Наша вчителька - найкраща в світі!

Сьогоднішня розповідь про вчительку початкових класів Киїнської ЗОШ І-IІІ ст. Наталію Гордієнко. Вона - людина скромна. До останнього відмовлялася від інтерв'ю, мовляв, що про мене писати, у районі заслужених педагогів вистачає. Може, й так. Утім, за абищо вищих категорій не дають. Та й авторитет у Наталії Володимирівни і в педагогічному колективі, і серед учнів та їхніх батьків дуже високий. Якось під дверима класної кімнати, де саме йшов урок Наталії Володимирівни, один тато гордо сказав: «Ця людина на своєму місці». Одразу якось тепло стало на душі: якщо такі вчителі, такими й діти будуть.


Аня Британ:

- Моя вчителька хороша й добра. Вона схожа на мою маму...



Женя Агієнко:

- Наша вчителька - найкраща в світі! Гарна й грамотна. У неї стільки знань у голові... Я дуже хочу бути на неї схожою.



Дарина Штупун:

- Наталія Володимирівна чесна й дуже красива. Я їй довіряю... А ще мені подобається, що вчителька дозволяє нам гратися і на перерві, і на уроці, коли ми стомлюємося.



Владик Галета:

- У вчительки, мабуть, удома багато книжок, бо вона така розумна. Що не урок, а мені цікаво й цікаво.

Нинішнього вересня Наталія Гордієнко під своє надійне крило взяла першачків. Вони, ніби пташенята, обсядуть її й щебечуть безперестанку. Але гамірно в класі лише під час перерви. На уроках у 1-А чутно як муха пролетить. Сімнадцять хлопчиків та дівчаток із великим захопленням і цікавістю слухають свою першу вчительку. Сидять рівненько, оченята блищать. Як багато залежить від неї - першої вчительки! Адже саме вона має зробити так, аби свічка людяності й доброти, яка горить у дитячих душах із першого уроку, ніколи не згасла.

Перший клас - це місяці випробувань не лише для учнів, а й для вчителя. Діти привчаються до шоли і своєї наставниці. А Наталія Володимирівна вивчає їхні характери, намагається знайти підхід до кожного маленького серця. Словом, вона це робить як мати в хорошій сім'ї. Знає, де похвалити, де підказати. Велику увагу приділяє екологічному вихованню. Вчить дітей як правильно сортувати сміття, заощадливо використовувати енергоносії. Звісно, учні першого класу ще маленькі, тільки вчаться писати й читати, але про свою Наталію Володимирівну розповідали по-дорослому серйозно і... трішки з гумором.

Гніздечко

Про шкільне життя Наталія Володимирівна розповідала б увесь час. Не може забути, як колись хлопці принесли у клас гніздечко з маленькими яйцями. Насварила учнів й відправила їх негайно повернути знахідку на місце. А коли дізналася, звідки діти дістали гніздо, ледь не зомліла. Пташка звила його високо-високо на стовпі, й дітям знову довелося відчайдушно дертися майже до сонця, ризикуючи життям.

- Для мене це був своєрідний урок, - каже вчителька. - і я намагаюся далі так розповідати дітям, що треба берегти усе живе.



Рідня - понад усе

Батьки Наталії Гордієнко знані й шановані люди в селі. Мама, Віра Іванівна Жук, працювала на Чернігівському хімволокні, а тато, Володимир Іванович, усе життя присвятив школі: був учителем фізичної культури. Любив свій предмет усім серцем, а ще більше-дітей.

- Для мене батьки завжди були і є чимось святим, - каже Наталія Володимирівна. - Вони дали мені не лише життя, а й виховали у справжніх українських традиціях. Та й майбутню професію обрала невипадково. Ще в дитинстві бігала з указкою.

