Пластину в голову поставили, тепер би молодицю знайти

У Київському військовому госпіталі прооперували 31-річного Михайла Бронського із Сосниці. В голову вставили титанову пластину. На операцію родина не витратила ні копійки — її оплатила канадська діаспора. Сім’я Бронських навіть не знає, скільки обійшлась операція. Ліве око, як і раніше, не бачить. Та то, переконаний Михайло, не біда. Головне, що «дірки в голові нема». Мишкові дали другу групу інвалідності. Платять пенсію. Було 1300. Останню отримав —1700.


Михайло Бронський

А тим часом військкомат знову запрошував Бронського на службу, уже в тилу.

Уперше «Вісник Ч» писав про Михайла Бронського 28 травня минулого року. Мишко був бійцем 72 окремої механізованої бригади. 24 листопада 2014 року за 20 кілометрів від Донецької області отримав поранення в голову. Потрапив до Дніпропетровської обласної лікарні імені І. Мечнікова. Там його прооперували, але пластину ставити було рано — треба з півроку, щоб голова зажила. Одразу після операції нічого не пам’ятав. Поступово до Михайла поверталася пам’ять. І він згадав — поранення, дві кулі через шию в голову, отримав на блокпосту біля 61 військового госпіталю (тоді Куйбишеве, з 17 лютого — В’язівка Запорізької області).

19 лютого (через дев’ять місяців після першої зустрічі з ним) Михайло Бронський виглядає набагато краще. Деформація голови ще помітна, але не виникає враження, що половини черепа нема. Мишко усміхається. Говорить набагато жвавіше. Мова розбірлива.

— Пластина велика? — запитали Бронського.

— На півголови, — Мишко стукає по лівій стороні черепа. Чутно глухий звук.

— Переживала, як їхав на операцію, — ніжно дивиться на сина 56-річна Марія Бронська, мати Мишка. — Вирушила з ним — моральна ж підтримка потрібна. Приїхали в госпіталь, а до мене: «Чого ви, жіночко, приїхали? Не треба було. Усе пройде добре». Та я в лікарні ніч переночувала. Добре, що з коридору не вигнали. Хотіли. А я медикам: «На готель у мене грошей немає. До вокзалу — поночі не доберуся. Це ж не Сосниця, а Київ». Упросилася на посту в медсестер на дивані коло них ніч пересидіти. А тоді повідомили, що все пройшло успішно. І я поїхала додому. Далі Мишком опікувалися медики і волонтери. Ставилися до мого сина, як до рідного. Тільки проїзд до Києва оплачували з сином самі.

— У госпіталі був тиждень. Після операції одійшов без проблем, — радіє Михайло. — А бачити буду і далі тільки одним оком.

— Що не робили б лівому оку, воно бачить не буде, — переповідає медиків Марія Олександрівна. — А інородне тіло для краси — ми не хочемо. Як поставить штучне око, треба витягувати, промивати. Не дай Бог, яку порошинку занесемо. Досить і пластини. З нею також не просто — в сильний мороз і у спеку надвір виходити не можна. У голові метал. Або надто нахолоне, або розжариться і попече все в голові.

— Як буде в жару, не знаю, а в морози мені не дуже добре, голова болить, — зізнається Мишко. — Як був великий «мінус» надворі, сидів у хаті.

Перед Новим роком відпочивав два тижні в «Остречі» Менського району.

— Як їздив школярем, подобалося. А зараз скучнувато. І мало їсти дають. Півдня процедури, масажі, а у другу половину — роби, що хочеш, — перераховує Бронський.

— Дівчину ще не знайшов, — зітхає молодий чоловік.

— Дома сидить, ні з ким не знайомиться. Хоча ж хороший, не питущий. Зараз спробуй такого знайти, — нахвалює сина Марія Бронська.

— Таких зараз майже нема, — сміється сам Мишко.

— Поки оце одну кицю любить, називає її Киць-киць, — показує чорно-біле кошеня Марія Олександрівна, —Треба молодицю. У сина і житло власне є. Моєї матері хата поряд стоїть. Якби найшлася якась дівчина хороша, то хай би йшли туди і жили. Умови — будуть. Ванну, щоб поставити, купили, ОСБ-плити, щоб стіни оббити і утеплити, шпалер корюківських від народного депутата повен диван лежить. Як потепліє, тільки клей. І Мишко без діла сидіти не буде. Придбали йому бензопилу, бензокосарку. Син любить працювати.
Весною ремонт будемо робити.

— А тут ще недавно викликали у військкомат, — обурюється мати. — Щоб на контракт ішов служити. Я кажу: «Куди йому?» Півголови нема. І за комп’ютером з паперами йому нема можливості висидіти, а в зону АТО і тим більше. Дома телевізор трохи подивиться і або вимикає, або слухає, щоб око, котре є, не перенапружувати.

* * *

— Ми маємо працевлаштовувати тих, хто повернувся із АТО, — пояснив ситуацію тимчасово виконуючий обов’язки сосницького військового комісара майор Віталій Щербатенко. — Запрошували бійця на розмову. Провели бесіду. З’ясували, що Михайло Бронський, в силу свого фізичного стану, не може працювати при військкоматі. Робота з паперами чи за комп’ютером для нього важка. Все-таки друга група інвалідності. Ні про який контракт та АТО не може бути і мови.

Вікторія Товстоног, Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №8 (1555)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.