Багато Жиру, а з газом - кепсько
- Наші села так розкидані, що нова людина й дороги до деяких не знайде, - говорить головний бухгалтер сільради Надія Михайлівна Шмат. - Ось тому голова й супроводжує машину з балонами, щоб і газівники не заблукали, і всі бажаючі газ отримали.
До сільради тут, окрім «столиці» Смо-лигівки, відносяться села Скитьки, Клонів («Чернігівщина» розповідала про Клонів у №29 від 17 липня), Березівка, Розсудів та Тулія. З них Смолигівка і Скитьки газифіковані завдяки проведенню газопроводу до Розсудівського пункту тимчасового перебування нелегальних мігрантів. А ось інші продовжують користуватися балонами, з підвозом яких цього року виникли перебої.
- Понад півроку балонів нам не привозили, - пояснила згодом у телефонній розмові голова сільради Олена Левченко. - І коли у вересні привезли, то сорока наявних балонів усім бажаючим не вистачило. Сьогодні знову сорок привезли і всі розійшлися. Вартість балону зараз -178 гривень.
Втім, ціни на газ зараз такі... стрімкі!
Сільрада «підгодовує» і район, і комунальників
Смолигівська сільрада - одна з небагатьох у районі, яка не є дотаційною: зароблених грошей вистачає не тільки на власні потреби, а й на допомогу району.
- Наша сільрада самодостатня: у нас навіть щороку 100 тисяч гривень вилучають у районний бюджет, - говорить головбух. - Все завдяки двом підприємствам, котрі своїми податками наповнюють наш бюджет. Це сільськогосподарське товариство «Маяк» (виробляє зерно, льон, ВРХ, молоко тощо. - Авт.) та пункт тимчасового утримування іноземців у Розсудові (створений на базі радянського військового містечка Любеч-1. - Авт.).
Окрім цього, сільрада «гасить» частину тарифу на водопостачання для населення. Села Скитьки та Смолигівка мають водогін, який обслуговує ріпкин-ське підприємство «Райсільгоспкомун-госп». Через те, що довжина водогону понад 5 км, а користується ним всього ЗО дворів, вартість води становить захмарні 46 гривень за кубометр. Однак людям вода обходиться у 9,3 гривні за куб, бо решту платить сільрада. Незважаючи на такий космічний тариф, «Райсільгоспкомунгосп», за словами працівників сільради, хоче відмовитися від обслуговування їхнього водогону. Буцімто зміни у законодавстві навіть з таким тарифом роблять його роботу... збитковою. Цікаво, що на цьому тлі зарплата жителя Скитьок Миколи Шевченка, котрий на місці обслуговує водогін, що складає усього 300 гривень.
Переваги «особистої» школи
Ще одним пунктом видатків бюджету сільради є допомога районному відділу освіти.
- Коли ми приймаємо бюджет, до нас доводять контрольну цифру (скажімо, цього року 3500 гривень) на утримання дошкільного навчального закладу. Є такий пункт у бюджеті, - пояснює пані Шмат. - Витратити ці кошти ми не можемо, бо дітки-дошкільнята у нас є, а ось самого дошкільного закладу немає. Через півроку ми робимо нове уточнення і, у вигляді субвенції, віддаємо ці гроші дитячому садку у Любечі. У нас дванадцять дошкільнят на території сільради і наших діток можна туди возити. Та на сьогодні возять тільки одну дитинку.
Дістатися до Любеча можна шкільним автобусом. Школи на території сільської ради немає і, за власним бажанням, учні можуть обирати з двох навчальних закладів: шкіл у селищі Любеч та селі Тараса Шевченка.
- Обирають просто. Зі Скитьок, наприклад, ближче до Тараса Шевченка, - говорить секретар сільради Валентина Іванівна Жир. - Наші діти зі Скитьок пробували ходити у любецьку школу. Після розсудівської школи, де більше уваги приділялося кожному учню, їм там не сподобалося. Адже в Любечі дітей багато і там хто хоче вчитися, того вчать, а хто не хоче - сидить і байдики б’є, іншим заважає. У Розсудові ж - інша річ: дітей мало і вчитель для кожного з них був ніби особистим репетитором.
Як колись село Тулія було містом
До 2007 року в селі Розсудів була 11-річка. Такий ось залишок військового містечка. Туди ходили усі школярі сільської ради. Після ЇЇ закриття для учнів з’явився «вибір» у вигляді шкільного автобуса, але не всі цьому зраділи.
Раніше ж, ще до війни та появи військових, у селі Розсудів було дві власні школи. Однак, за словами пані Жир, неродючість тамтешніх земель призвела до виселення населеного пункту.
- Біля Розсудова найбідніші у нашій сільраді землі, через що селяни колись не могли дати державі багато зерна, - зазначає секретар ради. - Партія та уряд вирішили по-своєму: мовляв, крадуть багато, і депортували мешканців села до Бессарабії.
Населення на території Смолигівської сільради нині складає 303 особи, з яких 96 прописані у Смолигівці, 98-у Скить-ках, 48-у Березівці, 42-у Розсудові, 10 - у Клонові і 9 - у Тулії. Скільки ж проживає насправді? В останньому пункті, наприклад, жодної людини. Хоча ще за часів СРСР іноземні радіостанції називали його... містом!
- Мій батько через радіолу слухав «Голос Америки», - розкриває секрет пані Жир, - так коли у Розсудові почали військове будівництво, радіостанція повідомила: «Біля міста Тулія будується військовий об’єкт».
