Шаховий Бранець
Вперше за клітчасту дошку Михайло сів у 7 класі. Хлопець зацікавився грою під час шахових змагань, організованих місцевим вчителем фізкультури. Відтоді захоплення й не полишає його ні на день.
- Щоб бути добрим шахістом, слід грати щодня, - пояснює Михайло Васильович, підтверджуючи свої слова цитатою видатного піаніста Антона Рубінштейна: «Якщо я не грав один день, я помічаю це; якщо два дні - помічають мої друзі та дружина; якщо три - помічає моя публіка».
Третій, другий, перший!
Після закінчення Іваньківської 8-річки він вчився у 10-річці сусіднього села Криски. Потім - кілька років у Донецьку, в гірничому ПТУ. Про прогрес юнака у шахах свідчить звання чемпіона училища.
Далі був Ленінград і служба в радянській армії, де солдат став чемпіоном частини з шахів та шашок. Після демобілізації товариш Бранець здобував фах вчителя фізики та трудового навчання в Чернігівському педінституті. І там, у студентському гуртожитку на розі нинішніх вулиць Шевченка та Молодчого, він мав щастя зустріти кращого, на його думку, шахіста, з яким йому будь-коли доводилося сідати за дошку. Це був Володимир Єщенко - тодішній чемпіон Новгород-Сіверського району, який став для Михайла не тільки спаринг-партнером та вчителем, але й добрим другом.
Окрім кількох партій надень з Єщенком, Михайло розв’язував шахові задачі, брав участь в обласній першості серед студентів, та в різних все-радянських конкурсах. За перемоги у конкурсах йому не раз надсилали посвідчення про III та II шахові розряди.
Останнього разу Михайло Васильович брав участь у таких конкурсах на початку 1990-х і вкотре отримав «корочку» з II розрядом. А міг би й з першим, якби у своїх даних вказав, що володарем другого він вже є. Завдання-то були на І розряд, але його не дають тому, хто не має другого.
Коли він став учителем, Михайла направили у Кам’янську школу на Сумщину. Однак батьки-пенсіонери потребували догляду, тож молодик їздив у Київ вимагати переведення в Іваньківську школу, на що мав законне право. Досяг бажаного тільки з четвертої спроби. І вже 37 років Михайло працює в рідній школі. А норматив І розряду з шахів він виконав на першості області з шахів серед педагогів області.
Новачок-чемпіон
У щорічних змаганнях кращих спортсменів району Михайло Васильович вперше взяв участь у 2012 році, хоча шахи є їх складовою з 2007. До того пана Бранця ніхто не запрошував, а сам він про їх і не здогадувався. Тільки з обранням Крисківським сільським головою Володимира Осо-вика (Іваньків відноситься до цієї сільради), який знав про талант Михайла Бранця, останній зміг дебютувати на турнірі кращих шахістів Коропщини. Сільський голова навіть став водієм для шахіста, бо чемпіонат тривав у вихідні, коли не було автобуса до Коропа (42 км від Іванькова).
Це сталося 21 квітня 2012 року в спорткомплексі «Аполлон». Кращі шахісти району були представлені, зокрема, чемпіоном Коропщини попереднього року Олександром Захлюпаним та чемпіоном області серед дер-жслужбовців, багаторазовим чемпіоном району Петром Ва-сильцем - головою Понорницької селищної ради.
Не дивно, що поява серед числа учасників нікому не відомого 64-річного дідуся лишилася майже непоміченою. Однак своєю грою він привернув увагу всіх присутніх та змусив себе поважати навіть найтитулованіших суперників. У ході турніру він двічі, спочатку на груповому етапі, а потім у фіналі, переміг чемпіона Захлюпаного і став шахістом року на Коропщині.
Для повноти картини не вистачало тільки перемоги над «головним гросмейстером району» Васильцем, який «уникнув» ймовірної поразки від дебютанта, бо програв у півфіналі Захлюпаному. Та й навіть за три роки спільної участі у чемпіонатах району Бранець і Василець так і не зіграли жодного офіційного матчу. Волею жеребу вони потрапляють у різні групи. І в фіналі не зустрічаються. Бо у півфіналах, якщо Бранець виграє, то Василець програє і навпаки.
Проте між провідними шахістами відбувались товариські зустрічі. Два роки поспіль у день
закінчення чемпіонату району. Повертаючись разом з райцентру, Василець з Бранцем заїздять до робочого кабінету селищного голови і за чаєм проводять кілька партій без обмежень у часі (на чемпіонаті району грають у «швидкі» шахи -15 хвилин на роздуми кожному гравцю). За словами іваньківського вчителя, перша серія товариських ігор завершилася з рахунком 1:1, а друга -2:1 на його користь.
Молодість проти досвіду
У статусі чемпіона району Михайло Васильович отримав запрошення у Чернігів на турнір до Дня Перемоги. Здивувало, що грати його посадили з... 10-річною дівчинкою.
Не виключено, що спочатку він сприйняв це за образу.
Однак дівчина «забрала» його фігуру та почала контролювати хід гри. і пан Бранець зрозумів: не проста ця дівчина, а, як він з’ясував згодом, дуже досвідчена шахістка. Зрештою Михайлу Васильовичу вдалося перевести гру у вигідне для себе русло.
Та коли зрозумів, що його перемога нікуди не подінеться, навмисне дав слабину, щоб закінчити партію нічиєю.
Того ж року (як чемпіон Коропщини) Михайло Бранець брав участь в обласних змаганнях чемпіонів. Мав в активі 2 перемоги та 2 нічиї після 6 матчів. Та завершити турнір не зміг, бо вже відправлявся автобус на Короп - єдина для нього в той день можливість дістатися домівки.
