Петро Обушний: «Ми розуміли, що служимо на чужій землі»

У 1940-56 роках Радянський Союз складався з найбільшої у своїй історії кількості республік – 16. Окрім загальновідомих, була ще Карело-Фінська РСР, яка містила в собі зокрема й окуповані території Фінляндії. Серед окупантів був і простий сільський хлопець з Чернігівщини – Петро Обушний.


Петро Обушний

«З волі народу, обуреного злочинною політикою презренного уряду Каяндера – Ерко – Таннера, сьогодні у Східній Фінляндії утворений новий уряд нашої держави, тимчасовий народний уряд, який цим закликає фінляндський народ на рішучу боротьбу за повалення тиранії катів і провокаторів війни».

Такими словами починалася промова, яка транслювалася московським радіо 1 грудня 1939 року і сповіщала про утворення Фінляндської демократичної республіки – маріонетки Радянського Союзу, за допомогою якої Сталін намагався захопити Фінляндію. 2 грудня між СРСР та ФДР був укладений договір Про дружбу та взаємодопомогу, а за два дні до того Червона армія вторглася на територію Фінляндії.

Довідка
На час агресії СРСР проти Фінляндії Аймо Каяндер – прем’єр-міністр Фінляндії, Ельяс Ерко – міністр закордонних справ, Вяйньо Таннер – міністр фінансів.

Мужність та єдність фінського народу не дозволила Сталіну реалізувати свої загарбницькі плани, а тому СРСР вдалося окупувати лише частину території Фінляндії. Ці землі були приєднані до Карельської АРСР і так була утворена Карело-Фінська РСР зі столицею у місті Петрозаводськ.

Окупант мимоволі

Саме на окуповану землю був призваний проходити строкову службу Петро Обушний, мешканець села Жданов Борзнянського району. Його «забрили» лише у 20 років, чекали, поки стане повнолітнім його молодший брат, бо після смерті батьків та одруження старшої сестри жили вони вдвох і покинути брата було ні на кого.

Отже, восени 1949-го року Петро Миронович опинився на території Карело-Фінської РСР.
– Увесь Карельський перешийок пішки пройшов, – згадує пан Обушний. – Там суцільні гори та скелі. Річка ще є, Оксою зветься.
За словами Петра Мироновича, радянських солдат там не любили. Були випадки, коли дорослі фінки, налетівши гуртом, намагалися побити військових, але закінчувалося усе ув’язненням жінок.
– Звісно, нікому з солдат не хотілося потрапляти у такі ситуації, – каже дідусь. – Проте усі ми розуміли, що ходимо по чужій землі, що служимо на окупованій нашою державою території, але нічого зробити не могли.

Фінські самоволки

Слід зауважити, що на молодих жительок окупованих земель ненависть до ворога не розповсюджувалася. Як і всім дівчатам, фінським також хотілося кохання та романтики.
– У мене були стосунки з кількома фінськими дівчатами, – говорить дід Петро. – Одну Юлькою звали, дуже вродливою була.

Хоча керівництво військової частини і не забороняло стосунки з місцевими дівчатами, але вільний для цього час у військовослужбовця був тільки у нечасті дні, коли давали звільнення. Але ж серцю не накажеш.
– Гуляєш, бувало, сподобалася дівчина, а у звільнення не відпускають, – переповідає Петро Миронович. – Що робити? Простирадла вночі зв’язуємо, спускаємося через вікно і – в сільський клуб.
Нічних перевіряючих по казармі дурили, підкладаючи під ковдру шинелі. Однак це рятувало не завжди, а за самовільну відлучку – губа.
– За 4 роки служби на губі я провів понад 3 місяці, у середньому 5-6 діб за самоволку, – хизується дід Петро. – І все через дівчат.

Замикати не потрібно

Окрім краси місцевих панночок, на окупованих територіях пана Обушного вразила чесність місцевих жителів.
– Знайде маленький хлопчик 5 копійок, підходить до солдата і питає: «Ваші?», – говорить дід Петро. – Якщо не його, йде до іншого. Якщо й той не губив, то хлопець відносить монету до штабу і віддає там. У нас видивляються, у кого б з кишені витягнути, а там – чуже знаходять і шукають власника.

Також незвичним для радянської свідомості було те, що після закінчення роботи магазини на ключ не замикалися. Продавець лиш вішала табличку, що магазин зачинений і ніхто не дерся всередину, хоча двері були відчинені. Можливо й тому, що карали фіни суворо.
– За першу крадіжку злочинцю відрубали пучки на пальцях однієї з рук, – ділиться фінським досвідом Петро Миронович. – За другу – середні фаланги, за третю – пальці зовсім.