Росла я серед мальовничої природи, гарної в'юнкої річки... Пам'ятаю, назбираю на лузі квітів великий букет і несу його мамі. Зі мною гралися переважно молодші діти. Все літо я їх вчила рахувати, писати, читати. «Уроки» відбувалися на свіжому повітрі серед трав та дерев. І мені як справжньому вчителю, і їм, учням, така школа дуже подобалася. Навчання у Радянськослобідській школі, Прилуцькому педагогічному училищі та Чернігівському педінституті для Наталії Гордієнко не було нудним, а навпаки цікавим та захоплюючим. У Прилуках вона зустріла, окрім найкращої подруги Любові Лозової, до речі, вона також вчителює у сусідньому класі, ще й вірного й коханого чоловіка. Віталій Гордієнко родом з Полтавщини. За фахомучительтрудового навчання та креслення. Колись не міг жити без учнів та школи. Не злічити, скільки різних виробів змайстрував з дітьми. Працював у Михайло-Коцюбинсько-му будинку школяра, очолював авіамодельний гурток. Нині Віталій Віталійович захоплюється ковальством, має власну майстерню, де виготовляє унікальні речі.

- У мого чоловіка руки золоті, - підсумовує Наталія Гордієнко.

Її багатство

Хтось вважає своїм багатством коштовності чи рахунки в банку. А для Наталії Володимирівни найцінніший скарб-дві любі донечки. Старша Марина закінчила Київський інститут захисту інформації і залишилася працювати у столиці. Молодша Оксана обрала фах батьків -закінчила магістратуру й нині вчителює у Шибиринівській школі.

- Щодня моя Оксаночка прокидається о п'ятій ранку і поспішає на автобус, - зауважує моя співрозмовниця. - Поїздки на роботу Оксану дуже виснажують, адже додому повертається о сьомій вечора. Втім, бути вчителем саме в Шибиринівці їй дуже подобається. Там дружній колектив і старанні учні. Раніше донька викладала інформатику, нині - трудове навчання. Планує згодом винайняти там квартиру. Словом, у Оксани нині романтична пора. Наталії Володимирівні дуже хочеться, щоб у її дітей завжди все було добре. Тоді б і її душа співала.

Коли вдома розуміють

Хіба може сільська людина прожити без господарства?! Ось і Гордієнки завели качок. Але незвичайних. Тих, що майже мовчать.

- Чому індокачки? - ніби вгадує мої думки. - Бо після гамірної школи хочеться тиші. Мої 47 підопічних не-галасливі, смирні. Правда, сьогодні вранці одна качка сміливо здійнялася й ледь не полетіла до теплих країв (сміється). Отож наказала чоловікові крила обрізати. Клопотів у Наталії Володимирівни вистачає і вдома, і у стареньких батьків, і в школі. То до відкритого уроку готується, то зошити до пізньої ночі перевіряє. Благовірний не сердиться. Навпаки, Віталій Віталійович як педагог розуміє і підтримує дружину.

- Мені навіть не віриться, що промайнуло вже 26 років відтоді, коли я відчинила двері Киїнської школи, - каже Наталія Гордієнко. - Ніби вчора це було... Пам'ятаю свій перший випуск. Ці діти, ніби перше кохання. А які вони були слухняні, старанні, хотіли знати все і вся.

Наостанок запитала у Наталії Володимирівни, якими вона бачить своїх першачків. Не вагаючись відповіла:

- Патріотами рідної землі! - А ще додала: - Любов до Батьківщини бере початок не лише від вишиванки, національних символів, а насамперед від виховання в родині та школі. Не можу передати словами, що переповнює моє серце, коли чую, як моїшестирічки гуртом співають Державний гімн України. У їхньому, нехай ще непрофесійному виконанні, він звучить по-особливому гордо, завзято й сильно.

Напередодні й завтра з Днем учителя Наталію Володимирівну Гордієнко привітають багато учнів, колишніх і нинішніх. Будьте завжди щасливою, доброю і здоровою!



Ольга Мирна, Наш край 80-81 (9324-9325) від 4 жовтня 2014 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.