... І слово, мовлене в ефірі

У кожного з нас є своя улюблена пора року. Для Петра Романовича Чміля - ветерана Великої Вітчизняної, ветерана журналістики і майстра радіоефіру це весна. Бо нагадує травень 45-го, Велику Перемогу. Пам’ятає той щасливий день Петро Романович Чміль. Згадує, а сльози мимоволі котяться по щоках. Ніби вчора було, а як давно!


У перші дні війни вісімнадцятирічного хлопця з Количівки Чернігівського району, як і тисячі його ровесників, призвали до армії. Довгих чотири роки довелося боронити рідну землю, гнати нелюдів з країн Європи. Був Петро Чміль сапером, бронебійником, стрільцем. Брав участь у боях під Харковом, Старою Русою, у Прибалтиці. Саме таким зафіксував фотоапарат його у ті воєнні роки.

Бої, бої. Кров і смерть...Був і сам тяжко поранений.

Сталося це так. Роту, у якій воював Петро Чміль, відвели з передової у ліс за 7 кілометрів у тил на короткий нічний перепочинок. Скориставшись цим, німці прорвали оборону, почали наступ. Рота потрапила під безперервний мінометний вогонь. Почувши свист, Петро Чміль відкинувся вбік, а через мить - вибух. Отямившись, він зрозумів: треба переповзти у вирву, де щойно розірвалася міна. Адже воїнам відомо -двічі в одне й те ж місце вона не потрапляє. Отямився вже у госпіталі.

І з усіх нагород для нього найдорожча бойова солдатська медаль «За відвагу».

По війні, тільки-но знявши фронтову шинель, прийшов працювати у районку «При-деснянський колгоспник».

Починав інструктором - була тоді така посада. Згодом йому, здібному журналісту, хорошому організатору, доручили редагувати газету. У той час у редакції зустрівся також з фронтовиком Андрієм Рожаліним. Хто б міг подумати, що через роки доля зведе їх на обласному радіо. Пам»ятаю, Андрій Володимирович, якого не так давно журавлі віднесли в небо, згадував: «Задумали в газеті завести рубрику «На гачок». Редактор Петро Чміль власноручно намалював під цим гачком мене у військовому кашкеті з військовою сумкою через плече, але не в ролі стрільця-куле-метника, а в ролі рибалки з пером-вудкою: лови, мовляв, велику й маленьку... Придивляйся до недоліків, сміливо розповідай про них на сторінках газети».

Не тільки малював, а й з фотоапаратом не розлучався наш ювіляр.

Сторінки газети, у якій працюєш, завжди і сторінки твого особистого життя. З чого складалися тоді газетярські будні?

Петро Чміль добре знає: тема народжується не у редакційних кабінетах.

Поки зустрінешся, наприклад, у селі з керівником колгоспу, про всі справи вже трудівники розповіли. А скільки таких зустрічей було, після яких народжувалися схвильовані рядки. Ось хоча б незабутні - з фронтовиком А.С. Герасименком, який очолював колгосп «Всесвітній Жовтень». Вже у 1949-ому про нього і славні справи сільчан з матеріалів районки дізналася вся Чернігівщина. У Анисові створили обласну школу передовиків-механізаторів по вирощуванню картоплі. Багатьох орденами й медалями нагородили, а керівник господарства Героя Соціалістичної Праці отримав.

...За спогадами - постійний журналістський пошук.

У далекому 1954-ому, коли розширювалася мережа радіомовлення, на обласному радіо зміцнювали кадри. Партійне керівництво вирішило на передній край оперативної інформації висунути вже досвідченого Петра Чміля. Трохи незвично йому було звикати до іншого, як тепер прийнято говорити, формату - специфіка на радіо була зовсім іншою, ніж у газеті. Але чи звикати до труднощів загартованому у боях солдату. Легко влився в колектив, де зустрів колишніх фронтовиків - Андрія Усенка, Кузьму Журбу, Андрія Рожаліна, з яким, як вже згадувалося, працював у районці. Відтоді творча біографія ювіляра тісно пов»язана з обласним радіо, де пропрацював майже сорок років - аж до виходу на заслужений відпочинок. Був редактором, відповідальним секретарем, головним редактором.

Вже пізніше я дізнався, що його називали совістю колективу. І не без підстав. Був чесним і справедливим: якщо вдався матеріал - обов»язко помітить, відзначить на «літучці». Щось не виходило - підкаже, дасть мудру пораду. У моєму становленні, як журналіста, - велика заслуга Петра Романовича, за що я йому щиро вдячний.

І знову про минуле. Ветеран ефіру згадує, як раділи, коли у 1961 році завдяки наполегливості та ентузіазму тодішньої голови комітенту по телебаченню і радіомовленню Алли Соколової, без зривів в ефірі під час спорудження, нарешті оселилися у новозбудованому - першому в Україні! - типовому Будинку радіо. До того доводилося працювати у двох кімнатах, які знаходилися у кінотеатрі імені Щорса, бігати на записи передач до орендованого у філармонії приміщення.

Петру Чмілю доручали робити матеріали з особливо відповідальних заходів, що проходили в області. Він виховав цілу плеяду радіожурналістів. Серед них відомі на Чернігівщині імена: Ростислав Мусі-єнко, Юрій Ганжа, Алла Шабаліна, Володимир Лисенко, Анатолій Вакуленко, Павло Повод, Любов Боднарук, Віктор Попок, Валентина Громова. Та хіба всіх назвеш... Його праця високо відзначена. Наш старший колега нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР, він відмінник телебачення і радіо, має чимало почесних грамот обласної влади. Не забули ветерана і під час одного з фестивалів журналістів регіональних засобів масової інформації «Золотий передзвін Приде-сення».Петро Романович заслужено був відзначений за відданість професії.

Часто телефонує до редакції, радіє знахідкам і здобуткам молодих колег, заходить до свого рідного дому - Будинку радіо. Завжди усміхнений, гордий за своїх послідовників.

...І слово, мовлене в ефірі, в людському серці відгукнеться. Петро Романович знає йому ціну, адже словом можна окрилити, спонукати, подолати нові висоти, змусити людину переосмислити свої дії. Серед головних вимог журналістики - не образити, не посіяти зневіру, ненависть.

Петру Романовичу Чмілю 90. Він пройшов нелегкий тернистий шлях Людини з великої літери. Колеги раді, що у нього не згасає творче горіння.

Олег Шолох, заступник генерального директора з питань радіомовлення Чернігівської обласної державної телерадіокомпанії «Сівер-центр», заслужений журналіст України

"Чернігівщина" №46 (446) від 14 листопада 2013

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.