Джентельмен. Вікінг. Майстер
Подробиці - від нашого кореспондента, який побував на ювілейній виставці.
Мало хто замислюється над сутністю слова «джентльмен», відомого переважно з романтичних оповідей минулих століть. Коли й запитати зненацька, то відповідь буде приблизна - чесний, шляхетний, уважливий до жіноцтва, нетерпимий до хамства... Все, загалом, правильно. Але суть все-таки дещо інша. Маємо двокореневе іншомовне слово, в основі якого - «ген» і «мен». Про генетику всі щось та знають. А наступне слово, з англійської - «людина».
Якщо простіше, то йдеться про чоловіка високого, правильного походження. Без якого — скільки б не наполягав не до ночі згаданий Ленін, - ані правити державою, ані сягати творчих висот. Питання крові, говорив геніальний Михайло Булгаков устами Сатани-Воланда, чи не найскладніше у світі.
До цього ми ще повернемося. А тепер на часі сам ювіляр. Спершу кілька слів від його колеги, відомого в Україні і Європі художника Євгена Кріпа.
— Ємець викликає в мене, як не дивно, асоціацію зі Сталіним, до якого я, власне, ставлюся негативно. Але ж сказдв колись про нього журналіст за фахом, але прем’єр-міністр за основним місцем роботи Черчіль: «Він отримав Росію з сохою, а залишив з атомною бомбою».
От і наш Володимир Володимирович отримав, коли прийшов у сімдесятих роках минулого століття керувати обласною організацією Національної спілки художників ( тоді вона називалася дещо інакше - Авт.), напіврозваленухалупу. А залишив прекрасний комплекс будівель, добре знаний чернігівцям і гостям міста завдяки стрункій жовтогарячій вежі ще дореволюційної і єдиної тоді в губернському місті пожежної частини.
Молодість, енергія, повага з боку тодішньої влади взяли своє. Котре стало тепер нашим, спілчанським. І в цьому я вбачаю дещо знакове.
— Я знаю, що Володимир Ємець був, по суті, хрещеним батьком чернігівського осередку живописців. Але перейдімо до його митецької долі.
— Виставка - ретроспектива, де представлені близько сорока робіт різних періодів його творчості, промовляє сама за себе. Високопрофесійні, талановиті роботи. Зауважу, що останніми десятиліттями майстер зробив наголос на портретному живописі, увічнивши пензлем чимало шанованих громадян. Передусім — діячів культури, мистецтва. Це в нього від Бога - глибоке бачення не просто натури, а й характеру, духовного світу людини. Ви тільки гляньте - письменник Петро Дідович, режисер Леонід Отрюх, хормейстер Владислав Бойко...
— Я десятки років знав і перших двох, на жаль, уже покійних, і пана Владислава, присутнього поряд з власним портретом...Висловлю парадоксальну думку - не виключено, що Ємець розумів їх глибше, ніж вони себе самих.
Пане Євгене, вам траплялося чимало подорожувати країнами Європи, виставляти там свої картини. Мене постійно дратує оцей наш комплекс меншовартості - от, там, на Заході, і мистецтво якесь вище, і цивілізаційні цінності горують над вітчизняними... Як на цьому тлі виглядає ювіляр?
— Справа в тім, що нинішня Європа майже втратила традицію глибокого реалізму, класичних підходів , притаманних Володимиру Ємцю. Але ж розвиток мистецтва завжди йде по спіралі - а не замкненим колом. І те, що мій колега залишився, попри всілякі кон’юнктурні виклики, самим собою, зберігаючи в своєму доробку бачення світу такими титанами, як, скажімо, Веласкес чи Гойя -це не перебільшення - тільки на добро. Модні течії покружляють і пересохнуть, а першовитоки залишаться. І серед них -масштабна постать нашого ювіляра. Він, до речі, народився в квітні, в один день з кінорежисером Андрієм Тарковським і письменником Майн Рідом. Це вже дещо говорить...
- Авжеж. Як і те, що в квітні народилися Ленін і Гітлер.
- І Алла Пугачова. Люди квітня поставили в минулому столітті чимало питань перед людством. Але, на відмуну від згаданих вами диктаторів - людожерів, митці вищого ґатунку, до яких я відношу і Ємця, здійснювали тільки позитивний внесок.
- Що ж, на цій високій ноті час поспілкуватися і з героєм дня. Володимир Володимирович доволі впевнений у своєму доробку.
