Мандрівки Латинською Америкою від нашого спеціального кореспондента Сергія Гайдука

Кожен день, мов яскраве прожите життя



Яка ж то насолода подорожувати світом, коли мандрівки незвіданими маршрутами та несподівані знайомства приносять нові яскраві неповторно-радісні враження! І в цьому мене переконує майже місячне перебування в Аргентині, де різноманітні етноси та культури такі своєрідні й цікаві.

Загалом, кожна країна має свої ритуа­ли, історію, традиції. Але в аргентинців особлива культура, яскравий національний характер. Перш за все, привертає увагу емоційний «латинський» темперамент, притаманний майже всім, незалежно від віку та статі. Дуже імпонує те, що здебільшого жителі доброзичливі, товариські й завжди усміхнено відкриті для спілкування, часто запитують: «Щось треба допомогти?»

Не зачепити патріотичні почуття

Зазначу, що правил ввічливості аргентинці дотримуються і слідкують за зовнішнім виглядом та етикетом, а до іноземців ставляться уважно й гостинно, створюючи такі умови, аби вони почувалися, як удома. Це я відчув, коли мене запросили в гості, на вечерю, і відразу запропонували: «Каву? Чай? Бутерброд?»

Цікаво, що містяни рано не встають, тому день у них зсунутий за часом – вони обідають о 16-18 годині, а вечеряти чи святкувати день народження починають десь близько 22.00.

Проте, завжди варто пам’ятати про деякі правила поведінки, які прийняті в Аргентині, щоб у присутніх не склалося враження про тебе, як про дивну чи нетактовну людину.

При зустрічі друзі вітаються і цілують одне одного у щічку, а незнайомцям тиснуть руку в європейському стилі та кажуть своє ім’я. А далі – спілкування на різні теми, уподобання та обмін думками. І тут треба бути уважним, аби у розмові не зачепити патріотичні почуття співрозмовника, почути його думку і висловити свою, адже про Україну вони мало що знають або взагалі нічого. Та це – окрема тема…

Пунктуальність – не їхній козир



Загальнонаціональна неорганізованість у звичайних справах призводить до того, що затримка на годину-другу навіть запізненням не вважається. Скажімо, працівники комунальних служб взагалі можуть не прийти у призначений день, а спокійно приїхати іншим разом. Я став свідком, коли сімейна пара на дружню вечірку прибула о 23.00, то ніхто навіть не звернув уваги і не почув слова вибачення. Тому-то улюб­леним висловом аргентинців, яким не притаманна пунктуальність, є: «Для чого хвилюватися сьогодні, якщо завтра завжди настане».

Про подарунки

У менталітеті аргентинця немає звичаю обов’язково купувати подарунки імениннику чи вручати квіти, як традиційно у нас. На день народження друг може прийти зі смачним винцем чи кількома пляшками пива, інколи – з символічними сувенірчиками. А ось на весіллі вже дарують гроші або ж цінні речі за раніше погодженим списком. І, зрозуміло, прибутку молодята зазвичай не отримують, адже весільні витрати організаторам не повертаються, бо не дарують щось дороге чи серйозне. Аргентинцям не свербить наше віч­не: «А що скажуть люди?» Кризові явища в державі привчають до економії, а інколи і взагалі до «халяви».

Що і скільки п’ють

У аргентинців під час застілля немає звички примушувати одне одного випивати. Кожен вибирає і наливає те, що йому подобається. Чоловіки собі, жінки – собі. П’ють в основному місцеве сухе вино, пиво, «Пепсі», різноманітні соки, а окремі – малюсінькими дозами й більш міцні напої. Тих, хто конкретно напиваються і втрачають контроль, тут не побачиш.



Тости чи побажання ювіляру не виголошують. У нас же п’ють за здоров’я іменинника, батьків, друзів, жінок, сусідів, дітей, і «на коня» – 20-ту чарчину… Тут такого «букета» не почуєш, адже, як зазначив Хорхе, один із учасників застілля, такого в сімейних сценаріях не практикують. Водночас спілкуються, як не дивно, майже до ранку… і без нашого – «ти мене поважаєш?»

І ще одне, діти під час гулянь отримують необмежену свободу дій. Витворяють, що заманеться, бігають, стрибають, вовтузяться на підлозі, а батьки на це реагують спокійно, не роблячи ніяких зауважень.

Культ м’яса

Веселі і завзяті аргентинці не «паряться» над кількістю різноманітних і вишуканих страв на столі. Все досить скромно, але у країні існує справжній культ м’яса, його просто обожнюють!

У кожній оселі біля входу є для цього мангали-бочечки або ж щось подібне до наших камінів (їх називають парил’ями), де роздмухують жаринки. Справжня симфонія вогню. А род­зинкою місцевих кухарів, роль яких у сім’ї виконують тільки чоловіки, частенько у білих рукавичках, є приготування дуже смачного м’яса та ароматних ковбасок з нього, як мінімум, по кілограму на кожного. Майстерні «специ» можуть так засмажити, що навіть гурмани будуть у захваті. І, незважаючи на пізній для нас час, усе це з успіхом поїдається.

Аргентинський чай – мате

Істинно національним напоєм аргентинці вважають мате. Це спеціальний чай, який готують з листочків місцевої рослини – йєрба мате, великого вічнозеленого куща. До його складу входить унікальна тонізуюча речовина, яка діє на організм людини краще, ніж кофеїн. Смакові якості мате багато в чому нагадують зелений чай, але справжні поціновувачі запевняють, що ніякі порівняння тут недоречні. Готування та вживання в сім’ї цього напою в оригінальній посудині – калабасі – це справжній ритуал. Куштування чаю розпочинає старійшина з допомогою спеціальної трубочки, а далі – по колу.

Проблеми зі знанням мови

Можна було б цікавіше й ширше написати про перебування в Аргентині, але незнання мови відчутно стримує спілкування і робить його інколи примітивним. Начебто глухий та німий. Ні ти не розумієш, ні тебе. І запитати не в змозі. Інколи дуже прикро. Тому за кордоном знан­ня мови має бути обов’язковим, інакше – ти порожній, як бубон, що тільки гупає…



Особливості клімату

В Аргентині стосовно клімату все нав­паки – у нас осінь, і все готується до зими, а тут – весна, все розквітає під промінням теплого сонечка, бо країна міститься на південь від екватора. І що цікаво: тут немає центрального опалення. Вдень тут комфортно. А ось уночі, коли стовпчик термометра знижується до позначки 8–10 градусів, твоя лисина починає вкриватися «інеєм», і ти вже шукаєш шапочку…



Але це все відходить на задній план, бо в Аргентині унікальна природа і багатющий тваринний світ. Не знаю, як інші, але я особисто радію такому різноманіттю пташок, їхньому співу, особливо яскравим папугам, які вільно літають у парках. А квітучі дерева, майже домашні лисички… Унікально! Але про все це та про інше – в наступній розповіді.

Сергій Гайдук, «Деснянка» №41 (726) від 18 жовтня 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.