57-річний двірник віджимається від підлоги на двох пальцях 20 разів, воює в АТО

57-річний Віталій Данилюк — найстарший ніжинець, який воює в АТО. Працював двірником ЖЕКу «Північна», за ним лишилося робоче місце. Служить у 28-й бригаді, у Щасті. Молодший сержант. Строкову службу проходив у Туркменістані.

— Коли почалася друга хвиля мобілізації, приходили з військкомату, — пригадує дочка 29-річна Марина Авраменко. — Татко з повісткою пішов. Правда, трохи випивши. Його відправили, сказали, не туди прийшов. А влітку минулого року знову надійшла повістка. 11 серпня забрали. В Чернігові пройшов медогляд. Не знайшли жодної болячки. Тато худий, у хорошій спортивній формі, хоч спортом не займається. На роботу встає о п’ятій ранку. Хоча робочий день у нього з восьми. Наші бабки кажуть, це не людина, а інопланетянин. Бо витривалий не по літах.


Діти нашого героя Геннадій Данилюк, Марина Авраменко з сусідом Андрієм Лінником (присів)

На навчання відправили у Рівненську область, тоді був у Львівській. Звідти поїхав у Станицю Луганську. Як дзвонив, казав, що їх по телевізору будуть показувати. Тільки новини — бігли дивитись. Бійці їхньої бригади у полі у старому КамАЗі змайстрували душові кабіни і встановили пральні машинки. Зараз їх перекинули у Щастя. Стоять у другій лінії оборони. Каже, місцеві люди живуть звичайним життям. Звикли до обстрілів.

— Він може пить, а тоді віджиматися, — перебиває чоловік Олександр.

— Був день народження. Сашка каже: «Старий, спорим! Якщо відіжмешся на двох пальцях, я тобі бутилку ставлю». — «Нефіг дєлать!» — пояснює Марина.

— І виграв! Двадцять разів без зупинки від підлоги віджався, — додає Олександр.

— Зідзвонюємося кожного дня, — продовжує Марина. — Інколи буває поза зоною. Тоді виходить туди, де ловить, передзвонює. Розмову починає: «Вставай, страна огромная!»

Папка у нас танцюрист. Дівчата з піцерії, що у нашому будинку, за ним сумують. Як трохи піддасть, іде додому, вони з вікон москітні сітки познімають, музику включать. А він їм денс показує. Тоді мамка виходить з віником і заганяє наш «огоньок» додому.

Звичайно, як поїхав в АТО, пити став менше. Не хоче опинитися серед аватарів. Випиває, яку відпустку приїжджає. Востаннє був на Паску. Я жартувала: «Ти як прийшов у відпустку — у Ніжині на бідон горілки менше стало». Собака наш за ним сумує.

Як тут був, надів форму, пройшовся по двору. Всі наші баби знають, що Віталик їх захищає.

Попервах мамка плакала, вона у нас тонкосльоза. Татко як подзвонить, каже, нас переводять, по Луганську їдемо, — плаче. А ми тримаємося, не розкисаємо, чекаємо.

— Маринка фотки, які тато присилав, роздрукувала, обклеїла тещину кімнату. Та вже дивиться, любується, — додає Сашко.

— У нас велика родина, — каже Марина. — Тато родом з Ічнянського району. Шість дітей у родині. Але його єдиного забрали. Як приходив у відпустку, бабам понавішував, що по десять тисяч отримує. Вони роти повідкривали. А тоді сказали: «Відправили старого, щоб гроші великі отримував і присилав. Жінка Ніна жирує, усі родичі озолотилися». Хоча я бачила по виписках, що і по чотири з половиною за місяць отримував.

Та не в грошах справа. Він і тут, і там себе не обижає.

— Є люди, які додому відправляють гроші родині, а є наш тато, — сміється Сашко. — Добряк. І хлопців за свій рахунок нагодує, і сам не голодує.

У тата є друг, живе недалеко від нас, у приватному секторі. Як батька забрали, дружбан заплакав. Наступного дня прийшов до військкомату і написав, що теж хоче добровольцем. Чим історія закінчилася, не знаю.

— А нас не забирають, — перебиває Олександр. — І я, і син тестя Гена працюємо рятувальниками. Тут потрібні.

— Без Олександровича скучно, — не стерпів, підслухуючи, сусід Андрій Лінник. — Як устроїть танцювальне шоу, усім весело.

— Ви родич мера Ніжина Анатолія Лінника?

— Правда, ми з ним схожі? — сміється Андрій. — Мій дід його бабу через паркан цілував.

Юлія Семенець, Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №36 (1583)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.