- У мене немає робіт, яких міг би соромитися. Портрети , крім тут виставлених ,є і Гоголя, Шевченка, Тичини, Сковороди...Мусієнка теж є парсуна - так в старовину називали твори подібного стилю.
А взагалі-то, кожна робота - мов дитина. А легких пологів не буває. Трапляються удачі, невдачі - якими я не переймаюся. Потрібно постійно працювати.
- Пане Володимире, доля вашої сім’ї дуже драматична. Розкурку-лений, вигнаний з рідного обійстя батько , розстріляний в 1937-му брат-священик...Як це все вплинуло на ваше світобачення?
- Вплинуло так, що всі мої роботи - міжнародного рівня. Я не міг працювати гірше, маючи спільні з загиблим братом гени. Я завжди бачив його погляд -в тому числі з портрета, на цій виставці представленого. І мені за все життя соромно перед цими очима не було. Працював постійно і вперто.
- Є що згадати, гадаю. Наприклад, ви написали портрет двічі Героя Радянського Союзу Олексія Федорова, знаменитого керівника партизанського руху на Чернігівщині. Одним з результатів якого стала наймасш-табніша в історії Другої Світової війни каральна операція нацистів проти мирного населення Корюківки - жертв у таких відомих на весь світ селах, як Орадур, Лідіце, Хатинь в десятки разів менше...
- Не беруся давати військово-політичних оцінок. Над ними хай сперечаються історики. Єдине скажу - за всю мою роботу портретиста мав лише двох насправді відповідальних натурників. Це якраз Олексій Федоров і присутній тут Надзвичайний і Повноважний Посол України Петро Шаповал.
А от Владислав Бойко, теж гість виставки, вертівся , мов дзиґа. І базікав без угаву. Кінчилося тим, що я йому дещо пояснив «по матінці». Притих трохи, і я нарешті все домалював.
- Ну, ви ще далеко не все домалювали...
- Так, творчих планів вистачає. Один, на жаль, не збувся. Дуже хотів намалювати портрет очільника Української греко-католицької церкви Любомира Гузара. Але, на жаль, назустріч мені в його оточенні не пішли.
- Що ж, Бог їм суддя...Кажуть же -немає пророка у своїй Вітчизні. Зате за рубежем до вас ставилися завжди прихильно. Особливо в Скандинавії. Можливо,тому, що ваші корені - варязькі? Адже «ємець»,це й синонім посадового давньоруського звання «тіун» - довірена особа князів на певних теренах. А князі за тієї доби переважно були з роду Рюрика...
- Я ретельно готувався до поїздки в Швецію - країни, історично дуже близької нашій у багатьох вимірах, аж до національних кольорів. Зауважу, що жодна з представлених мною там картин не була повернута - розхапали, що називається. Можливо, що роботи були всі присвячені норманській темі, тісно переплетеній з руською - тільки не плутайте з Росією, якої в змальовані часи ще й духу не було. Русь - вона і є Київська.
А моє прізвище, як ви вірно згадали, і справді почало звучати десь з дев»ятого століття. Поширене на таких околицях древньої, однієї з наймогутніших тоді в Європі держави, як Борзна, Березна...Я трохи цікавився історією свого роду. Один з предків, скажімо, брав участь у Кримській війні часів Миколи Першого і отримав письмову подяку за відважну участь в боях.
- Ну, простолюд відзначали простіше. Тобто, ваш пра-пра, чи скільки їх там, дід явно належав до шляхти. Може, й справді ви - нащадок вікінгів?
- Не виключаю. Все ніколи поритися в архівах - роботи вистачає.
Ювіляра тепло вітали численні гості, серед них і міський голова Олександр Соколов. Власне, інакше й бути не могло
- адже Володимир Ємець є почесним громадянином Чернігова. Приємним сюрпризом стало вручення майстру книги-фотоальбому, присвяченої його творчості - «Слід вічності».Упорядником і, власне, автором цього ваговитого тому стала Світлана Ключник, а чималі кошти для ошатного видання вишукала місцева влада. Гості, вже з деяким нетерпінням дослухавши виступи всіх бажаючих, розбіглися по кімнатах виставкового салону, завмираючи раз-пораз біля картин.
Вони й справді долучалися до вічності, натрапивши на її слід...
Ростислав Мусієнко, газета "Чернігівщина" №39 (419) від 26 вересня 2013 року
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.