«Приїхали бритоголові: «Це ти тут ціну скидаєш?!»

53-річна Лідія Кучер — приймальниця з села Сядрине Корюківського району. Живе біля самого лісу. А чоловік 54-річний Віктор Кучер — водій на фурі, возить чернігівське пиво, по два і більше тижнів удома не буває.


Лідія Кучер: «У мене в колодязі — найкраща вода в районі. Санстанція підтвердила»

«Біля кладовища боялась би»

— Не страшно отак осторонь села жити? — цікавлюся.

— Усі давно мене таке питають. Довкруги двору: зліва — ліс, прямо — річка, справа — поле, через дорогу — поле і ліс. Кажу: я вже привикла. Коло кладовища боялась би, тут — ні.

Колись, як ще працювала, підміняла продавчиню в магазині у Тельному. Як на автобус не встигала, добиралася додому пішки. Восени темніло рано, йдеш уже поночі. А вздовж дороги кладовище. Тільки підійшла, як ухопить мене щось ззаду за плечі... В мене й ноги підігнулися. Так і вело. Тримало, аж поки до кінця огорожі не довело. Такий тоді страх був, ледь йшла, боялась і повернутись чи слово промовити.

«Нам тут треба з лісу не вилазити»

У дворі — старенька машина.

— Недавно купили, для лісу, — розказує Лідія. — Тут, щоб вижить, треба з лісу не вилазити. Збираємо все. Гриби: опеньки, маслюки. Польські, лисички. Закриваємо в трилітрові банки. Лисички я ще й приймаю. Потім з Корюківки в мене забирають.

Інші гриби закатую. Приїжджають закупівельники з Запоріжжя, Дніпропетровська, Харкова машинами. Везуть порожні банки, забирають з грибами. Дивляться: як красиві в банці — платять дорожче. 100-120-150 гривень. Білі — по 300 за трилітрову банку. І щоб банка набита була, а не тьопалося. Три літри маслят, великі — по 100, менші — 120-150 гривень забиралися. Польські, якщо гарні, — 120-150. Потім у менші переклали, простерилізували, і буде ще стоять.

Маслюки, опеньки в Запоріжжя брали. Польські —у Харків. Білі гриби завжди користуються попитом. Тогоріч було їх багато. Хто вправився — заробили. У сезон, хто бистрий, 20-30 банок здають. Один рік, коли чоловік на біржі стояв, ми з ним закрили 80 банок маслюків, 40 — польських і 30 банок опеньок.

А якось стояли банки до пізньої осені, а приймальники не приїхали.

Я завжди роблю як для себе: оцет, сіль, цукор, гвоздичку. Під хороше настроеніє і желаніє дуже смачно вмію закрити. Постійні клієнти є.

Раніше в столицю возила. Ще дочки старші там училися, ходив прямий автобус через Сядрине на Київ. Раз підійшли до мене підприємниці, що соліннями з лотків
торгують. Взяли банку на пробу. Потім закупили більше. Вони там у себе на ринку відкривають банки, вивертають в лоток, добавлять щось і продають. Тоді дзвонять: ще треба, покупцям сильно сподобались.

Я за раз 20 трилітрових банок з грибами перевезти могла, — хвалиться жінка. — Чоловік посадить мене тут на автобус, в Києві діти удвох-утрьох зустрінуть, на метро довезуть до Дарниці. Це поки вони там на квартирі жили. Тепер хто зустріне?

Ягоди — чорниці і суниці. Як хто замовляв, збирали. Літровий бідон — 50 гривень. На Київ возили. Там як нашу розмову чують, беруть сміливо. А з-під Чорнобиля не хочуть брати. Приймальників у селі шість чи сім. У кожного свої закупники і свої здавальники. Я живу далекувато, сюди мало хто носить. Чорниці торік були по 23 грн за кіло. А потім ціна спала до 19.

«Летить до мене, пістолетом розмахує»

— А якось приїхали бритоголові мене лякати. Автомобіль вилетів на ті ворота, що з боку лісу. Дивлюсь, біжить у двір, пістолетом розмахує. Російською розмовляв: вони, бритоголові, всі росіяни. Удвох до мене приїжджали.

Кажуть: ти приймаєш лисички, дак ціну повищаєш. Якщо будеш далі повищать — хату спалим. З пістолетами обидва були. Як потім узнала, один в тому році з тюрми вийшов.

Кажу: мені хазяїн як сказав, по якій ціні, я по такій од людей і закупаю.

У селі приймальників чимало. І фірм багато, які лисички забирають. Конкуренція. А ціна — то одна, то інша, перепитати не встигаєш, — пояснює Лідія Вікторівна;— Як мене попотрусило!

Я дільничному потім розповіла. «То такі люди, — каже, — що на них управи нема. Мафія».

Якби ж то я повишала, але ж ні.

Обично прийму 30 кілограмів, і все. По 7 гривень тоді людям платила. А то лисичка хороша була. Люди несуть і несуть. 100 кілограмів прийняла. Не перепитала, а інші вже по 4 тоді приймали. А така пора, я додзвониться ні до кого не могла. У мене повний сарай був, повний погріб, у хаті стояли...

Цей рік лисичок ще нема, чорниці у Сядриному приймають — 38 гривень за кілограм.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №26 (1677), 28 червня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.