Неспортивний жереб
2013 року вчителю Іваньківської ЗОШ І - II ступенів втримати чемпіонське звання не вдалося. У півфіналі він поступився Захлюпаному, попереднього року «розібраному на запчастини». А потім у коропському «класико» Захлюпаний програв фінал Васильцю.
Чемпіонат 2014 року не вдався Михайлу Бранцю через самовпевненість та незрозумілу поведінку організаторів. Маючи дві перемоги у стартових матчах групи, яка налічувала 5 учасників, пан Бранець був впевнений у своєму виході в другий груповий етап, атому, не обтяжуючись, програв дві інші гри.
Однак після групового етапу з’ясувалося, що троє гравців з групи Бранця, і він у їх числі, набрали однакову кількість очок. Тож для визначення «третього зайвого» скористалися... сліпим жеребом. «Зайвим» виявився саме Михайло Васильович, який замість неприпустимого, на його думку, жеребу вимагав 5-хвилинних матчів-бліців. До його слів не дослухалися і, залишивши турнір вже після групового етапу, пан Бранець посів лише 10 підсумкове місце. Напевне тому Михайло Васильович каже: основне, чого не вистачає коропському чемпіонату - якісного суддівства.
«Залїзні» партнери
Не маючи в Іванькові спаринг-партнерів для гри, Михайло Бранець знайшов таких завдяки двом комп’ютерам і підключенню до Інтернету. Впевнений, що лиш на таланті далеко не заїдеш, у свої 68 пан Бранець щодня вивчає шахову літературу та відточує практичні навички у матчах з віртуальними суперниками - шаховими комп’ютерними програмами.
- У середньому граю по три партії на День, однак під настрій, - говорить Михайло Васильович, - можу й дванадцять у швидкі шахи зіграти. Іноді ставлю й по 90 хвилин на партію, але таких багато зіграти не можу - нерви не витримують. Для підтримання форми слід кожного дня грати, бо помічаю: якщо дні три не граю, то програю суперникам того рівня, яких до перерви у грі обігравав.
Шахові тонкощі
За словами шахіста, у грі дуже багато залежить від її дебюту. Якщо його вдало провести, то шанси на перемогу значно підвищуються. Саме для цього у домашній бібліотеці пана Бранця багато книжок, зосібна про шахові дебюти, які він вже не раз прочитав і вивчає донині. І регулярно шукає в Інтернеті нову шахову літературу.
Михайло Васильович зазначає, що шахи вимагають витримки, цілеспрямованості, стійкості і підготовки - як теоретичної так фізичної. Варто ледь не стриматися зробити неправильний хід - партія програна. Нехай не відразу, але помилка буде даватися взнаки, доки не вилізе поразкою. З хорошим гравцем, з досвіду шахіста, навіть втраченого пішака вистачить для поразки.
Щоб зберегти мозок, йото слід напружувати
Окрім шахів, донедавна пан Бранець захоплювався рибалкою («з Десни не вилазив», каже). А ще був любителем автомобілів й усілякої техніки, яка у зимовий час обмежується переважно комп’ютерами. А нещодавно пенсіонера зацікавила... алгебра. На столі у хаті - повно підручників з цього предмету.
За 37 років вчителювання «професійні» фізика та праця Михайла Васильовича чим тільки не доповнювалися: викладав і креслення, і математику, і навіть фізкультуру. Запросто міг би й інформатику, якби така була в Іваньківській школі. Бо, розмовляючи з ним, важко повірити, що перед тобою вже 68-річна людина, яка вже життя прожила, ще й у селі.
Це людина, з якою можна розмовляти на будь-які теми і яка в розмові не лише киває головою, а висловлює саме свої, а не десь почуті, думки, які хочеться і варто послухати. Своїм власним досвідом Михайло Бранець доводить: якщо мозок постійно завантажувати розумовою роботою, він і в людини похилого віку «варить» на повну.
У свої 68 Михайло Васильович має власні цілі та захоплення, що не полягають у горілці та переказуванні почутого з телевізора таким же пустобрехам (багато людей саме це приймають за власні захоплення), а жадає розвитку та нових знань. І, роблячи все для цього, отримує результат, а не жаліється на життя, сидячи з ранку до вечора під двором, переповідаючи плітки.
Держава і діти - проти освіти
За словами досвідченого педагога, усі реформи, які українська держава проводить у галузі освіти, призводять тільки до погіршення ситуації. Складно зараз стало вчителювати і через зникнення поваги до вчителя з боку й учнів, і їхніх батьків. На учня, каже пан Бранець, навіть голос підвищити не можна, не кажучи вже про те, щоб поставити у куток.
Зі сказаного Михайлом Васильовичем видно, що держава, по суті, відібрала у сучасного вчителя функцію виховання. Не кажучи про те, що у виконанні навчальної функції ставить йому палиці в колеса. Якщо виховну функцію у вчителя забрали, то не варто розраховувати й на виховання дитини у школі. А сама функція, таким чином, повністю покладена на батьків та на совість чиновників, які її відмінили.
У такому разі при школах має бути щось на кшталт служби безпеки, яка буде «знешкоджувати» тих учнів, які заважають вчителю. Щоб тим, хто бажає отримувати знання, не заважали ті, хто приходить до школи розважитися та самостверджу-ватися. Щоб вчитель, у разі порушення кимось дисципліни, міг попросити забрати порушника геть, а не витрачати нерви та час на спроби його заспокоїти.
* * *
Бранець - полонений
Ігор Стах, "Чернігівщина" №4 (508) від 22 січня 2015
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.