Життя - мов той домотканий рушник

Народна мудрість, яку черпаємо із пісень та казок -непідробна, чесна й плекає у душах лише найщиріші людські чесноти. Недарма ж психологи радять до процесу виховання дітей залучати читання народних казок. Багато з них закінчуються словами: «Жили вони довго й щасливо і померли в один день». А це тому, що за життя стали єдиним цілим. А що у тому житті були не лише світлі днини, а й розчарування, біль і тяжка щоденна праця, то ці подробиці залишаються «за дужками», як не варті найголовнішого - який слід по собі кожен залишив на Землі.


Подружжя Сергія та Лариси Козарнів із Олишівки йде по життю разом, міцно тримаючи одне одного за руку, а поряд із ними - найбільша радість та втіха - їхні діти. Молоду родину Господь благословив тричі: спочатку подарував двійнят Віталія та Владика, а коли хлопцям виповнилося по десять років - донечку Лілю.

Нині багатодітна родина мешкає у ошатному двоповерховому будинку, який упродовж десяти років зводила власноруч, разом із батьками. Тож кожен уклав часточку своєї любові у затишне сімейне гніздечко.

- Не лише будували самі, а й дизайн вигадували, - розповідає привітна господиня. - Кожен куточок у домі - це наша спільна із чоловіком фантазія. Як сядемо каву пити, то й наговоритися не можемо, стільки цікавих ідей спадає на думку! Взагалі ми живемо за принципом: сім'я - це єдине ціле. А щоб вона була щасливою, має бути і любов, і повага, і взаєморозуміння. Як у нас! До речі, місце для будівництва я обирала за своєю власною технологією: де смачна вода, там і життя буде добрим. За будинком є город, сад, вирощуємо полуницю, малину, заготовили на зиму повну морозилку ягід, буде з чого дітям смачні компоти готувати. Вони
у мене люблять солоденьке, випікаю їм торти, пиріжки. Із домашньої «живності» зараз лише собака й три коти. А як добудуємо сарай, заведемо птицю.

Для кожного із дітей кімната обладнана ізурахуванням потреб та інтересів «господаря». Кімнати хлопців із витриманим, суто чоловічим дизайном, а куточок маленької Лілі, мов справжня казка із безліччю яскравих іграшок та квітів.

Зараз багатодітна мама у декретній відпустці, за півроку повернеться на роботу, де на неї чекає «зграя» школярів. Жінка викладає у місцевій школі трудове навчання у хлопців. Ось таку, не зовсім жіночу, спеціальність вона обрала, ставши згодом найголовнішим порадником для своїх учнів.

- Працюємо на деревообробних верстатах, виготовляємо вироби із металу. У мене взагалі безліч творчих захоплень, подобається робити красиві речі руками. Якщо не знайома з якоюсь технікою - у нагоді стає Інтернет. Ось така я «і на дуді грець», - сміється пані Лариса.

Діти, виховані на такому прикладі, й самі тягнуться до прекрасного. Хлопці залюбки виготовляють вироби із бісеру й навіть вишивають.

А дворічна Ліля дуже любить фотографуватися. Планів у родини ще багато. На перший час - облаштувати подвір'я, господарські приміщення, посадити дерева, розбити клумби. А найголовніше - у любові та злагоді виростити дітей.

- Життя, мов той домотканий рушник, - каже Лариса Козарно, - як власними руками нитку покладеш, такий результат і буде.


"Наш край" №99-100 (9239-9240) від 14 грудня 2013 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.