Вовняний одяг від майстрині гріє не лише тіло, а й душу

Чернігівка Наталія Андрющенко, захопившись валянням, виготовила за цією технікою десятки вовняних речей. У її шатах ручної роботи серед снігових заметів чи сірої буденності жінки мають неповторний розкішний вигляд. Стародавня майстерність пастухів-кочівників жінка перетворила на захоплення свого життя. Кімнатні капці, сукні, жилети, шарфи, палантини, головні убори... Все це створюється без ниток чи клею. Потрібні лише мильний розчин, вовна та ще - вільний час.


Вовна - такий матеріал, з якого можна зваляти і маленьку «намистинку», й величезну юрту. Багато майстринь виготовляють з неї елементи інтер’єру - килимки, сувеніри, абажури. А пані Наталії більше подобаються вовняний одяг та прикраси. Адже й самій приємно вдягнути таку річ, а ще приємніше дарувати радість іншим.

Древня техніка в руках викладача університету

Наталія Андрющенко не випускає з рук вовну вже чотири роки. Хоча ця справа насправді є рутинною працею: жінка займається валянням декілька годин надень.

Вона робить ексклюзивні речі та аксесуари з вовни методом так званого мокрого валяння. Точно повторити зроблене ніколи не вдається. Тож усі капелюшки, шапики, палантини, жилети, тощо існують тільки в одному екземплярі. А ще мають свій характер.

«Майже все життя я працювала викладачем у Чернігівському державному педагогічному університеті ім. Т. Г Шевченка, - розповідає майстриня. - Рукоділля завжди було мені до душі: у вільний час шила щось цікаве, плела крючком, в’язала спицями. Свого часу навіть в’язальну машинку придбала.

Моє перше «знайомство» з валянням вовни відбулося завдяки телепередачі, в якій майстриня розповідала про свої вироби, виготовлені за технікою мокрого валяння. І я просто закохалася в цю техніку. Мені дуже закортіло навчитися.

Першою роботою був чохол для мобільного телефону. На той час в Чернігові я ніде не знайшла в продажі вовни, тож купила на базарі ровницю (вовняна нитка), розібрала її, щоб та стала придатною для роботи, і зваляла чохол. Він був просто жахливий - грубий, нерівний. Зараз я розумію, що не було навичок і хорошого матеріалу. Після того син привіз мені з Києва якісної вовни і я почала валяти. Планів було багато, але робота виявилася нелегкою.

Друга спроба - берет для себе, який теж не дуже вдався. Тож я вирішила тренуватися на капелюшках для лазні. «Штампувала» їх один за одним. Роботи аналізувала, занотовувала свої помилки і пробувала знову. Разом з практикою прийшов досвід і в мене стало виходити. А потім були жилети, капці...До того ж, я відвідала дуже багато майстер-класів. Адже вважаю, що навчитися валянню в Інтернеті на картинках неможливо. Тут потрібно, щоб майстер поставив вам руку».

"Бренди майстрині"

Зараз майстриня замовляє вовну через Інтернет. Натуральний шовк - з середньої Азії. Потім сама фарбує його спеціальними фарбами. Матеріал для валяння - задоволення не з дешевих. Однак це не зупиняє майстриню, бо й речі виходять надзвичайно ефектними.

Саму майстриню впізнають за, так би мовити, брендовими квітками на капелюшках. Головні убори пані Наталії не бояться дощу і снігу, не «сідають», не розтягуються.

«Валяння одягу - копітка праця, адже «підкорити» вовну не так легко, як тканину - зняв мірки, підрізав, заклав виточки... А валяні речі виготовляються без жодного шва. Крім того, у процесі роботи річ дає усадку, тому викройка має бути хоча б удвічі більшою від потрібного розміру, також треба правильно розкласти вовну і поваляти, аби річ була добротною, - про вовну та її можливості пані Наталія розповідає натхненно. - Це процес ручний, трудомісткий і доволі довгий. На створення однієї речі у мене йде близько тижня. Є два способи валяння - сухий і мокрий. Для сухого застосовують спеціальні голочки, а для мокрого використовують воду й мило. Всі мої речі виготовлені в такій техніці.

На виробі можна «малювати», вбиваючи віхтики вовни різного кольору або клаптики шовку у поверхню готового виробу. Результат приголомшливий, нагадує акварельну картину. Часто люди думають, що за таким одягом важко доглядати, та насправді валяні речі надзвичайно практичні, їх можна носити, прати і не боятися по-дерти. Таким речам немає зносу...»

Дійсно, той самий берет чи шарф можна потягнути і він не втратить свого зовнішнього вигляду. Волокна не розлазяться, а виріб тримає свою форму. Такі вироби, звичайно, не дешеві, бо ручна робота - це розкіш, і якщо людина має в своєму гардеробі такий одяг, то вона має не просто річ, а часточку душі майстра.

Марія Савіна, газета "Чернігівщина" №37 (417) від 12 вересня 2013

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.