Фронтовик з Лав відзначає 95-ліття

Днями своє 95-річчя буде відзначати воїн-фронтовик, батько сімох дітей Петро Пилипович Кизюн, уродженець села Лави Сосницького району. Він вважає за велике щастя дожити до такого поважного віку, та ще після тяжкого поранення, яке отримав у роки Великої Вітчизняної війни. Та рана й досі нагадує про себе.



Народився Петро Пилипович у селі Лави 1920 року. Після навчання у школі працював у колгоспі. Згодом одружився і мріяв про велику щасливу родину. Але війна внесла свої корективи.

Молодий Петро саме служив у Карелії, де дислокувався 49-й запасний стрілецький полк, куди хлопець був направлений проходити службу в Радянській армії.

«Коли німці пішли в наступ, наш полк був перекинутий в Україну, - згадує Петро Пилипович. - В одному з боїв наша військова частина зазнала тяжких втрат. Сили тоді були не рівні. З бойового підрозділу в живих залишилися одиниці наших солдат, яких потім німці взяли в полон».

Серед тих полонених був і сам Петро Пилипович. Фашисти знущалися з солдат, хлопцям кожного дня доводилося терпіти приниження. Але нашому герою пощастило: ціною неймовірних зусиль і, мабуть, так званої солдатської кмітливості йому вдалося втекти від німців. За декілька днів після втечі сержант Кизюн дістався до свого села, рідної хати. Та недовго довелося побути з родиною: війна знову покликала на фронт.

Недієздатна, але ціла

«Відправили мене тоді на Правобережну Україну, - згадує Петро Пилипович. - Там саме тривали тяжкі кровопролитні бої за кожен клаптик рідної землі. В одному з таких боїв, 19 листопада 1944 року, німецька куля пробила моє праве передпліччя. Рука була зовсім недієздатна».

Пораненого сержанта відправили у військовий госпіталь на Уралі. Там хірурги одноголосно наполягали на ампутації правиці, та Петро Кизюн не погоджувався. Після лікування у військовому госпіталі війна для сержанта Кизюна була закінчена. Він повернувся додому інвалідом, був нагороджений бойовими орденами Вітчизняної війни І та II ступеня, медаллю «За відвагу» та Жукова.

«Хоча після цього поранення я більше ніколи не міг робити пораненою рукою значних рухів, але ж із двома руками легше, аніж з однією», - посміхається Петро Пилипович.

З рання до ночі в дорозі

Нелегким було життя Петра Пилиповича, обпалене війною й випробуване повоєнними злиднями та турботами. Та чоловік залишався оптимістом. У повоєнний час тяжкою роботою заслужив на повагу серед селян. Він разом з іншими односельцями піднімали сільське господарство з тяжкої повоєнної розрухи. Петро Пилипович працював заправником в колгоспі «Червоні Лави». З ранньої весни підвозив кінною підводою пальне й мастило з Сосниці на поле до трактористів, а влітку до комбайнів, які працювали там цілодобово.

Сьогодні Петро Пилипович живе разом зі старшою донькою Ольгою. Дружина померла зо 20 років тому. Та не забувають про батька й інші його 6 дітей, 14 онуків, 6 правнуків та двоє праправнуків. Саме такою великою родиною зберуться вони за святковим столом, щоб привітати свого улюбленого дідуся з 95-літтям.

* * *

Ми також вітаємо ювіляра, зичимо йому міцного здоров’я і дай Боже Вам, Петре Пилиповичу, зустріти поважну дату - сторіччя.

Марія Савіна, "Чернігівщина" №28(532) від 9 липня

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.