«Енергія від моїх рук іде, йолки-палки»

Про 49-річного Івана Філоненка з Городища Менського району кажуть, що він має золоті руки. Ними лікує людей, знімає біль. Хоча по життю — тракторист. Як підносить руки до голови, то вуха горіти починають, а біль відступає (на собі перевірила — вухам було гаряче, хоча руками до них Іван Іванович не торкався. — Авт). Людям біль знімає, а от сам лежить у Менській районній лікарні — астма замучила.

«Ви обладаєте здібностями»

Коли дар з'явився, Іван Філоненко й сам не знає. Помітив його гіпнотизер.
— Я по курортах їздив, — розповідає. — У санаторії «Хмільник» (Вінницька область) усіх гіпноз бере, а мене — ні. Там гіпнотизер був дуже сильний! Підходить до людини, руки наставив, людина тільки бах — падає і лежить готова. А переді мною махав-махав, без толку. А тоді: «Садитесь, пожалуйста». І каже: «Лишіться, я з вами хочу поговорить». Він мені й відкрив очі: «Ви обладаєте здібностями». До того я не помічав.
Свій дар не розвиваю. Не хочу. Це ж по тілу руками водити треба, а я падкий на дівчат.

— Що ви лікуєте?
— Біль зніму. Діти у мене засинають на руках. Жінка, бувало, ходить: «А-а-а», заколихує, а дитя не спить і вередує. Я тільки на руки беру — все. Спить.
У селі бабі Любі ногу вилікував. Приїхав до неї, чесно кажучи, борг віддати. Так як я людина непитуща, мені гроші кожен у селі позичить. Приїхав, а вона ногу підвернула. Каже: «Ой, у мене коліно так болить». Їй 74 роки, а я не погидував. Погладив її по коліну. Подержав його. Енергія від моїх рук іде, йолки-палки. Коліно пройшло. Баба сіла на велосипед і поїхала.

— Собі чого з астмою не допоможете?
— Астму не лікую. Може, я затим і болію, що енергію незвичну маю.
А ще я уколи даю. Собі навіть у вену. Людям у вену не ризикую, не маю права, а собі — да. А чого почав сам у вену робить. Поїхав у Синявку на укол. У мене вени хороші. Я й кажу: «У цю вену не промажеш». Лікарка мені: «Та по-всякому може буть». У мене й очко заграло. З тих пір колю себе сам, більш не поїхав. До жінки колишньої звертаюсь: «Лідусько, наркомани собі на ногах десь у вену колють, а я що — на руці не зможу?». Осмілився. І з того часу став уколи давать капітально. І не боляче.
Мене оце в лікарню привезли мертвого майже. Я купив квітковий мед, солодке люблю. Поїв, а воно в горлі першить почало. Тоді не долікувався і втік додому. Палата нехороша попалась: чоловіки хропіли, а я спати не міг. Заважали вони мені. Спазми тоді зняли, я й додому. А потім знов прихватило, «швидку» визвали. Поклали в підходящу палату — сусіди не хропуть.
Як температура — колю димедрол з анальгіном. Хіба я не знаю, що треба? Я в школі вчився добре, не тупий. І от звідкись усе знаю. Лікар приходить таблетки виписувати, сідає на стілець. Я кажу, що мені пити треба, а вона тільки записує. Краще лікарів знаю, що мені допоможе.
І сам тепло від своїх рук відчуваю. А от зубний біль не пробував лікувати.

Гроші беруть шарлатани

— Ваш дар по життю якось вам допомагає?
— Мені легко жити. Майже 50 років, а я ще не беди, можна до дівчат підгулювать! А ще знаю, чим кожна людина дише. От говорю з кимось і знаю, про що він думає і що в нього болить. Мене обдурить важко. У роду ні в кого більше таких здібностей не було. Я й матір свою лікував. І дружину.
Як у мене щось болить, я не звертаю уваги. Чаю напивсь — і весь біль проходить. Лікуюсь не травами якимись, а чаєм «Ахмад». Тільки його признаю.
Я шарлотку печу таку, що не всяка жінка спече! Дружина навчила. Сусідки питають: «Ваня, а чого воно в тебе так виходить, а в нас ні?». Відповідаю: «Приходь ночувати — получиться».

Шкода, що сім'ї в мене вже нема, майже. Дружина поїхала на роботу в Мену. Поїздила-поїздила та й лишилася в роботодавця. Я залишився з дитиною,
21-річним сином Славою. Було два сини. Старший умер у шість з половиною років. У мене тоді до астми приключився ще розсіяний енцефаломієліт (захворювання головного та спинного мозку, яке характеризується наявністю в центральній нервовій системі вогнищ запалення. — Авт.). Там на кладовищі віднялися ноги. Себе лікував тоді.
Молодший виріс, я на нього ні разу й руки не підняв. Після смерті старшого не міг.
Ще й руки в мене сильні! Сам гирі тягав. І Славу привчив. У перший клас як ходив, став по вісім кілограмів піднімать. Тоді 16. Тепер 30 раз двохпудову гирю однією рукою підіймає. Як роздінеться — Геракла така!
Я номери мобільних, потрібних мені, напам'ять знаю. Тільки свого не пам'ятаю. Бо він мені на хрін не треба.

— А як ви думаєте, цілителі, знахарі повинні брати гроші за свою роботу?
— Це діло добровільне. Якщо людина хоче віддячити — дасть щось. Як ні — то ні. Як мені хтось поможе, то я віддячу цукеркою, могоричем якимось. Якщо цілитель вимагає гроші і певну суму, таких треба обходить.
Людей із здібностями небагато, одиниці.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №51 (1441)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.