Незвичне сусідство
Смолигівська сільрада знаходиться у будівлі ТОВ «Маяк», яке також прихистило у себе і пошту, і бібліотеку, і навіть... клуб. За оренду своїх приміщень сільрада платить символічні гроші - гривню на рік.
Сусідство з розважальним закладом (а клуб, згідно з розкладом, працює щовечора, за винятком понеділка та вівторка) сільраді не заважає. У смолигівському клубі виключене блювання та «природні потреби» відвідувачів, інше сміття, яке є обов’язковим атрибутом більшості молодіжних нічних закладів.
- Діти приходять, гуляють, а спиртного ввечері у нас немає, - пояснює пані Жир.
- Та й мало у нас таких дітей, що в клуб ходять. Переважно наша молодь у нічні бари в Любеч їздить. І до ранку. Для кого таке «задоволення» дорогувате, ті ходять у сільський клуб. Скільки? Та чоловік п’ять.
«Укрупнення не бажаємо»
Якби прізвище голови Смолигівської сільради було Сало, то, зважаючи на прізвища секретаря і головбуха (Жир та Шмат), сільська рада була б, мабуть, «найпатріотичнішою» в Україні.
- У Розсудові дуже багато Жиру, - пояснює коріння свого прізвища пані секретар.
- Там навіть куток є Жирівщина.
- Що ховається за моїм прізвищем? Кусок якийсь, мабуть, - припускає головбух. - Шмат - це прізвище мого чоловіка. Він родом з Петрушинської сільради, і там в одному з сіл чи не половина Шматів.
У Смолигівці є вода і газ, сільрада фінансово благополучна і може дозволити собі, на відміну від більшості, не йти у двотижневу відпустку за власний рахунок. Чого ж не вистачає для щастя?
- Нам загрожує об’єднання, і цього ми більш за все боїмося, - ділиться пані Жир. - В такому разі об’єднають, мабуть, з Любечем. Взагалі ж то ходять чутки, що на території Ріпкинського району планують, замість нинішніх тридцяти двох, залишити всього... п’ять сільських рад.
Хронічна позачерговість
30 вересня 2009 року, після 11 років на посаді, пішла у відставку голова Смолигівської сільської ради Людмила Михайлівна Брагида. Казала, що через хворобу чоловіка, який потребував догляду. До того ж, кількома тижнями раніше, їй виповнилося 50 років і вона отримала право на пенсію держслужбовця (на сьогодні пенсія сільських голів - близько 3 тисяч гривень).
Згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконуючим обов’язки сільського голови була призначена секретар сільради 46-річна Олена Левченко. Подія сталася за рік до чергових місцевих виборів, які планувалися на жовтень 2010 року, і, напевне, пані Левченко упродовж необхідного періоду впоралася б із суміщенням.
Однак навесні 2010 року Верховна Рада України у зв’язку з достроковим припиненням повноважень пані Брагиди призначила позачергові вибори Смолигівського сільського голови на 20 червня 2010 року, тобто всього лиш за 4 місяці до чергових виборів.
Червневі вибори виграв уродженець села Смолигівка Юрій Вікторович Климе-нок. Після обрання на посаду він «відкликав з пенсії» 53-річну Галину Василівну Лутченко, яка до заслуженого відпочинку протягом 19 років обіймала посаду секретаря сільради, та запропонував їй вже звичну роботу.
31 жовтня 2010 року по всій Україні відбувалися чергові місцеві вибори. Відбувалися вони і на території Смолигівської сільради, де її мешканці обирали, зокрема, і сільського голову. Юрій Клименок, що виграв вибори всього 4 місяці тому, знову, якщо мав бажання зберегти посаду, мусив балотуватися. Селяни підтвердили свій червневий вибір і знову обрали Клименка.
Проте, як виявилося, ненадовго. 9 місяців потому Клименка спіймали на хабарі. Згідно з рішенням Ріпкинського районного суду, сільський голова отримав 40 тисяч гривень за сприяння у наданні в оренду розташованого на території сільської ради ставка. Вину підсудний не визнав, однак отримав 3 роки «умовно» та зобов’язання відшкодувати державі судові витрати у розмірі 1519 гривень 56 коп.
Отримав, за словами знаючих людей, нізащо. Його буцімто підставили керівники розсудівського пункту, яким він не дозволив вкрасти з території сільради чималої ваги шмат кольорового металу.
Звісно, від посади «подвійний» голова був відсторонений, а його обов’язки як під час слідства, так і після вироку виконувала секретар сільради Галина Лутченко. Незважаючи на те, що хабар був отриманий 29 червня 2011 року, а суд відбувся 13 січня 2012 року, офіційна дата звільнення пана Клименка з посади, яка значиться на офіційному сайті Верховної Ради, - аж... 4 жовтня 2012 року.
Отже, пані Лутченко була виконуючою обов’язки сільського голови з 30 червня 2011 і до офіційного оголошення результатів нових позачергових виборів Смолигівського сільського голови, призначених на 2 червня 2013 року.
Їх виграла колишній секретар та колишня в. о. голови ради Олена Левченко, яку (у випадку чого, що у Смолигівці не рідкість) буде підміняти секретар Валентина Жир. До чергових місцевих виборів пані Левченко пробуде на посаді понад 2 роки, якщо, звісно, нова Верховна Рада не оголосить позачергових місцевих виборів, і тоді Олені Левченко, що перемогла позачергово, доведеться йти на вже другі позачергові.
Ігор Стах, "Чернігівщина" №1(505) від 1 січня 2015
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Смолигів, Ігор Стах, "Чернігівщина"