Перила на сходинках до тринадцятої школи
І якби не дощові патьоки, мабуть, нічого б не розгледів. Через брудне скло світ здається сірим, жалюгідним та й асоціації, зважуючи на життя, виникають далеко не райдужні. Гидко на душі. Відчуваєш себе другосортною людиною, яка все «проковтне».
Думки в дорозі
Але, як на мене, в тролейбусі почуваюся веселіше. По-перше, це - найдешевший засіб пересування. По-друге, тут - просторіше. За 1,75 та 2,50 грн у час «пік» можна проїхати ще в гірших умовах: в автобусах і маршрутках особливо не розвернешся, пасажири, ніби у сніп зв'язані. Та й неохайний вигляд багатьох салонів маршрутних «таксі» викликає відразу. Подерті, засмальцьовані штори - наче використані серветки, які, до того ж, лише заважають пасажирам слідкувати за дорогою. Заяложені, розірвані і «забинтовані» скотчем сидіння - теж не видіння.
Однак чи не в кожній машині можна побачити оголошення про те, аби шановні пасажири висловлювали свої пропозиції та зауваження щодо якості пасажирських перевезень до міського управління транспорту і зв'язку.
Мабуть, не було жодних нарікань, бо всіх, і пасажирів, і чиновників, і керівників автотранспортних підприємств, існуючий стан справ цілком задовольняє. Хоча, зауважу, чомусь лишилися без реагування критичні статті, зокрема й нашої газети...
Ось такі сумні думки переслідували мене, аж поки «п'ятірка» не повернула з Ріпкинської на Любецьку.
Приємна несподіванка
Ледь не підскочив, не на вибоїні, а від приємної несподіванки. Перила на сходинках до тринадцятої школи, які до цього були непоказні та обшарпані, нарешті причепурилися: одягли «біжутерію», «напудрилися», «зазеленіли». А увінчували балюстраду дві біленькі казкові фігурки. Оце так чудеса!
Нетерпляче «дохитався» в тролейбусі до своєї зупинки, і - підтюпцем до редакції за фотоапаратом...
«Тут я потрібен»
Cпочатку, дотримуючись субординації, завітав до кабінету директора ЗОШ.
У мене є дві причини, щоб вас відвідати, - звертаюся до Анатолія Биська. - У цьому номері «Деснянки вільної» надруковано спогади двох випускників тринадцятої школи про вчителя, талановитого поета і прозаїка Дмитра Куровського.
- Це цікаво, спасибі, - подякував Анатолій Володимирович. - А я, між іншим, із багатьма знайомий з вашої журналістської братії, ще як у відділі пропаганди і агітації обкому партії працював. У дружніх стосунках був із Олександром Карандою, Володимиром Борисенком, Іваном Кужільним, Борисом Наріжним... Неординарні особистості. Перепрошую, що перебив. А яка ще причина візиту?
- Оновлені сходи, - відкриваю другу карту.
- Ну, це тоді Вам із Олегом треба зустрітися... Він сьогодні якраз у нас. Почекайте, його запросять...
- Живу неподалік, через дорогу, тож чому не зайти, - пояснив Олег. - Тим більше, я цю школу закінчив. Вважаю, що перед нею в боргу. Самі знаєте, як тепер сутужно освіті. Тому й допомагаю.
Тут я потрібен. Маю хист: малюю аквареллю, олівцем, маслом, ліплю, різьбленням по дереву захоплююся. Крім того, пишу і реставрую ікони. Ніхто мене цьому не вчив, усього досягаю своїм розумом, спеціальну літературу читаю. Випускники художніх училищ та інститутів, коли подивилися мої роботи, навіть не вірили, що я самоук.
У школі ж оформлюю стенди, кабінети. Стіни їдальні розмалював - пейзаж і натюрморт. Використав звичайні фарби ПФ.
- Розкажіть, як визріла і як втілили свою поки що останню ідею.
- Ви ж бачили, який раніше мали вигляд центральні дворові сходинки школи з п'ятдесятих. Вирішив відремонтувати перила, художньо їх прикрасити. Керівництво школи мене підтримало. Фігурки янголяток, хлопчика і дівчинки- з книгами, виготовив із бетону. За таку роботу мало хто наважиться взятися. Наскільки це важко, можете уявити? Розчин цементу марки 500 так просто руками не візьмеш. Моментально роз'їсть. Гумові рукавички навіть не витримували. Довелося лейкопластир на пальці наліплювати. Та це не рятувало. Все одно попік. По три години у день працював. За тиждень встиг завершити, і якраз рано-вранці 1-го вересня, перед урочистою лінійкою, встановив скульптурки.
- У нас ще процвітає вандалізм. Чи не було замаху на Ваш витвір?
- У першу ж ніч хтось намагався розхитати одну з фігур. Але я запопадливо обидві скульптури надійно «насадив» на металеві штирі. Та й фігури заважкі. Спеціально цемент застосовував, а не гіпс.
- І коли ті варвари переведуться?
- На жаль, мабуть, нескоро. Рівень культури, особливо у молоді, ще досить низький.
- Не буду мудрити, а традиційно поцікавлюся Вашими планами.
- Хочу на стіні у фойє школи, це узгоджено з дирекцією, встановити гіпсовий барельєф, присвячений Україні. Продумую деталі.
- Творчих Вам успіхів і здійснення наміченого.
- До цього і прагну.
Олександр Фальчевский, газета "Деснянка вільна" №37 (372) від 13.09.12
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.