Постраждали від "попередників"

Петро Чорток із села Червоний Ранок Коропського району разом з дружиною та двома малими дітьми постраждав від «великих» будівництв радянської влади. Ні, їх не відправили будувати ВАМ чи Біломорканал. Натомість на місці, де стояв їхній рідний будинок, керівництво Краснопільської сільської ради вирішило звести... нову будівлю сільради.


- Мені сказали, що я підпав під знос, - згадує 76-річний Петро Миколайович, якому тоді було 35. - Я десять років, як одружився, у нас народилося двоє дітей, хлопчик і дівчинка. А тут: на знос.

Тут буде сільрада!

Сам пан Чорток - уродженець села Краснопілля, до сільради якого входить і село Червоний Ранок - мала батьківщина його дружини, нині 73-річної Валентини Микитівни.

З одруженням Петро не затягував і чи не одразу після освідчення Валю засватав. Молодята жили у будинку батьків чоловіка. Подружжя Чортків займало півбудинку, а в іншій жила Петрова «невістка» - дружина його загиблого на війні брата.

Так, хоч сам Петро Миколайович на час війни був зовсім малим, старші брати воювали. Батько пана Чортка одружувався тричі. Не тому, що був великим шанувальником жінок, а через смерть перших двох дружин. Вони й народили четверо дітей: у 1913 та 1919 роках - двох хлопців, а в 1918 та 1922 роках - дві доньки. У третьому шлюбі 1931 року народилася дівчинка, а наймолодший Петро - в 1937.

Отже, з дружиною старшого брата Петрова молода родина й ділила той батьківський будинок в центрі села Краспопіпля.

- Звісно, я був колгоспником. 30 років крутив «баранку», - повідомляє дід Петро. - Ні, «полуторок» не застав, а працював на ГАЗ-51 та ГАЗ-53. Так ось, коли мене сповістили, що будуть зносити мій будинок, то обіцяли, що збудують мені дім, де схочу. Проте я вирішив з колгоспом не зв’язуватися.

І, як виявилося, не дарма. Після того, як Петро Чорток розібрав свою половину батьківського будинку і перевіз матеріали до Червоного Ранку, де планував зводити оселю і жити разом з сім’єю, він попросив колгосп допомогти грішми.

- Просив, щоб дали хоча б тисячу рублів. Отримав всього п’ятсот, і то не зразу, - згадує дід Петро.

Уявити, що за гроші це оули в ті часи (на хвилинку: йдеться про купівлю житла), допомагають спогади іншої мешканки села Червоний Ранок - 90-річної Ганни Степанівни Харечи. Вона з чоловіком, теж після грошової реформи 1961 року, розжилися власним житлом у Червоному Ранку. Це задоволення коштувало 3000 рублів.

- Чому я пішла заміж аж у 25 років? Не було за кого - усіх женихів війна побила, - пояснює Ганна Степанівна, стоячи у веранді того самого 3000-рубльового будинку. - Мій чоловік, одноліток, був чотири рази поранений на війні.

Під час війни родина Ганни Степанівни вимушена була ховатися від німців у лісах. Річ у тім, що її старший брат Микола Самусь після служби в армії зарекрутувався в органи правопорядку. І на початку війни, за словами бабусі, обіймав посаду начальника відділу міліцїї у місті Магадан. Отож, його родичі в Червоному Ранку боялися, що німці, знаючи про його посаду, одразу ж їх розстріляють.

На «кордоні»

Кордон із Сумщиною проходить майже за останньою хатою села Червоний Ранок. Незважаючи на відсутність будь-яких відповідних вказівок, межу між областями знайти дуже легко.

Оскільки області різні, то й звичайну сільську дорогу робили «автодори» різних областей. Саме на кордоні закінчується асфальтована дорога (з боку Чернігівщини) й починається вікова бруківка (з боку Сумщини), яка за кількадесят метрів переходить у ганебну асфальтовану - до сумського села Добротове. Якби саме тут оцінювали роботу двох «автодорів», то чернігівський отримав би тверду четвірку, а сумському довелося б приходити на перезалік.

- Я народилася у Добротовому, - каже Галина Грошова, 74-річна жителька села Червоний Ранок, - а тут батьківщина мого чоловіка, до якого я й переїхала після весілля.

«Мешканка двох областей» пані Грошова займалася на Чернігівщині тим же. що й на Сумщині: пасла телят, доїла корів та тримала на плечах домашнє господарство.

-Там добре, де нас нема, - відповідає вона на запитання, де краще живеться - тут чи на Сумщині. - Коли я сюди прийшла, у селі було 42 двори та під 200 душ людей, а зараз... Навколо все лісами заросло, лисиці та куниці прямо під хату приходять і ловлять курей. Гайстрів навіть поїли - тільки дзьобики на землі лежали.

Майже в кожному селі є принаймні одне таке слово, яке там вимовляють по своєму. Іноді так його змінюють, що важко здогадатися, про що йдеться. Скажімо, якщо у селі Мощне Менського району замість «вуличка» кажуть «юличка» - проблем з розумінням не виникає. А ось в Червоному Ранку замість лелеки (рос. «аист») кажуть «гайстри».

Нині тут живуть всього шестеро людей у п’яти дворах. Окрім згаданих подружжя Чортків, Ганни Харечи та Галини Грошової, це ще Ганна Степанівна Шеремет, 1938 року народження, та 85-річна Катерина Михайлівна Улянченко.

