Щедра душа і праця - секрет довголіття бабусі Софії

Чепурненька хатинка довгожительки Софії Мартиненко із села Рудьківка, що на Бобровиччині, привертає увагу будь-якого перехожого. Це місце, де зібралися всі можливі весняні квіти. Буяють цвітом фруктові дерева, за сонцем повертають голівки розсипи первоцвітів: проліски, гіацинти, нарциси, тюльпани. Море тюльпанів. На радість людям їх посадили натруджені руки 90-річної господині, яка й дня не може прожити без роботи.



Софія Миколаївна змалечку пізнала, що таке праця. їй, старшій у родині серед дітей, з юних років доводилося замість матері, яка мала поганий зір, ходити в колгосп на польові роботи. Тож шматок хліба діставався солоним потом. Проте дівчинка ніколи не скаржилася, бо була охоча до праці. Як і до навчання. Та. на жаль, вдалося закінчити лише п’ять класів, бо у село прийшов ворог. Тож шкільні підручники юній селянці довелося замінити на мадярський карабін. Софія разом з батьком відправилась у партизани.

Основним завданням школярки було отримувати цінну розвідувальну інформацію, необхідну для перемоги над ворогом. І вона з цим добре справлялась, за що потім була нагороджена медаллю Жукова. Після звільнення Бобровиччини від фашистських загарбників Софія разом з батьками повернулася додому.

Для неї й досі День Перемоги - свято рівноцінне Дню народження. А між ними всього два тижні. 25 квітня Софії Миколаївні виповнилося 90 років! Аж не віриться, бо ця бджілка-трудівниця. попри затяжну зиму, вже й грядки встигла посадити, і квітучий садок біля хати кілька разів прополоти.

«Соня невгамовна. Крутиться цілий день біля хати. Ми їй кажемо: полежи, відпочинь, а вона й слухати не хоче, - розповідає молодша сестра Олександра - Мені здається, що праця продовжує їй життя. А ще її щедрість. Здається, вона готова все віддати. Ніколи ні з ким не сварилася. Завжди життєрадісна й усміхнена. І квіти, над якими вона спину гне, теж для людей вирощує. Щоб. мовляв, раділи. дивлячись на красу».

Працює Софія Миколаївна з піснею. Постійно щось собі наспівує. аби не занудьгувати. Бо лишилася на схилі лгг сама. І чоловік, і син вже померли... Та при спогадах про родину у жіночки й досі сяють очі.

«Іван Семенович був гарним господарем, а ще доброю, порядною і чуйною людиною. Ми дуже любили і поважали один одного. За це Господь нагородив нас синочком Василем. Дуже часто про них згадую. Нині до мене племінниці приїздять. сестра. . . Всі хочуть допомогти. А для нас у такі роки головна допомога - теплі слова. Якби ноги тримали, то можна і до сотні літ жити», - усміхається бабуся-оптимістка.

Гостинна і усміхнена, з блиском в очах, вона трудилася і трудиться все життя. Недарма має медаль «За трудову доблесть». А ми, у свою чергу, хотіли б подякувати таким людям за те, що вони поряд, за те, що попри низку підніжок долі, вони й досі вчать нас радіти життю і активно трудитися.

Славна ювілярко, нехай Господь не скупиться на літа і посилає Вам їх ще не один десяток. при здоров 7 та світлій пам 'яті!

Сніжана Божок, "Чернігівщина" №17 (678) від 26 квітня 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.