GOROD.cn.ua

Іван Попович - про сучасну музику, корупціине телебачення і занепад всього українського

Іван Попович - про сучасну музику, корупціине телебачення і занепад всього українського
Є артисти, які приходять на естраду і покидають її, так і не діставшись Олімпу, € такі, чия зірка спалахує яскраво, але швидко і назавжди згасає. Народний артист України Іван Попович за життя став співаком-легендою. Він - один із зачинателів української естради, серед яких не менш легендарні - Назарій Яремчук, Софія Ротару та Василь Зінкевич. На піснях Поповича виросло не одне покоління. Його композиції давно стали народними. Днями співак відвідав нашу область і залюбки дав інтерв’ю «Чернігівщині».


- Іване Дмитровичу, як один з найдосвідченіших і наймудріших артистів української естради, скажіть, чи є «вічна» музика? Яка вона?

- Вічна музика - це народна музика. Це традиційна естрада, яку я маю честь представляти. І ще, звичайно, класика. Наведу приклад. Візьмемо розпад СРСР. На тій хвилі з’явилися молоді виконавці: EL Кравчук, Юрко Юрченко та інші. Вони, бачите, не прижилися.

І причина цьому досить проста: за створення подібних проектів беруться дилетанти, які розуміють тільки одне - «попугайнічество». Адже між ними і традиційною українською естрадою, якій притаманні мелодизм і змістовність у текстах, є колосальна різниця. Ви чули, що слухає сьогоднішня молодь, наші діти? «Я твой тазик - ты мой унитаз», «Подождем твою мать» або «Якщо ти зрадиш мене, кохана, я виб’ю тобі зуби, покладу їх на поличку...». Ну скажіть мені, це що -українська традиційна естрада?! От коли я починав свою музичну кар’єру - тоді була поезія. А зараз, якщо комусь з поетів прийшла низькосортна сірятина в голову, він її описує, а потім з цього штучно роблять «хіт».

- Як би Ви оцінили нинішній стан музичної культурну нас, в Україні?

- Єдине, про що з сумом сьогодні можна вести мову - занепад у нашій з вами державі всього українського. Звикли скаржитися, що є тиск і пригнічення мови російської. На мою думку, це всього лиш вигідний «піар» для інших політиків, які добряче це все про-плачують. Адже, якщо вникнути у саму суть цього питання, то наяву бачимо зовсім іншу картину - в своїй рідній державі пригнічується саме наша, українська мова. У Києві, де я проживаю більше двадцяти років, чітко простежується нехтування у ставленні до всього українського. Не варто далеко ходити. Свого часу у мене була телепрограма «На гостину до Івана Поповича», яка так само виявилася непотрібною. Коли я пропонував її колишньому президенту Першого національного, то він сказав: «А что это такое?». Це дуже погано. І справа тут не в грошах. Тому що грошей у нас вдосталь. Це відчувається по тому, як люди одягаються, як будуються, на яких автомобілях їздять. Але, маючи потужний фінансовий потенціал, не слід забувати про духовний. Якщо не буде останнього, то за якихось 5-10 років наших дітей привчать до того, що вони ненавидітимуть своє, українське. Тоді ми будемо «колонією». Така сумна тенденція спостерігається сьогодні і вона дуже чітко виражена.

- Ви згадали про свою телепередачу. Вона мала великий рейтинг. Чому її закрили?

- На жаль, у світі зараз «цар і бог» - це гроші. Програма мала велику аудиторію. Мене тоді навіть у Запоріжжі та Дніпропетровську запитували, - мовляв, навіщо закрили? Здавалося б, російськомовне населення не цікавиться такими передачами. Але ні... Передача була цікавою. Намагався запрошувати не псевдоспі-ваків, що не «злазять» з телеекранів, а артистів, які заслужили повагу в народу. Хоча передача йшла мені у мінус. Зйомки відбувалися у мене на дачі. Окрім технічних нюансів, повинен був думати про те, щоб нагодувати всю знімальну групу та гостей. Найцікавіше розпочалось під час останніх президентських виборів. Керівники каналу «Ера», де транслювалася передача, порадили у виборчий час припинити зйомки, бо, мовляв, багато реклами, а після виборчих перегонів поновимо трансляцію. Але після виборів «Ера» заявила, що за місячний вихід в ефір я повинен платити їй вісімдесят тисяч гривень... За місяць у мене було чотири герої. Виходить, з кожного повинен був здирати по двадцять тисяч. Уявіть собі, телефоную до народного артиста, Героя України Дмитра Гнатюка і кажу: приходьте, мовляв, до мене на передачу, але не забудьте прихопити з собою двадцять тисяч. Не дивуюся «Ері», це ж комерційний канал. Але був шокований і після візиту на Перший національний. Спершу керівництво каналу само запропонувало мені ефір. Але я мав це узгодити з тодішнім президентом НТКУ Василем Ілащуком. На зустріч з Василем ішов з думкою, що це  наш чоловік, з Чернівців, тож труднощів бути не повинно. Спершу з опущеними очима він відмовляв мене від тієї затії. А далі підняв голову і на правах керівника заявив: «У нас менше, аніж за вісімдесят тисяч, тобі це не обійдеться». Вийшов з того телебачення наче обпльований... Якщо вже єдиному державному телеканалу не цікаві такі телепередачі, то де живемо?!

- Як педагог із солідним стажем, що Ви можете ска зати про сьогоднішніх молодих виконавців?

- На загал оцінюю їх рівень як непоганий. Але інколи ми з Васильком Зінкевичем так говоримо про «юні обдарування», котрі вважають себе «зірками»: «Якщо вони зірки, то ми «звєздануті»!». Як все відбувається тепер? Одну пісню заспівав - заслужений, дві - вже народний... Звичайно, є й талановита молодь. І з мого коледжу також вийшло багато обдарованих дітей. Та ж Кароліна - Ані Лорак, Наташа Корольова, дует «Алібі» (сестри Аліна та Аня Завальські), Міка Ньютон...

- Чи мають шанс вибитися на велику сцену, або хоча б отримати відповідну осв 'ггу нинішні юні обдарування, які не мають коштів і мешкають далеко за межами столиці?

- Закликаю всіх талановитих дітей вступати до Київської академії естради. У нас чимало безкоштовних місць. Талановиті діти матимуть змогу і вчитися, не маючи грошей, і в гуртожитку жити за зовсім невелику плату. Сумно, що нині мало де можна влаштувати дитину без грошей, але я вірю: якщо є велике бажання і талант, місце на сцені завжди знайдеться!

***
Довідка

Іван Попович народився 24 квітня 1949 р. в с. Осій Іршавського району Закарпатської області. Навчаючись в Ужгородському музучилищі, став лауреатом X Всесвітнього фестивалю молоді у Берліні в 1973 р. Навчаючись у Львівській консерваторії, почав співати в «Арніці». У 1976 р. разом з Віктором Морозовим створив ВІА «Ровесник». Через рік ансамбль запросили до філармонії на місце «Ватри». У 1979 р. Попович створив в Ужгороді ВІА «Закарпаття», а через рік опинився у Київському мюзик-холі. У середині 80-х pp. стає солістом Театру естради. Саме на цей час припадає пік його популярності: з ефіру не сходили «Карпатське весілля», «Василина», «Розлук не буде», «Мене радує світ»...

Сніжана Божок, газета "Чернігівщина" №37 (417) від 12 вересня 2013

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Іван Попович, інтерв’ю, Сніжана Божок, "Чернігівщина"