Депутат-ленінець: «У власній хаті кожен сам повинен наводити порядок»

Чи пам’ятаєте Ви Леніна так, як пам’ятають його у селі Пам’ять Леніна Менського району? З кінця 1920-х років пам’ятають. Тоді 8 сімей з сусіднього села Куковичі оселилися в урочищі Барахівіцина і заснували колгосп, а своє поселення назвали Пам’ять Леніна. Щоправда, пам’ятаючи вождя пролетаріату, нині мабуть «забули» про його антихристиянську політику. Сьогодні біля таблички з назвою села стоїть великий хрест.


Одним із двох парламентарів, що представляє село Пам’ять Леніна у Куковицькій сільраді, є корінний пам'ятьленінець Анатолій Миколайович Кобець. Його «Чернігівщині» представила дружина, відірвавши голову сімейства від телевізора. Пан депутат, по-селянські одягнутий у заношену військову форму, запропонував вийти поспілкуватися на подвір’я (у доброму значенні цієї фрази).

- В армії я служив, - згадує, кульгаючи по двору, Анатолій Миколайович. - У радянській, був десантником у Пскові.

- А з ногою що?

- Зламав невдало, зараз на третій групі інвалідності.

- Пішли б зараз воювати, якщо б мали здоров’я?

- Скажіть мені: за що і за кого ми маємо воювати? Затих, що бігають з партії у партію у пошуках наживи? Чи це чу-вано: стільки кандидатів у президенти? Люди вже не знають, за кого голосувати. Та це й не хвилює нікого - думка людей нікому не потрібна. Хто треба, той президентом і буде, - припускає депутат Кобець, дістаючи цигарку з біло-блакитної пачки. - Вони шукають наживу, а страждають, як завжди, прості люди. Прикро дуже з цього приводу. Та що там прикро, це здорово погано: люди гинуть. Цього не повинно бути.

- А Ви з якої партії?

- Я не був у жодній українській партії. Єдина політична сила, у якій я числився, була КПРС. Десь році у 85-му мене до неї прийняли. Але ж тоді це честь була, це відзнака твоїх особистих та професійних якостей. Це означало, що ти людина трудяща і не зловживаєш алкоголем. А зараз як приймають: усіх підряд беруть. Хтось дорожить своєю партією? Сьогодні вигідно у Юлі - перебігли до Юлі, вчора вигідно у регіонів - значить, там.

- Як Ви вперше стали депутатом? Чому вирішили балотуватися?

- Працював бригадиром у колгоспі -прийшли й говорять: треба бути депутатом. Ну, раз треба, то буду.

- Яка була конкуренція за депутатське місце?

- Минулого разу було 4 кандидати на 2 місця, цього - 2 на 2. Взагалі ж депутатом сільської ради я був тричі й одного разу депутатом Мен-ської райради. Балотувався й другого: коли вибори були за партійними списками мені запропонували місце серед кандидатів від партії «Не так!». Не пройшов.

- Якби зараз від якоїсь партії запропонували балотуватися до райради, погодилися б?

- Не треба мені ніякої партії. Від того ми й воюємо, що з партії у партію бігаємо, що портфелі поділити не можемо. А країна в цей час руйнується, сільське господарство занепадає...

- Щоб не занепадало, щоб країна розвивалася, у якому, на Вашу думку, напрямку треба рухатися Україні?

- Європі ми не потрібні - це точно. У Росії своїх проблем вистачає. Я вважаю, що у власній хаті кожен сам повинен наводити порядок.

- На які гроші живе Ваша хата ?

- Я отримую пенсію по інвалідності, жінка працює прибиральницею і завідувачем сільського клубу. Живемо власним господарством, молоко здаємо. Але ж дві гривні за літр - хіба його ціна? Виходу нема - вимушені здавати. Є у мене невеличкий тракторець, але ж солярка вже по 15 гривень... Дуже радує, що село у нас дружнє: всі один одному допомагають.

- Про зміну дещо застарілої назви села не думали?

- Навіщо? Хіба від зміни назви щось, окрім неї, поміняється?

- Які переваги перед селянами надає Вам статус депутата сільської ради?

- Та які там переваги... Якщо якесь застілля, то менше пити треба, щоб п’яним не бути. Перед «Дідами» організовую прибирання кладовища.

- Що Ви, як депутат сільради, для села робите?

- Чесно? Зараз нічого не роблю. Якщо поб’ється хтось, то слід іти розбороняти. Чи землю хто поділити не може, то голова сільради просить: «Піди, розберись, хто там на чию межу заліз». Добуваю цю каденцію і більше не буду. Досить.

- А якщо у райраду запропонують, погодитесь?

- Туди тим більше не піду. Я там був і на власні очі бачив, що там твориться. Бачив, якими підлими методами знімали одного голову ї призначали іншого. У районній раді - гадство, в обласній - напевне, ще більше гадства, а у Верховній - суцільне гадство.

- І світла за ним не видно?

- Не при нашому житті, - зітхнув Анатолій Кобець, сів на велосипед і поїхав допомагати старому знайомому.

Рештки «комунізму»

Органом влади у селі Пам’ять Леніна є Куковицька сільська рада. Вона підпорядковує собі села Куковичі, Пам’ять Леніна та на іншому боці ріки Десна - село Червоний Маяк і селище Куковицьке (яке нині є лише на карті). Сільрада складається з 16 депутатів, з яких Пам’ять Леніна представляють двоє.

Пам’ять Леніна - це всього дві вулиці (Першотравнева і, звісно ж, Леніна). При відвідуванні місцевого магазину згадується й останні дні правління партії Леніна: на полицях навіть хліба немає. Проте селяни кажуть: хліб у магазині є щодня, причому... свій, власний, в Куко-вичах печений. По 3,50 за буханець.

Комуністичними у Пам’яті Леніна є й вартість деяких життєво необхідних для кожного села послуг. Зокрема, реєстрація шлюбу у Куковицькій сільській раді (без жодних черг) обходиться пам'ятьленінським нареченим в 1 гривню 80 копійок. А зводити до бика свою корівку, яка жадає чоловічої уваги, -всього ЗО гривень. За таких цін Бурьонку можна хоч щотижня «побаченнями» балувати. Це Вам не капіталістичні Кучи-нівка Щорського району, де така послуга обходиться у 100 гривень, чи Жевідь у Чернігівському - там за коров’яче задоволення господар мусить розщедритися аж на 150 гривень. Щоправда, в останньому селі корову нікуди вести не треба: повна полігамія - бик ходить у череді й на очах у вчорашніх фавориток займається своїми справами з новими подругами.

Згадаєш про комунізм у Пам’яті Леніна й коли місцеві розкажуть про газ і водопровід у кожному дворі. Це завдяки розташованому в Куковичах колгоспу, що раніше носив назву імені Леніна і підпорядковував собі й село Пам’ять Леніна.

Пам'ятьленінці взагалі були б задоволені життям, якби у сільгоспкоо-перативі «Куковицький», де більшість з них працюють, вчасно платили зароблене. Колишній керівник підприємства Василь Роговий, подейкують мешканці Пам’яті Леніна, багато коштів пускав кудись «наліво». Начебто вирішував квартирні питання своїх дітей. Рогового вдалося відставити. Хоч і без будь-яких для нього кримінальних наслідків. Заварену кашу сьогодні намагається розсьорбати новий начальник - Сергій Нужняк. Це син улюбленого селянами, нині покійного, колишнього голови колгоспу, якого й досі згадують не інакше, як теплим словом.


Ігор Стах, "Чернігівщина" №20 (472) від 15 травня 2014

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.