«Сіре, схоже на кошеня. Кров через шию випило і під кліткою у рядок курей поскладало»

77-річна Валентина Тимченко живе сама у крайній хаті у Гвоздиківці Сновського району. У п’ятницю, 6 квітня, в обід на плиті готує у каструлі м’ясо.

— Не боюсь нікого, хоч і на околиці, — махає рукою жінка. — 20 років прожили з чоловіком. Він помер від хвороби. Печінка збільшена. У лікарнях попомучився, нічого не допомогло.

А я оце кручусь біля плити, бо родичі ж на Великдень прийдуть. Одна паска вже є. А перед святом ще машина привезе. Та, що хліб розвозить. Усіх бажаючих беруть на список, а тоді кому скільки треба доставляють.


Валентина Тимченко біля плити

З хазяйства кури були, якийсь звір унадився. Усіх чисто покрутило, кров із ший повипивало. Маленьке таке, темно-сіреньке, на кошенятко схоже.

У мене 17 курочок поклало. Пробралось у курник. Залізло на сідало. 13 зразу уложило, чотири лишилося. Перегнала у сарай. День переночували, а на наступний і їх кончило. Сусідка вночі почула, що у сараї кури квохчуть. Прибігла. І кулаками гупала у хвіртку, і палицею по сараю. А я спала і хоть би тобі що. Як добудилися, кажуть, відчиняй, будемо ловити. А воно чкурнуло між ногами і побігло в бік лісу.

— Новий вид чупакабри?

— Чупакабра ж, кажуть, велика. А це маленьке, люди бачили. Сусіди ставили капкан, передню лапку відхватило. Невелика лапка, сіренька. Приходить з лісу. Сніг розтанув, вода скрізь. Пішли на село.

— Може, тхір чи куниця?

— Бог його святий знає. Одурами їх лаємо. З курника стягло і поклало туші курей одну на одну в ряд під кролячі клітки. Та ми їх попотрошили, посмалили, поїли. А що? Хоч і крові зовсім не було.

— Що ти там вже смачного наготовила? — заходить у двір до Валентини сусідка, 68-річна Тамара Онацька. — У мене невістка кухар, у ресторані працює. Сказала, паски напече. М’ясо буду в суботу готувать.

— А я купила рибину-сельодку та котлет. Здоровенні, треба навпіл перерізать, — хвалиться Валентина Тимченко.

— За освітою вчитель фізики і математики, — представляється Тамара Онацька. — Тримаю двох корів, Золушку і Сивку, двох котів, Цигана і Рябка. З чоловіком розлучилися давно. Ще по молодості. Не хотілося вертатися до батьків, купила тут хату, їй, мо’, років сто, так і живу. Солов’ї співають, красота. Люблю читати. Цікавлюся науковою літературою. Цілительством. Проводжу на собі експерименти. Таблетки п’ю дуже рідко, як вже зовсім зле.

На стакан води додаю чайну ложку оцту і п’ю впродовж дня. Тиск збиває*. Збираю сабельник на болоті. Настоюю на розведеному спирті чи горілці. По чайній ложечці у день. Сіль виводить з організму. Коліна не крутило, суглоби не боліли.

— Настоянки з мухоморів, веселки не вживаєте?

— Ні. Таке пити боюсь.

Ранки добре загоює настоянка таволги. Також на болоті росте. Можна на спирту або на воді настояти.

— Пенсію на ліки не витрачаєте?

— Інколи, як тиск припече, то вже купую. Та від таблеток шлунок болить. Рік пила суміш з ромашки, березових бруньок, звіробою, безсмертника. Кажуть, омолоджує. Пропустити через м’ясорубку. З вечора столову ложку заварюю у півлітровій банці, зранку п’ю. і так рік.

— Помолоділи?

— Мабуть, так. Брат давно бачив, сказав, виглядати стала краще. Кажу йому: «Вітю, а ти що п’єш? Горілку. А я настоянку на воді».


*Те, що допомагає пані Тамарі, вам може зашкодити. Експериментувати, не порадившись попередньо з лікарем, не радимо.

Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №15 (1666), 12 квітня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.