді», «Одеській українській Громаді», «Харківському товаристві Грамотності», була головою «Національного комітету учителів» та ін.), влаштовувала прилюдні народні читання, організовувала таємні школи.
З 1909 р. Софія Русова — викладач і професор на Вищих жіночих курсах А. В. Жекуліної та у Фребелівському педагогічному інституті в Києві.
Співзасновниця і співробітниця педагогічного журналу «Світло» (1910—1914).
З 1917 р. — член Української Центральної Ради. У Міністерстві освіти (за гетьманату) очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти, брала активну участь у дерусифікації шкіл, влаштовувала курси українознавства, брала участь у підготовці українських шкільних підручників і в укладанні плану й програми єдиної діяльної (трудової) школи, якій належало мати національний характер і базуватися на теорії Кершенштайнера (Трудова школа).
З 1920 р. Софія Русова — лектор педагогіки Кам’янець-Подільського державного українського університету і голова Української національної жіночої ради (до 1938 р.). З 1922 р. перебувала в еміграції, з 1923 р. — у Празі, професор педагогіки Українського педагогічного інституту ім. Михайла Драгоманова.
Русова — співробітник численних наукових і популярних журналів — українських і російських, автор праць головно з педагогічних питань (зокрема дошкільного виховання), але також з літератури і мистецтва. Русова дала огляд української літератури в «Истории России в 19 ст.» (т. 4, 1908), зокрема огляд творчості Григорія Квітки-Основ’яненка, досліджувала драматичну творчість Спиридонга Черкасенка, Олександра Олеся та ін., музику Миколи Лисенка та дитячу літературу.
Центральне місце в багатогранній педагогічній спадщині вченої займає концепція української національної системи освіти і національного виховання, в межах якої отримали своєрідну інтерпретацію найважливіші фундаментальні теоретико-методологічні проблеми — мета, завдання, зміст, методи, принципи, форми освіти, навчання й виховання. Ідея національного виховання — головна й визначальна в педагогічній концепції С. Русової. Софія Русова справедливо вважається класиком вітчизняного дошкільного виховання, про що красномовно свідчать її твори «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дитячий сад на національнім грунті», «Дошкільне виховання», «Нова школа соціального виховання», «Націоналізація дошкільного виховання», «Нові методи дошкільного виховання», «Роль жінки у дошкільному вихованні» та інші, а також подвижницька практична діяльність у галузі дошкільного виховання.
18.02.1856—05.02.1940
Софія Федорівна Русова
Викладач, член Української Центральної Ради
www.ukrainians-world.org.ua/ukr/peoples/3b5154f5d0054e0b/
Русова Софія (1856, с. Олешня Чернігівської обл. — 1940, м. Прага, Чехія) — педагог і громадська діячка, одна з піонерок українського жіночого руху.
Русова Софія Федорівна народилася у французько-швецькій родині. З 9 років жила у Києві, де закінчила гімназію і увійшла в українське патріотичне середовище Лисенків-Старицьких. З 1871 р. разом із сестрою Марією організувала в Києві перший дитячий садок і почала вести позашкільну освіту для дорослих. У 1874—1876 рр. переїхала у Санкт-Петербург, стала діячкою українського земляцтва, допомагала чоловікові Олександру Русову у підготовці для видання повного «Кобзаря» Тараса Шевченка у Празі в 1876 р.
Згодом повернулася в Україну, на хуторі поблизу Борзни працювала як повитуха і вела культурно-освітянську роботу. Від 1879 р. вчителювала в Олешні.
Ув’язнена 1881 р. за зв’язки з російськими революційними колами і відтоді постійно перебувала під поліцейським наглядом. Часто переслідувана, змінювала місця перебування, проте всюди включалася у громадську роботу (в «Київській Громаді», «Одеській українській Громаді», «Харківському товаристві Грамотності», була головою «Національного комітету учителів» та ін.), влаштовувала прилюдні народні читання, організовувала таємні школи.
З 1909 р. Софія Русова — викладач і професор на Вищих жіночих курсах А. В. Жекуліної та у Фребелівському педагогічному інституті в Києві.
Співзасновниця і співробітниця педагогічного журналу «Світло» (1910—1914).
З 1917 р. — член Української Центральної Ради. У Міністерстві освіти (за гетьманату) очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти, брала активну участь у дерусифікації шкіл, влаштовувала курси українознавства, брала участь у підготовці українських шкільних підручників і в укладанні плану й програми єдиної діяльної (трудової) школи, якій належало мати національний характер і базуватися на теорії Кершенштайнера (Трудова школа).
З 1920 р. Софія Русова — лектор педагогіки Кам’янець-Подільського державного українського університету і голова Української національної жіночої ради (до 1938 р.). З 1922 р. перебувала в еміграції, з 1923 р. — у Празі, професор педагогіки Українського педагогічного інституту ім. Михайла Драгоманова.
Русова — співробітник численних наукових і популярних журналів — українських і російських, автор праць головно з педагогічних питань (зокрема дошкільного виховання), але також з літератури і мистецтва. Русова дала огляд української літератури в «Истории России в 19 ст.» (т. 4, 1908), зокрема огляд творчості Григорія Квітки-Основ’яненка, досліджувала драматичну творчість Спиридонга Черкасенка, Олександра Олеся та ін., музику Миколи Лисенка та дитячу літературу.
Центральне місце в багатогранній педагогічній спадщині вченої займає концепція української національної системи освіти і національного виховання, в межах якої отримали своєрідну інтерпретацію найважливіші фундаментальні теоретико-методологічні проблеми — мета, завдання, зміст, методи, принципи, форми освіти, навчання й виховання. Ідея національного виховання — головна й визначальна в педагогічній концепції С. Русової. Софія Русова справедливо вважається класиком вітчизняного дошкільного виховання, про що красномовно свідчать її твори «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дитячий сад на національнім грунті», «Дошкільне виховання», «Нова школа соціального виховання», «Націоналізація дошкільного виховання», «Нові методи дошкільного виховання», «Роль жінки у дошкільному вихованні» та інші, а також подвижницька практична діяльність у галузі дошкільного виховання.