День-Добрий, або День відкритих дверей

- Зовут Вас как?

- Авас.

- Меня зовут Николай Степанович, а Вас как зовут?

- Авас...

Аркадий Райкин и Роман Карцев, «Авас»

- Зупиняються якось біля мого двору незнайомці й питають: «Як хутір Ваш називається?», - розповідає 72-річна жителька населеного пункту Валентина Григорівна Здор. - А я їм: День-Добрий. Вони кажуть: «Здрастуйте. Хутір, питаємо, як Ваш називається?». А я їм знову: День-Добрий...



Цей діалог не просто кумедний, а ще й дивний. Адже до села День-Добрий Городянського району дістатися зовсім не просто, а тим більше - випадково. Хіба що заблукавши у лісах, серед яких розташоване село. Хоч і доріг до нього кілька, та ризикнути дістатися до села може тільки відчайдух. А впродовж кількох тижнів після дощу туди без трактора потикатися не варто.

Ризиковий «навпростець»

День-Добрий знаходиться практично на кордоні Ріпкинського та Городянського районів. Це ніби точка перетину кількох лісових доріг, які з’єднують райони. Такі шляхи відносять до категорії «навпростець».

Однак такий «навпростець» для мандрівників дуже легко може перетворитися на ночівлю серед лісу. Або на прогулянку в кілька кілометрів до найближчого телефону, бо в районі Дня-Доброго годі шукати мобільне покриття. І навіть влітку така прогулянка - не задоволення: місцевість тут ще й болотиста, а тому в повітрі рясно кружляють величезні сліпні, щомиті може шпигонути ґедзь. Для них людська кров особливо жадана, адже люди тут - рідкість.

- Я тридцять років працював тут пастухом, - говорить 76-літній Іван Васильович Здор, чоловік Валентини Григорівни. - Так ми вже об 11-й ранку приганяли корів з пасовища у кошари, бо сліпні їм життя не давали. У кошарах вони одна до одної притискались і таким чином їм трохи легше було.

Колишній зиск

Поселення на місці сучасного села День-Добрий з’явилося наприкінці 1920-х років і більшість нинішніх його мешканців - майже однолітки села. За словами найстаршого жителя Дня-Доброго, 89-річного Федора Самойловича Кульгейка, сюди виселяли людей із сусіднього села Володи-мирівка через його... перенаселеність. Нині ж село і перенаселеність - поняття несумісні.

Тоді ця заросла лісами територія була суцільним великим полем. Воно було дуже родючим - вигідним з точки зору сільського господарства. Тому й назвали нове поселення хутором Вигода - з наголосом на другий склад. Адже село всього за 6 км від білоруського кордону і саме так звучить слово «вигода» білоруською.

Поруч було урочище День-Добрий. Воно свою назву отримало від... прізвища пана з села Дроздовиця (за 7 км від Дня-Доброго). Багатій мав в урочищі будинок, сад і провів там частину свого насиченого турботами життя.

- Якось мій батько каже: «А нехай і наш хутір називається День-Добрий», - ділиться дитячими спогадами 88-річна Ганна Дмитрівна Бутовець. - Усі погодилися і назву змінили:

Після війни у Дні-Доброму містилися четверта бригада одного з трьох колгоспів села Володимирівн - «Червоні Партизани» (інші два - «Ленінський шлях» та «Заповіти Леніна»). День-Добрівські діти вчилися у школі села Володимирівн - 11 учнів у часи розквіту села. А в ньому самому, окрім селянських дворів, були тільки бри-гадська хата й торгівельний ларьок. Зараз і їх немає.

Шиття в окремому маленькому світі

- Тут колись близько 50 чоловік жило, - хизується 84-річна Ганна Олександрівна Пильник. І справді: у порівнянні з нинішніми сімома «добрівцями», як називають себе жителі Дня-Доброго, це у сім разів більше. Тож перед цифрою 50 можна навіть «аж» поставити.

Ці семеро живуть серед лісу ніби у своєму світі, відокремленому від усієї іншої дійсності. Окрім подружжя Здорів, які інколи виїздять на мотоциклі у Володимирівку, інші живуть у Дні-Доброму безвиїзно. У них своє життя, свій погляд на речі. І, якби не було телевізорів (у декого є і супутникові «тарілки»), то вони, мабуть, досі б не знали, що помер дорогий Леонід Ілліч...

У це не повірять сільські бабусі, тим більше самотні, але у Дні-Доброму вдень ніхто не замикає ані хвіртки на гачок, ні хатні двері. Як колись казала одна бабця: «При Сталіні двері до хати не потрібно було зачиняти». Може, ще з тих часів так живуть у Дні-Доброму?

«Від кого?», «Навіщо?», - знизують плечима добрівці. Для них замкнути двері, мабуть, як для більшості людей замкнути, скажімо, одну з кімнат у квартирі. Дійсно: навіщо? Тут же - всі свої. Ті, з ким ти живеш поруч щонайменше років 70! А від чужинців село добре захищене: лісові хащі, влітку -рої сліпнів, жаливі дороги, зовсім заметені взимку...

