Не поранили в Чехословаччині, вижив після авари на ЧАЕС. Збирав гриби під Гончарським — підстрелили

9 червня поблизу селища Гончарівське Чернігівського району пролунали постріли. Зачепило 68-річного грибника Михайла Калиту, жителя селища Ревунів Круг (Ковпитська сільрада). Чоловік поїхав велосипедом по гриби, а повернувся з простреленими ногами і колесом.



«Заховався за дерево, побоявся, що доб'ють зовсім»

У п'ятницю, 13-го, Михайло Калита лежить у хірургічному відділенні Чернігівської районної лікарні. З гіпсом на правій нозі. Пострілом йому прошило сухожилля. На лівій нозі — оброблені рани. Вставати дуже важко. Проте чоловік у доброму гуморі.
— Жити буду! — сміється Михайло Григорович. — Скоріше б на виписку і знову за грибочками.

— На те ж місце?
— Ні, збиратиму в іншому, — заперечливо хитає головою.

Понеділок, 9 червня, чоловік пам'ятає до дрібниць.
— Захотілося мені білих грибів, — розповідає. — Пішов у бік станції Жидиничі. До того ж Трійця, робити не можна. Пішов. Чого саме туди? Бо то грибне місце. Я часто минулого року туди їздив.
Не доїхав метрів 50 до дороги, почув три постріли. Зупинився, почав обдивлятися: де і хто стріляє. Що то мені знак подають, зрозумів не одразу. Аж тут у мій бік: бах — колесо в велосипеді пробила куля. Повернувся боком, роздивляюся далі. Тоді чую, в ноги щось рубонуло. Як тільки кулі влучили в ноги — відчуття були дивні. Не біль, а лише розуміння того, що в ногах щось рвонуло.
Не знаю, скільки разів у мене стріляли, але влучило в ноги шість куль. Добре, що повернувся боком. Кулі пройшли навиліт. Не зачепили кістки, тільки сухожилля на правій нозі.

Я трошки відшкандибав. Заховався за дерево. Побоявся, що, як знайдуть мене, то доб'ють зовсім. І закопають, щоб замести сліди. Уже з-за дерева почув, як підійшов, певно, начальник караулу, запитав у когось: «Навіщо ти стріляв?».
Я вирішив забиратися з того місця. Можна було йти коротшим шляхом через ліс, та я пішов довшим, «плитами». Думав, як знепритомнію, то мене хоч знайдуть. Якби пішов лісом і впав — могли б і не знайти.
Ото й шкандибав бетонними плитами. Метрів 15-20 пройду і відпочиваю: посиджу, полежу на травичці. Нащипаю трави — кров зі штанів витру. Стан шоковий, до пуття нічого не розумів. Біль відчував слабо, знав, що поранений, бо кров бігла. Іти було тяжко, обпирався на велосипед. Телефону, щоб повідомити, що зі мною сталося, з собою не було.

Ішов з десятої ранку до п'ятої вечора. Підходжу до двору, жінка питає: «Чого ти так довго?». А сусід мій каже: «Дивися, у нього штани в крові».
Рани промив перекисом. У лікарню не хотів — що тут робити? Воно б, мо', і саме зажило. Та все ж до медиків звернувся. Попросили знайомого, він і відвіз у райлікарню. Найбільшу рану чистили довго. Години дві. Тепер наклали гіпс, бо сухожилля перебите.
Питаю у лікаря: «А додому мені скоро? За тиждень відпустите?». Він: «Хіба за три».
От тільки дивно: у Чехословаччині у 1968 році був (у цей час у ЧССР відбувалося вторгнення радянських військ. — Авт.). там не вбили. Навіть поранений не був. Вийшов сухим із води.
30 квітня 1986 року мене кинули на ЧАЕС, гасив. Опромінення велике отримав, та живий і досі. А тут грибочки позбирав, і ноги попрострілювали.

Військові обіцяють оплатити лікування

— Приходили до мене і військові, — продовжує Михайло Калита. — Начальник караулу був, не знаю, як його звуть. Обіцяли оплатити лікування. Проте грошей ще не давали. А я витратив уже близько тисячі гривень. Заплатять — добре. Не заплатять — що ж.

Як звуть вартового, навіть не питав. Претензій до нього не маю. Ще й кричав мені: «Руки вгору!». А якби не дорослий, а дитина ті гриби збирала?
Той, хто в мене стріляв, казав, що я за колючий дріт ліз за ягодами. Я туди не потикався! Попід лісом ішов, на копану землю перед дротом не ступав. І самого колючого дроту не торкався. Там він так натягнутий, що й хотів би — не проліз за ягодами. Я, як вийду з лікарні, поїду і покажу їм: де був я, а де проводка та колюча.

— Хотілося б глянути в очі тому, хто у вас влучив?
— Та нащо він мені здався? Було й було. І не приходив вибачатися. І начальник його пробачення не просив.

«Висіло м'ясо таке, що страх Божий»

Удома за Михайла Григоровича хвилюються дружина Наталя та теща 84-річна Марія Деркач.
— Штани, куртка — все в крові, — розповідає Марія Юхимівна. — Тапочки кров'ю просочилися. Як він дотягнув ту лисапету додому! Ми так налякалися, як він прийшов! Із ніг висіло м'ясо таке, що страх Божий.

Бабуся веде нас до велосипеда з простреленим колесом.
— Ось і торбочка як висіла на рулі, так і висить пуста, — показує сумку. — Нічого й назбирати не встиг. Цього ж року ходив не перший раз. У неділю перед тим приніс вісім здорових білих грибів. Він любитель грибів, усе життя збирає.
— Військові зробили його винним! — обурюється дружина постраждалого. — А ми все життя там корів пасли, ягоди збирали. Дід привик, що там можна їздити.

І після пострілів люди не бояться, продовжують за грибами їздити. А я чоловіка більше не пущу.

«Може, він вибухівку закладав?»

— Вартовий діяв чітко за інструкцією, — запевнив начальник Чернігівського регіонального медіа-центру Міністерства оборони України, підполковник Вадим Мисник.
— Як близько до військових постів не можна підходити грибникам і ягідникам?
— Усе залежить від конкретного посту. Якщо там поряд розміщені склади зі зброєю чи боєприпасами, то не можна підходити навіть до колючого дроту. У даному випадку чоловік ішов уздовж «колючки». Може, він вибухівку закладав? А наші хлопці будуть проходити навкруги і підірвуться. Чоловік не повинен був наближатися. Його зупиняли, він не реагував. Тим більше, що попереджувальні постріли були. Він нам казав, що їх не чув. А от з лісу розмову чув: «Навіщо ти стріляв?».

Раніше ніхто не звертав уваги на грибників. А зараз такий час. Тим більше, що на посту стояв не чернігівський хлопець, з іншого регіону. Він там знає, ходять грибники чи ні. А люди зараз «заінструктовані», на взводі. Може трапитися будь-що. Тим більше, вартовий стріляв не на ураження, а по ногах.

Зараз десять діб ведеться слідство. Я думаю, у результаті перевірки військових, можливо, трошки полають, за дрібниці. Попереджувальних табличок треба буде додати. До речі, на тому місці, де стріляли, попереджувальні знаки були.

* * *

Грибники, не шастайте поблизу військових частин! Лісу багато

Вікторія Товстоног, Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №25 (1467)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.