Наші за кордоном. Чернігівка про шейхів, розкіш, та віру у можливості

18-річна Юлія Лукашенко читає Чака Паланіка, Елчіна Сафарлі та Джорджа Оруелла. Займається верховою їздою і плаванням, підтримуючи себе у гарній фізичній формі. Щоб відпочивати розумом – ліпить кераміку. А ще вона – студентка Нью-Йоркського університету в Абу-Дабі (NYUAD), у країні дорогих курортів, шейхів і верблюдів, Об’єднаних Арабських Еміратах. До того закінчила в рідному місті Чернігові школу №1.

Ще із молодших класів відчувала, що буду вчитися за кордоном, треба тільки знайти можливість. Спочатку навчалася у американській школі рік за програмою FLEX (проживання і навчання у США протягом року з метою культурного обміну для старшокласників із країн СНД, які успішно вчаться, добре знають англійську мову). Про існування мого університету дізналася через офіс Американських рад, коли навчалася у 11-у класі, у вересні. Документи подаються безкоштовно і онлайн, тому спробувала. Крім всього іншого, написала шість творів англійською мовою.

Цей університет засновано три роки тому, і ще рік його власники продовжать забезпечувати кращих абітурієнтів із різних країн світу повними грантами на навчання. Єдине, що треба було оплатити - внесок за розгляд заявки – близько 50 доларів. У кінці жовтня мені прийшов електронний лист із запрошенням на так званий "кандидатський вікенд". Університет оплатив переліт до Абу-Дабі на два дні, щоб провести зі мною особисту співбесіду.  А 15 грудня я вже знала, що вступила до ВУЗу.

Умови відбору надзвичайно жорсткі – проходить лише близько 3% з тих, хто подає заявки на конкурс. Зараз зі мною вчиться ще 6 чоловік із України. А взагалі,  у нас навчаються представники 74 національностей, при тому, що всіх студентів на трьох курсах лише 450 чоловік. Такого немає більше ніде у світі.

Залишати своїх друзів та рідних було дуже важко. Але вирішальним фактором на користь виїзду став рівень корупції в Україні і втрата віри в те, що у нас можна чесно поступити туди, куди ти хочеш.

Для мене вступ до ВУЗу і навчання у ньому є безкоштовним. Візою і всіма необхідними документами займався безпосередньо мій університет. Також він сплачує мені абсолютно всі інші потреби – від харчування і підручників до перельоту двічі на рік додому і назад. Політика ВУЗУ – надавати можливість вчитися у ньому талановитим студентам незалежно від фінансового становища їх родин. А батькам студентів із платоспроможних сімей, які хочуть навчатися у нас, доведеться викласти за рік 65 000 доларів США.

Збиратися у дорогу до Еміратів зовсім не важко. Лише скласти до чемодану літні речі. Температури нижче +20 градусів тут не буває.

У семестрі, що закінчився, вивчала мікроекономіку, комп'ютери, математику, музику, аналіз і експресію. Протягом двох років тобі дають можливість самому вибрати свою спеціальність. Кожен семестр ти сам вирішуєш, які чотири предмети хотів би вивчати. Зараз у мене майбутня спеціальність – економіка, але за наступні два роки багато що може змінитися. 

Вчитися дуже важко, але цікавість до навчання та можливості, які тут маєш, перекривають будь-які складнощі. З кожного предмету є один екзамен у середині семестру, та інший - у кінці. У групах максимум по 12-15 студентів. Викладачі дуже гарні, ставляться до тебе із розумінням, з ними завжди можна зустрітися у вільний час і попрохати про допомогу. Порівнювати із українською системою навчання мені важко, бо не знаю її. 

У будні дні у мене 2-3 пари на день, увечері готуюся до занять, іноді вистачає часу на сон. Навчанням завантажені дуже сильно, тому на відпочинок часу мало. У вихідні (тут це п’ятниця та субота) іноді ходимо із друзями на пляж, або просто відсипаємося. Позаурочні заняття часто випадають на вихідні. У п’ятницю у мене верхова їзда, у суботу – кераміка. Увечері на вихідні ходимо до кафе, у кіно чи на кальян.

Отримую стипендію 250 доларів на місяць. Щоб мати на неї право, необхідно мати мінімум оцінку "С" з усіх предметів. Це близько 70 зі 100 балів. Якщо успішність з якогось предмету нижче 70 балів — він не зараховується і наступного семестру його треба проходити знову.

Наш гуртожиток назвати гуртожитком дуже важко. Під нього виділено 10 поверхів 45-поверхового чотиризіркового готелю. Кімнати є для двох і чотирьох студентів. Ми живемо втрьох у чотиримісній кімнаті, сусідки - українка та росіянка. Маємо власні вітальню, кухню, дві спальні, дві ванних кімнати.

Для дозвілля студентів університет пропонує неймовірну кількість занять і клубів, починаючи від дайвінгу і закінчуючи виготовленням кераміки, і все безкоштовно. Особисто я займаюся керамікою і верховою їздою. На більше часу не вистачає.  Іноді університет організовує для студентів поїздки до інших еміратів. Я була уже, крім Абу-Дабі, у Дубаї, Шарджі і Аль Айні.

