У напівросіянки — прапори України, Грузії і Канади

Над хатою 58-річної Людмили Корінь у Лутаві Козелецького району три прапори. Найпошарпаніший вітром — прапор України. Канадський та грузинський виглядають свіжішими.


Людмила Корінь

— 33-річний син Олексій у мене патріот, — пишається Людмила Олексіївна. — Захотілось йому, крім прапора України, повісити ще два — країн, які підтримують нас у цей нелегкий час: Грузії і Канади. Прапори замовляв в Інтернеті. Український висить третій рік, а Грузії і Канади — другий. Спочатку сусіди дивувалися, що це в нас за три стяги. Пояснювала. Тепер звикли.

Людмила Корінь живе в Славутичі. На літо приїздить у батьківську хату в Лутаву.

На стіні у веранді — великий плакат з написом «Слава Україні! Героям слава!» На малюнку поряд — хмарки і калина.

— Це також Альоша з 8-річною онукою Сашею постаралися, патріотизм у племінниці виховує, — усміхається жінка. — У Славутичі живе в квартирі, прапорець України є, але маленький. І атрибути футбольної команди «Динамо».

— Син завжди був таким?

— Раніше ми патріотизму в собі не відчували, — відповідає Людмила Олексіївна. — А от коли почалися події в Криму, війна на Сході, тоді ми зрозуміли, як любимо свою країну. Хоча я наполовину росіянка. У мене мама руська. Батько — українець.



Людмила Корінь у Славутичі з 1989 року.

— Я там вчителька початкових класів. Приїхали у Славутич у 1989 році, як тільки місто побудували. Навчалася у Києві, можна було залишитися. Тоді не вистачало вчителів, на старших курсах могли іти працювати в Києві, і це була гарантія того, що зостанешся у столиці. Але мені столиця не подобається — шумно, гамірно і тісно. А Славутич — комфортне місто. Мікроклімат хороший. Як тільки відпустка, так я і в Лутаві. Городину вирощую. Відпочиваю тут. Ось зараз дощ, так я біля телевізора прикипіла. Онука приїздить. їй у баби в Лутаві подобається. Ще й у дворі басейн каркасний склали. Замовила в Інтернеті, щоб онуці було де хлюпатися. Побачила у знайомої на дачі і вирішила: у мене теж такий буде. З дитинства до води звикла. Тут і Десна поряд, і озеро. На велосипедах люди їздять купатися. Воду люблю, узимку ходжу в басейн. Раніше коштувала година десять гривень, зараз — двадцять. Це копійки, а насолода яка!

У Славутичі син працює вахтами на будівництві на ЧАЕС. Улітку відробить — і до мене. А як Сашуля приїжджає, у нас у дворі «Артек» Лутавський. Усі дітки посходяться.

Людмила Олексіївна — активна. У дощ по калюжах у дворі боса бігає:

— Загартовуюся, на лікарняний не ходжу.



Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №33 (1580)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.