- Де я знайшов свою дружину? Вона сусідкою моєю була, - відверто «розповів» Федір Самойлович Кульгейко про пошуки свого кохання - Ольгу Дмитрівну, з якою вони разом вже понад 60 років. - Де вона? Мабуть, пішла чи до сестри (Ганна Бутовець. - Авт.), чи до племінниці (Ганна Пильник. - Авт.).

Отже, понад половина населення села - ще й родичі. Справді: чого ж замикатися?

Після нашої розмови у хаті Федір Самойлович теж вийшов на вулицю. І там прискіпливо оглянув редакційний транспорт - звичайний «Ланос», котрих в Україні - море. Може, нагадало про себе минуле військового розвідника (учасник Другої світової, брав Будапешт, Прагу...), тому дідусь про всяк випадок вивчив машину незнайомців. А ймовірніше, то цікавість на кшталт «уже й такі машини зараз роблять». Цікавість, яка вкотре підкреслює, наскільки усамітнені ці селяни.

... А знаєте, де знаходиться туалет 78-річної добрівки Галини Єгорівни Лопатки? Не біля хати чи на городі, як звичайно. У лісі! Метрів за ЗО від воріт її двору.

- Онуки колись діда попросили, покійного мого господаря, і він там зробив, -каже пані Галина. - Чи не страшко ходити? А чого страшитися?

Попівське непврезуміння

На відміну від родин, яким звична самотність і дуже рідко хто заходить, а тому кожен такий випадок немов поява чогось чужорідного, мешканці Дня-Доброго навпаки - прагнуть гостей та нових сусідів.

Добрівці були дуже раді, коли невідомий їм священик, отець Павло звідкілясь з-під Києва, завітав у День-Добрий. Повідомив, що хоче збудувати тут церкву та монастир. Саме потребуючи усамітнення, він обрав День-Добрий.

Усі добрівці підписали папір, який засвідчував їхню згоду. Представник церкви купив усі вільні та придатні до відновлення сільські хати, зробив у кількох якісний ремонт та засадив город картоплею, помідорами, капустою тощо. Все йшло добре (а як інакше у Дні-Доброму), доки про плани отця Павла не дізнався благочинний Городнянського округу протоієрей Мирон Ковапівський.

За словами добрівців, Мирон особисто приїхав у село та висловив (всупереч словам зі Священного писання «Ідіть по всьому світові, та всьому створінню Євангеліє проповідуйте!») своє глибоке обурення планами заїжджого «конкурента». Мовляв, як же так просто церкву будувати? Слід з’ясувати, чи є у нього відповідні документи, чи благословили будівництво вищестоящі «церковні інстанції» тощо.

«А може, він віри не нашої?» - залякував Мирон добрівців.

Але ж, якщо «не вашої», то, мабуть, і не ваше то діло, пане Мироне? А якщо «вашої», то як тоді бути з «ідіть і проповідуйте»?

І що б ви думали? Після візиту Мирона у Дні-Доброму «киянина» більше не бачили. ! кілька куп придбаних дров під двором лишив, і город невпораний, через що овочі померзли. Вже два місяці ні слуху, ні духу. Навіть Святого. Темна історія. І без Павла її не освітлити.

Вінні-Пух у кожну хату

Ось так добрівці замість сусідства з монастирем, який, може б, і їм на старості літ допоміг (про що селяни напевне думали і чому раділи), лишилися, як і були, на самоті. Воістину Божу справу зробив протоієрей Мирон.

- Кілька останніх днів через наше село почали їздити величезні машини, - жаліється 87-річна Марія Михайлівна Скидан. - З самого ранку й до ночі: туди-сюди.

Що-що, а фури - останнє, що можна уявити у Дні-Доброму (ну, добре: передостаннє - після вертольоту). Лісові звивисті шляхи з ковтебами - і фури? Подейкують, що підприємець з Городні підрівняв один з добрівських шляхів і возить лісом з Вербівки (Ріпкинський район) у Городню... тирсу. Судячи з об’ємів, ймовірно, Вінні-Пухів на експорт вагонами відправляє...

Та ця біла фура - місцева, номера чернігівські. А ось яких «Вінні-Пухів» везла фура з... луганськими номерами, що зустрілася нам дорогою на День-Добрий?






* * *

Два десятки років тому повз День-Добрий проходив міжнародний (!) автобусний маршрут «Городня - Гомель». На згадку про це серед лісу збереглася панельна зупинка. Від райцентру автобус їхав до села Дроздовиця, далі - 7 км лісом до Дня-Доброго, потім лісом-полем до Володимирівки, жахливим полем - до Вербівки, а там вже Добрянка і далі - Білорусь.

Ігор Стах, фото Сергій Стук, "Чернігівщина" №47 (499) від 20 листопада 2014

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.