Жінки, жінки...

Додому солдат Обушний повернувся за 4 роки, хоча мав би за 3. Один рік служби, з не зрозумілих йому й досі причин, Петру Мироновичу начебто не зарахували.

Повернувся, хоча міг і не повертатися, бо було до кого у прийми пристати. Повернувся один, хоча, май бажання, – міг повернутися з фінською красунею. Повернувся, бо чекала його у Жданові кохана дівчина, красивіша за усіх фінських красунь разом узятих, про яку він, незважаючи на короткочасні армійські інтрижки, 4 роки думав і мріяв зробити матір’ю своїх дітей.
– Приїхав, а вона… заміж вийшла, – зітхає Петро Миронович. – Не дочекалася.
«Год прошёл, как сон пустой, царь женился на другой», – писав класик російської поезії не про Петра Обушного, а про казкового царя, але актуальність класики не підлягала сумніву навіть у селі Жданов часів зміцнення позицій у владі радянського царя Микити Першого і єдиного. Погорював трохи Петро та й повів під вінець Варку з сусіднього села Юрківщина.


Подружжя Обушних

Не склалося сімейне життя, пішла Варка. Взяв Петро Шуру зі столиці сільської ради – села Ядути. З нею й прожив життя, доки 8 років тому вона не емігрувала у ті краї, з якими в України завжди безвізовий режим і куди приймають без жодних документів...
– Важко без баби, – каже Петро Миронович, – з нею й діло вправніше робилося, вона й нагодує, і випере. А сам… Мусив звикати і город сам порати, і їжу готувати. З пранням найпростіше вийшло: я зовсім не перу. Одягу в мене вистачає, а тому тягаю до забруднення, а потім спалюю.

Однак абсолютно «без баби» дід Петро не лишився. Зараз разом з ним мешкає молодиця на ім’я Зойка, яка в онуки йому годиться. Вона разом з маленькою Катериною… квартирує у хаті Петра Обушного. Податковій тут поживитися нічим, бо дід Петро жодної плати з квартирантки не бере. Зойка чекає з міст позбавлення волі чоловіка, що має повернутися за кілька місяців, після чого разом з ним будуть жити у купленій в селі Красностав хаті.
– Щоб у селі нормально жити, треба на родину тисяч 5 у місяць, – каже Зойка. – 1200 гривень, які я на малу отримую – це дуже мало.

Фінська єдність

У війну Петро носив партизанам їжу. Вони ховалися поруч із селом, біля болота, а 12-річний хлопець носив їм те, що мати наготує. Найчастіше – картоплю та сало.
– Німців не боявся, – зізнається дідусь. – Вони такі ж люди, як і ми. Боявся наших, зрадників та поліцаїв, які неодноразово знущалися над нашими пораненими солдатами.
Дід Петро розумів фінів, які інколи нападали на радянських солдатів, бо вони захищали свою землю, намагалися боротися з окупантами. А з ким боролися місцеві зрадники, які знущалися зі своїх односельців, з якими, як до того, так бува і після, мешкали пліч-о-пліч?


Будинок дідуся у Жданові

Може, тому фіни потроху, але свого досягли? У 1956 році Карело-Фінська РСР припинила своє існування, ставши знову Карельською АРСР. Повтікали фіни від щасливого радянського життя у «буржуазне пекло», де буцімто процвітає капіталістичне рабство та експлуатація людини людиною. Так масово повтікали, що за кількістю населення 16-та республіка СРСР на статус республіки вже не тягнула: довелося знову перетворювати на «автономку» і назву міняти, бо у Карело-Фінській республіці самі фіни стали «дефіцитом».

* * *

Всього у Жданові 9 жилих дворів, розташованих на єдиній сільській вулиці – Лісовій.
Село Жданов (в українському варіанті чомусь називається Жданов) декомунізації не потребує. Назване воно зовсім не на честь першого секретаря Ленінградського обкому та міськкому ВКП(б) Андрія Жданова, який відомий тим, що у блокадному Ленінграді, коли люди мерли від голоду, ласував цитрусовими. Жданов, як переказують місцеві, – це прізвище місцевого пана. Чим він займався, селяни вже й не пам’ятають, але достеменно відомо, де пан Жданов жив. На місці його будинку збудував собі хату місцевий житель Василь Самадак і мешкає у ній разом зі своєю дружиною, яку називає… «домашній прокурор».

Ігор Стах, тижневик «Чернігівщина» №24 (528)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.