Микола Лук'янець у 67 робить стійку на голові

У 67-річного Миколи Лук’янця з райцентру Куликівка шкіра як у 45-річного.


Микола Лук’янць

— Незважаючи на вік по паспорту, я відчуваю себе на 45-50 років, — усміхається Микола Іванович. — А все через те, що веду здоровий спосіб життя, займаюся і йогою, і фізкультурою. Як казав Арнольд Шварценегер: «Спорт убиває людину, а фізкультура продовжує життя».

— Я спортивні вправи ще зі школи люблю. Колись на руках проходив уздовж футбольних воріт від одного кута поля до протилежного. Мене учитель в приклад іншим учням ставив. Я і зараз іноді ходжу до спортзалу. У спорт не пішов, хоча дуже люблю футбол.

Як батько, став механізатором. Дев’ять років пропрацював бригадиром тракторної бригади. 29 років був начальником газової дільниці у Куликівці. 42 роки стажу.

— Механізація, газифікація — і раптом йога. Звідки таке захоплення?

— Я люблю читати. Вже багато років передплачую «Вісник Ч». Маю багато книжок. Свого часу передплачував журнал «Наука и жизнь». Минуло більше 30 років, а журнали і досі у мене в приліжковій тумбочці. З того часу і захопився йогою. Можу не тільки стійку на голові робити, а й сидіти в позі «Лотоса», робити «Змію». Вивчив вісім вправ.

— А духовні практики? Думаєте про високе?

— Ні. Таким не займаюся. Я встаю разом із сонечком, роблю зарядку годину, і так 12 років поспіль. Як тільки потепліє, разом з собакою бігаю на озерце купатися, доки не пришерхне вода. Коли холодно, собака вже не хоче заходити. А мені саме те.

— Ви одружений, є дорослий син. Не каже дружина: «Колю, що ти собі думаєш, на таке час витрачаєш»?

— Буває. Вона моїх захоплень не поділяє, каже: «Лучче б на город пішов». Так я ж ходжу і допомагаю. Моя Любов Олексіївна гарна хазяєчка. У неї всюди лад і чистота. І в хаті, і на городі, і по хазяйству.

Микола Іванович веде у садок. Показує город. А заразом — як робить стійку на голові. При цьому тримає рівновагу, коли розводить ноги в різні боки.



— Знаю, що ви не тільки на голові умієте стояти, а ще й солі та цукру не їсте.

— Уже десять років не вживаю солі. Прочитав книгу Поля Брегга «Шокуюча правда про воду і сіль» і зробив висновок.

— Це ж вашій дружині ще одна проблема. Окремо вам їжу готувати.

— Вона варить борщ. Зготувала, мені відібрала. Решту собі солить. Різні каші я, буває, сам собі варю. І ні грама солі.

— М’ясо, рибу як без солі їсте?

— У давнину люди готували м’ясо на вогнищі і їли без солі. Щодо цукру, його майже не вживаю.

— Медом заміняєте?

— Ні. Їм фрукти, овочі, солодкі буряки, моркву, виноград. Хоча іноді буває, як захочеться, візьму булку, вмочу в цукор.

Жирної їжі не вживаю. І, бачте, не худий. При зрості 165 сантиметрів важу 83 кілограми, — хвалиться Микола Лук’янець. — А все це тому, що приділяю увагу не тільки вправам, стравам, а й травам. Вже 20 років вирощую і збираю різні цілющі трави: цвіт глоду, бузини, женьшень і т. д. Вміщую в скляну банку або зберігаю у пучках, заварюю і п’ю.

— Знайомі не вважають вас диваком?

— Для мене головне, як я себе почуваю.

Хотіла запитати дружину Миколи Івановича, як вона ставиться до захоплень чоловіка. Як-не-як, разом вже чотири десятки років. Та жінка відмахнулася.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №25 (1676), 21 червня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.