Після маленького, провінційного Чернігова тут вражає абсолютно все. Дороги з п’ятьма смугами в один бік, хмарочоси, дорогі автомобілі, щоночі миють вулиці. Розкіш, якої я не бачила ніколи у житті. В один із перших днів перебування нас водили на вечерю до палацу, 7-зіркового готелю, найдорожчого у світі. Спочатку було дивно бачити на вулицях людей у національному одязі, жінок у абайях (традиційна мусульманська довга сукня із рукавами для носіння у громадських місцях). Спершу незвично, а потім починаєш думати, що так краще, аніж виставляти на загальний огляд деякі частини тіла. Сьогодні до всього звикла, може, навіть стала розбалуваною.
   
Місцеве населення дуже культурне. Дорогу завжди уступають, ніколи не нагрублять на вулиці, у громадському транспорті. Це арабська країна, тому звичаї у них від наших відрізняються. Кожен день по 5 разів на вулиці чутно заклик до молитви. Але ми із місцевими спілкуємося мало, хіба що контактуємо у якихось волонтерських програмах у дитячих садках чи інших установах. Працювати за студентською візою нам не можна.

Життя в Еміратах дорожче українського. Найдорожче обходяться послуги - перукарня, манікюр і т.д. Наприклад, стрижка — близько 200 грн. Кава у кафе — 40 грн. Автобус від Абу-Дабі до Дубаю — 50 грн. Гарний концерт на найдешевших місцях у задніх рядах — 600 грн. Більша частина стипендії у мене іде на таксі. Проїхати до пляжу коштує 40 грн.  Ми живемо у центрі міста, це багатий район. Шейхи, звісно, пішки не ходять. Вони їздять на дорогих авто. На вулицях зустрінеш хіба що бідних будівельників із Індії чи Пакистану. А розкіш – це повсякденна правда, якою я була вражена.

Туристів дуже багато. В основному всі вони на пляжах, у моллах чи кафе неподалік. Але я не люблю спілкуватися із ними. У них дивні уявлення про країну і культуру. Вони приїхали сюди лише використовувати її. А ми вчимося тут, щоб внести в неї щось своє. Багато росіян – їх зразу видно і чутно. Коли їх бачу – говорю англійською і роблю вигляд, що не розумію російської.

Подорожувати по туристичним місцям досить дорого. А по якимось із національним колоритом – не дуже то й цікаво. Туристів, звісно, у Еміратах приваблюють хмарочоси, комфортабельні готелі, клімат. Але про це я багато сказати не можу, у нас тут така своєрідна американська куля, і із зовнішнім світом ми контактуємо мало.

Продукти харчування дуже різноманітні. Зі звичного меню знайти можна все, крім, мабуть, гречки. Студенти харчуються у їдальні, де вибір страв не дуже великий: рис, риба, курка, іноді картопля, багато фруктів та овочів. У кількості їжі нас не обмежують: бери, скільки забажаєш. А у кафе і ресторанах ціни набагато вищі за українські,  але і порції величезні. Є заклади із будь-якою кухнею. Навіть із російською. Мені найбільше подобаються американські ресторани. Від арабської кухні я не у захваті, і у місцевих закладах не харчуюся.

Якщо ідеш по вулиці без супроводу чоловіка, особливо із неприкритими плечима чи колінами – люди будуть дивитися. Тому ми віддаємо перевагу скромному одягу. Але зараз Емірати відчувають сильний вплив глобальної культури, тому місцеві жінки мають такі ж права, як і чоловіки. Дехто носить на вулиці абайю чи хіджаб, дехто ні. Це залежить від традиції сім’ї, у якій виросла жінка. Туристи одягаються як заманеться. 

Араби дуже люблять палити, і зокрема кальян. А алкоголь у Еміратах заборонено.

Багато висококваліфікованих спеціалістів із різних сфер виїздить сюди, щоб працювати. Тут достойні зарплати і хороший клімат.

Радує, що є надія на гарне майбутнє і, можливо, шанс змінити щось в Україні на краще. Іноді пишаюся тим, наскільки ми, слов’яни, стресостійкі, і можемо знайти вихід із будь-якої ситуації.
       
Не вистачає домашньої їжі та гарного українського гумору.

Було б добре, аби в Україні було так само охайно, такі ж рівні дороги та культурні люди.

Одного разу моїй подрузі-росіянці, світлоокій і рудоволосій, офіціант на повному серйозі сказав, що вона схожа на арабку. Ми помирали зі сміху.
   
Хочу сказати людям в Україні: якщо вас не влаштовує рівень вашого життя – це привід не жалітися і плакати, а привід працювати. Я і уявити не могла, що опинюся тут. А зараз я у Арабських Еміратах, у мене все є і за все заплачено. Ставте собі високу мету і досягайте її. Impossible is nothing.   



Так виглядає студентський гуртожиток в Абу-Дабі



А це кімната у ньому



Вечеря у себе в кімнаті гуртожитку з друзями



Із однокурсниками у російському ресторані



Юля на міському пляжі



Вуличний пейзаж



Ночівля у пустелі

   
Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.