Горіли дві хати. Повісилися два зяті. І навіть коза

Упродовж п'яти років у родині Ларіонових з Півнівщини Городнянського району лише одні біди. Спочатку Анну Ларіонову покинув чоловік. Її зять Ярослав повісився. Тоді згоріла хата старшої дочки Каті. Через рік повісився зять Максим, чоловік меншої дочки Рити. Цього року горіла хата і в Рити. Господарство все звелося — корова, свині, качки, кури. Навіть коза Білка повісилася. У селі кажуть, що то все пороблено. Через заздрощі.

«Ну, що я тобі скажу? Збирай мої речі, я від тебе йду»

Анна та Дмитро Ларіонови виростили двох дочок: Катерину і Маргариту. Повіддавали заміж. Старшу — за однолітка Ярослава, меншу — за старшого на два роки Максима. У Каті з Ярославом народилося троє діток: Анюта та двійнята Кирилко і Максимко.
Рита з Максимом стали батьками Вані. Маргарита мала народити ще й дівчинку, Діанку. Чоловіки працювали в Києві на будівництві, Анна також у столиці, на автозаправці. Раптом усе пішло шкереберть.
— З Діми, чоловіка мого колишнього, проблеми всі почалися, — зітхає 44-річна Анна Ларіонова. — Спершу він ні з того ні з сього пішов жить до моєї подруги Світлани. Тоді в мене корова здохла, не розтелилася. Коза, як припнута була, повісилася. І пішло, пішло... Я кинула роботу в столиці, приїхала назад у Півнівщину.

З часу, як Дмитро мене покинув, минуло п'ять років, а він у сім'ю так і не повернувся. Живе з моєю кращою подругою Світланою. Приймала Свєту, приймала, а вона чоловіка забрала. Сказати б, що молода, — так ні. Старша від мене, і навіть від нього. Він нічого не пояснював. Раз ночувати не приїхав. Ранком машиною під двір примчав. Питаю: «Що ти мені скажеш?». А він: «Ну, що я тобі скажу? Збирай мої речі, я від тебе йду». Я не скандалила, відпустила спокійно. Звечора було все нормально, а ранком пішов до іншої. Казали мені, Світлана могла позаздрити, що ми жити краще стали. Гроші завжди водилися. І господарство хороше тримали. Інкубатором самі курей-качок водили. І відпочивати постійно їздили на Снов. Тільки Максим ранком і увечері мопедкою ганяв корів доїть. А ми на три дні виїжджали. Света ж сама була дуже давно.

Катерина Ющенко з чотирма дітьми у Бурівці, з новим чоловіком

— З першим чоловіком подруга познайомила, — пригадує 24-річна Катерина. — То її кавалер був. Тільки вона не знала, як од нього одкараскатися. А мені Ярослав сподобався, наче нормальний. Нам по 18 було, як одружилися.
Ярославу ще гуляти хотілося.. Молодий дуже — одразу після школи оженився. Я його гуляти не пускала. І Максиму Ритиному могла на свого чоловіка пожалітися. Той за мене вступався. Скільки разів було, що Ярослав і в сад з мотузкою бігав, і вени хотів порізати. Було, на мотоциклі розганявся — і в паркан. Завжди рятували. А це не встигли. Думаю, краще б він в армію сходив, розуму набрався.
Ми з його мамою намагалися відправити Ярослава до психолога. Видно ж було, що з ним щось не так. Він нам у відповідь: «Самі ви психи».

Повісився Ярославу 2010 році.
— Ярослав з Катею збиралися на проводи, — розповідає про лихо Анна Ларіонова. — Він їй каже: «Укладай дітей спати, одягайся. А я поїду попораюся». У них при хаті сараю не було, тримали господарство у мене. От і поїхав. Ще ж грошей позичили в мене перед тим на проводи. Катя чекала-чекала — нема. Поїхала за ним. Велосипед стоїть під двором. На хаті висить замок. Ярослава ніде не видно. У сарай зайшла, а чоловік там висить. На поводі від корови повісився. Тоді ще й сорока днів не минуло — у Каті хата згоріла. — Думаю, посмажу омлет на вечерю дітям, — говорить Катерина.
— Поставила сковорідку на газову плиту. А воно як полихне. Я тільки встигла схопити дітей і занести їх до сусідки зі словами: «У мене хата горить!». Побігла, давай речі і документи рятувати.

— Чотири балони стояли і зірвалися, — переповідає Катина мати. — Шланг від плити до балона вирвався. Різко все загорілося. Тоді й балони постріляли, рознесло півхати. А перед цим, розказувала дочка, снився їй Ярослав. Снилося так: «Ти чого мої спортивні штани носиш? Верни мені одяг, мені тут ходити нема в чому». А вона і правда спор-тивки покійного носила. Ярослав при житті такий любитель обнов був. Як пожежа сталася, увесь його одяг погорів. Свої і дитячі речі вона врятувала, а його вигоріли. Наче з того світу забрав.

Зараз Катерина заміжня вдруге за 27-річним Юрієм Ющенком. Народила йому дочку Крістіну. Живуть Ющенки у Бурівці Городнянського району, у хаті Юриної бабусі.
— З новим чоловіком познайомилася через воду, — хвалиться Катерина. — їхав повз мій двір, зайшов і попросив води. Було десь половина дванадцятої ночі. Їхав з гульок. Постукав і каже: «Дай води попить». Відповідаю: «Свіжої нема, іди в криниці набери». Тоді він дивиться на дрова і каже: «О, у тебе дрова не рубані». І до мами: «Вам зять не треба?». Мама каже: «Треба». Пообіцяв приїхати через два дні дрова порубати. Я вже якось і не думала про нього. Два дні минуло, на третій явився рубати дрова. Оце 14 лютого було два роки, як розписалися. Він і до старших діток добре ставиться. Мені здається, що вони Юру більше люблять, ніж мене.