- Я неграмотна - читати навіть не вмію, - відреагувапа пані Улянченко на візит кореспондентів, ії хата - остання у Червоному Ранку, майже на східній межі області. Пізніше з’ясувалося: хоч вона й працювала все життя дояркою, та не така вже й неграмотна - просто злякалася незнайомих облич. Кажуть, нещодавно у село навідувалися грабіжники, тож відтоді люди стали більш обережними та лякливими. Хоча тих зловмисників уже й арештували.

Головне - не курити!

Окремо хотілося б сказати про утеплення осель жителями Червоного Ранку. Тоді як мешканці міст замовляють таку послугу за чималі гроші у «хаптурщиків», селяни з Червоного Ранку обгортають свої хати... сіном. Його вкладають між стінами будинку і спеціально для цього вбитими в землю палицями.

- Сусідка вчора до мене приходила і каже, що у моїй хаті тепло, - розказує Галина Грошова про візит Катерини Улян-ченко. - Вона, як і я, ще не топить. Але у мене, каже, тепліше, аніж у неї.

Головне в такому утепленні що? На подвір’ї не палити!

«Ріка мертвих»

Окрім лісів, які обіймають Червоний Ранок щороку сильніше, біля села є дві річечки й ставок. Село стоїть на річці Стрижень (не плутати зі Стрижнем у Чернігові, на очищенні якого кожна міська влада прагне підзаробити грошей та голосів на виборах). Сумарна його довжина - кількадесят км і він ніколи не був суднохідним, що говорять про його чернігівського тезку. Окрім назви, у річок є спільним і те, що вони обидві впадають в Десну. Щоправда, коропський Стрижень зараз, напевне, тільки «намагається» це зробити у місті поблизу села Вільне Коропського району.

До речі, Коропський Стрижень можна б перейменувати у Стікс (ріка мертвих у давніх греків). Адже більшість сіл, крізь які вона проходить, або вже вимерли, або стрімко наближаються до такого статусу. Скажімо, села Сміле та Борзенців вже не лише нежилі, а й навіть зняті з обліку. У селі Борисовому залишилося кілька жителів. Та й у самому Червоному Ранку наймолодшому жителю - 73 роки...

З сумського боку в Стрижень впадає річка Коропець, а на іншій околиці села Стрижень утворює ставок, куди приїздять порибалити навіть з райцентру - Коропа.

- Живу тут понад сорок років, а рибалити майже не ходив, хоча й риба під боком, - говорить Петро Чорток. - Моя «хвороба» - гриби. Баба, бувало, й по сотні баночок закривала. Навіть у Москві мої гриби були: колись син їздив до знайомого надень народження і серед гостинців була й баночка наших опеньок. Дрібнесенькі, як заклепки.

Гава+рило=Гаврило

Стосовно походження назви села, можна грипусггити, що з’явилася вона у радянські часи шляхом перейменування хутора села чзаснопілля у назву розташованого там одного з сільських колгоспів. Де 1950 року у Краснопіллі було 4 колгоспи, а саме: «Сталіна», «1 Травня», «Іскра» та «Червоний Ранок». Згодом вони були об об’єднані в один великий, звісно ж, із назвою «Сталіна». Але з 1970- х років це вже - «Рассвет». з 1992-го - «Світанок».

До Червоного Ранку поселення носило назву Церковний хутір, бо саме тут жив сільський піп. За словами Тетяни Барзаківської, директора музею села Краснспїлля. у селян збереглася недобра пам’ять про одного з місцевих попів. Коли ходив він з обходом, то всі хати слід було розчиняти настіж. Одного разу він зайшов до селянина Семена Шостака, у якого саме свиня «шукала» поросят. Піп зацікавився шумом і спитав про його походження. Люди, знаючи його жадібність, вирішили збрехати і сказали, що то цуценята. Коли у Семена народився син, піп сказав, що ім’я йому буде Ґава. Мати стала благати попа, щоб він як-небудь змінив таке некрасиве ім’я. Тоді піп сказав: «Якщо до «Ґава» додати «рило», то буде Гаврило. Семен був змушений віднести попу порося і тільки після цього його син став Гаврилом.

* * *

Журналісти «Чернігівщини» завітали до Краснопільської сільської ради з надією дізнатися думку органів влади щодо їхніх попередників, які виселили родину Петра Чортка. Та не судилося: зачинено.

Співробітниця поштового відділення, двері якого - навпроти, пояснила, що голова і секретар сільради пішли на обід. Хоча й час вже був не обідній, і під дверима керівництва сільради лежав такий товстелезний стос листів і газет, що...

До речі, навколо будівлі сільради чимало вільної землі - не порівняти з сільрадами в інших селах. Двоповерховий будинок «почувається» тут вельми вільно і просторо. Який же був сенс зносити селянську хату? Загадка.

* * *

Прізвище «Хареча» в Україні характерне для людей, що проживають обабіч кордону Чернігівської і Сумської областей. Можна припустити, що саме звідси був і перший носій цього прізвища, або ж сюди його завезли звідкись здалеку.

* * *

Село Червоний Ранок розташоване на самісінькому кордоні двох північних українських областей. Це відповідно Коропський і Кролевецький райони Чернігівської та Сумської областей. І на Кролевеччині також є свій Червоний Ранок, за 20 км від «нашого». Проте, на відміну від коропського, там село населене і є центром сільради.





Ігор Стах, фото Іван Ковтун, "Чернігівщина" №46 (498) від 13 листопада 2014

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.