Максим з дружиною Маргаритою

Дух Максима ще до півроку в хаті присутній був

Максим Коваль повісився через рік, місяць і одинадцять днів після Ярослава.
— 21 травня у Рити був день народження, — говорить Анна Ларіонова. — А 22-го Максим повісився.
21-го святкували, гуляли. 22-го продовжували, поїхали на озеро. Нормально все було. Тоді Максим поїхав додому поперед інших, велосипедом. Казав: «Поки коня перепряжу». Рита з дітьми ішла помаленьку. Поки вони дійшли, чоловік уже повісився на віжках у сараї. Не збирався, нічого не казав. Вані тоді трохи більше рочку минуло. Рита була на третьому місяці вагітності Діаною.
— Чого він так зробив? — не розуміє Катерина Ющенко. — Максим був зовсім інший, не такий, як мій чоловік. Про Ярослава казав, як він міг, дітей кинув. А сам таке ж учинив. Максим з Ярославом дружив. Після смерті мого чоловіка Максим дуже переживав. Запив. Його вигнали з роботи в Києві. На кладовище часто ходив, сидів біля Ярославової могили. Дуже його самогубство вразило.

— Максим був родом із сусідньої Хрипівки, — продовжує Анна. — Познайомилися з Ритою, як уся молодь, — у клубі. Почав приходити до нас. Тоді в мене особисто на колінах попросив руки і серця моєї дочки. Ну, кажу: «Ладно». Почали жити в нас. Він з моїм чоловіком їздив на заробітки в Київ, на будівництво. Купили хату. Перейшли. Тоді мопед собі купив.

Рита його дуже любила. Після смерті Максима так більше собі нікого і не знайшла. Не хоче. Головне, каже, діти. Може, пізніше з кимсь зійдеться.
Максим Діанці й ім'я давав, ще до своєї смерті: «Якщо буде хлопчик, то Максим, Максим Максимович. Якщо дівчинка, то Дінка». Ну, ми Дінкою звемо, а записали у свідоцтві про народження Діаною. Після смерті Максим снився. І мені, і Риті. Він довго ще в хаті присутнім був. Рита переїхала зразу до свекрів у Городню, не змогла тут бути. А час від часу до житла ж навідувалися. Скільки раз було, як заходиш, — наче хтось промелькнув у вікні. Я завжди заходила: «Максим, привіт. Це я». То раз Рита з Катею прийшли, а замок на вхідних дверях не відчиняється. Рита й каже: «Максим, не бався. Пусти!». Замок клац — і зразу відкрився. Раз мені було таке, що я аж злякалася. Послала мене Рита документи на шафі забрати, їй треба було на операцію в Київ, бо непрохідність стравоходу у неї була. Я прийшла, давай на шафі перебирати документи, раптом ні з того ні з сього папери з шафи вилітають на мене. Я так злякалася. Ще таке відчуття, що хтось за спиною стоїть. Я бігом документи вхопила і тікати. Сказала, що більше туди не піду. Присутній Максим був до півроку. Опісля Рита повернулася у їхню з покійним чоловіком хату.

16 лютого цього року і ця хата горіла.
— Загорілася іграшка-динозавр, — бідкається мати Рити. — Великий такий, на ньому сидіти можна і кататися. Ліжечко Вані згоріло, матрац. Певно, діти сірниками гралися.
Рита пішла по воду. Вернулася в хату — дим. Дітей викинула на веранду. Почала гасити, а іграшка розгоралася все більше. Вона ж китайська, набита чи синтепоном, чи чим. Воно тліє — попробуй загасити.
Підняла крик — прибіг сусід. Як почало горіти, вона дітей до сусіда відвела. Я якраз була дома. Ванька прибігає, каже: «Там, бабусю, динозавр горить!». Я нічого не зрозуміла. На вулицю вибігаю, дивлюся — натовп зібрався, люди з відрами туди-сюди бігають. Я до них. У сусіда колодязь у дворі, так ми одна тягне воду, інші носять відра. Хтось із сусідів викликав пожежників. Приїхали чернігівські, якраз десь тут поряд були і заїхали. Вони молодці. Не те, що городнянські. Як у Каті горіла хата, то без води приїхали. Тоді ще на озеро набирати поїхали. А чернігівські не такі: скло вибили і дуже акуратно все зробили. Один у протигазі забіг у кімнату, шланг у вікно протягнули. І залили не всю хату, як буває, а тільки те, що горіло. Після пожежі порядок уже навели, тільки шпалери залишилося поклеїти.

Анна Ларіонова не розуміє, за що на її родину стільки бід звалилося.
— Наче хто прокляв, — бідкається. — Я й по бабках ходила. Кажуть, пороблено. А зробить нічого не можуть. Говорять, позаздрили нам, що ми добре жити стали, як по заробітках почали їздити. В один момент усе зруйнувалося.


Ярослав із синочками Кирилком і Максимком


Катерина Ющенко


Діана та Ваня

Вікторія Товстоног, Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №11 (1453)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.