Наші за кордоном: Китай - це країна, де є все, але важко роздивитися зорі
Роман Новіков
Традиційними векторами трудової міграції завжди були Західна Європа та Росія. Але останні роки з’явився новий центр, який, враховуючи його потенціал, цілком можливо, стане з часом одним із ключових. Ця країна - Китай. Уже сьогодні працювати там у сфері розваг та шоу-бізнесу виїздять сотні українців на рік: моделями, ді-джеями, співаками, танцюристками, навіть вчителями англійської.
Роман Новіков - один із таких людей. Наші читачи його знають по участі у популярному місцевому гурті "Chicos de la Fiesta". У свої 28 років встиг відучитися у кулінарному училищі та отримати вищу освіту у Чернігівському Державному інституті економіки та управління, спробувати себе у індустрії розваг у Києві. Останніх два роки він виходить на сцени китайських нічних клубів, пропрацювавши за цей час більш ніж у півсотні з них.
Кліп гурту "Chicos de la Fiesta"
Я виріс у Чернігові. Тут був мій перший вихід на сцену, перші мрії, перше кохання. Це славне місто зі своїм ритмом життя. Але будь-яка творча людина має тримати себе в тонусі, як моральному, так і матеріальному. Необхідно реалізовувати себе поза рамками квартир, студій чи списаного віршами аркуша. Потрібна сцена, публіка, щоб отримувати енергію для подальших виступів.
Бути творчою людиною в Україні дуже важко. Музичної індустрії у нас немає. Те, що є замість неї, нагадує базар із тисячі реалізаторів та двох покупців.
Китайська народна республіка розвивається колосальними темпами, і це не може впливати на всі сфери життя. Я працюю у сфері розваг: івенти, презентації, промоушни, вечірки відбуваються по декілька разів на день. Клуби, бари, ресторани відкриваються у всіх містах без виключення. Якщо порахувати всі міста КНР на карті, вийде цифра, яку я навіть побоюся написати.
Сфера розваг Китаю хоче бачити нові обличчя на своїй сцені. Не резидентів, а іноземців. Всіх без виключення, але європейцям надаються переваги. Вокалісти, діджеї, шоу-балети, акробати, циркові артисти, бартендери, МС - кожен із цих людей отримує величезну кількість замовлень на шоу.
На сьогодні існує безліч агенцій по букінгу артистів як на китайському, так і на нашому боці. Система роботи таких агенцій дуже проста: артист відправляє свій профайл одній зі сторін, представник пересилає його замовнику, а потім менеджер чи бос закладу вирішують, підходить їм ця кандидатура чи ні. За позитивної відповіді обумовлюються фінансові умови та дата вильоту.
Ті, хто працює в Китаї вже не перший рік, мають свою базу агентів і діють без посередників.
Для роботи і спілкування використовую англійську та трохи китайську. Китайська дається мені важко. Вилітав із України зі знанням англійської на рівні "чайника". Але спілкуюся з усіма, хто знає мову, навіть якщо розуміємо один одного не до кінця.
Адаптуватися у Китаї можна миттєво. Навколо відчуття легкості і простоти. Люди тут ходять у піжамах і не відмовляють собі у задоволенні плямкати, плюватися чи смітити. Але, парадоксально, це не відбивається на чистоті вулиць, облаштованих спортивних майданчиків чи безлічі парків. Ставлення до прибульців дуже доброзичливе, якщо справа не стосується бізнесу та фінансових питань. До грошей друзі-китайці ставляться дуже прискіпливо і намагаються вибити кожен юань, навіть якщо сума договору має п’ять нулів.
На даний момент живу у невеличкому містечку Лун’янь із населенням 2,7 млн. чоловік, на самому півдні КНР. Житлом забезпечує компанія, тобто, мій клуб. Апартаменти - простора квартира у новому блоці. З одного боку з вікна відкривається краєвид з вічнозеленими сопками. В цілому - зручне містечко з усім необхідним: супермаркети, спортзали, кафетерії, банки.
Працюю резидентом у клубі "VanCleef". Робочий день починається о сьомій вечора з репетиції, початок шоу-програми - об одинадцятій. Додому потрапляю близько третьої ранку. У всіх китайських клубах, що я працював, система одна: вечірки щодня, виступи китайських артистів та гостей. Чим більше привозів закордонних артистів, тим популярніший клуб.
Китайські клуби оснащені за останніми технологіями. Замість великих танцполів та барів там розміщено безліч стенд-тейблів, за якими відвідувачі і проводять своє дозвілля, розбавляючи водою коньяк чи віскі та закусуючи їх курячими лапками та моченим горохом. Виключення - ті клуби у великих містах, де більшість клієнтів іноземці. Тут бартендери працюють у поті чола, на танцполах не протовпитися, а за вхід, на відміну від "китайських" клубів, доведеться заплатити.
Китай працює 24 години на добу, сім днів на тиждень. Люди трудяться без вихідних. Вихідними є лише новорічні свята, у них вони тривають близько двадцяти днів. У цей період країна завмирає. За традицією, всі члени сім’ї у ці дні збираються біля домашнього вогнища і проводять час разом. Але в цілому китайці відпочивають рідко. У кого вистачає сил - ідуть до клубу чи кімнати караоке, добряче напиваються (п’янішають вони, на відміну від слов’ян, швидко), і розповзаються по домівках. А на ранок все іде знову по колу.
За два роки я відвідав близько сімдесяти міст Китаю. Бачив різне, починаючи від копченої собаки і закінчуючи одним із нових чудес світу. Із того, що запам’яталося, згадаю Велику Китайську стіну поблизу Пекіну, приголомшливий urban garden із найбільшим у світі екраном на стелі, встановлений у столиці, набережну Шанхаю, екстрім-парки у Шеньжені і Гуанчжоу, парк Будди у місті Вусі, суп із крабу і смаженого голуба в Ченжоу. Але цей список можна продовжувати безкінечно.
Хотілося б одразу зруйнувати міф людей, які ні разу в Китаї не були: "В Китаї все дешево". Неправда! Так, більшість товарів коштує недорого, але і якість їх відповідна. Продукти харчування варіюються у залежності від населеного пункту і диференціюються від категорії супермаркету. Однією із найдорожчих є молочна продукція, виробляється її тут мало, і місцеві її майже не вживають.
Для наших підприємців цілком нормальним є закупити тут найдешевших товарів і поставити на них націнку в 600%. Купіть річ хоча б за 50 доларів, і ви побачите колосальну різницю у якості.
Для себе тут купую техніку та одяг. Вибір порівняно з Україною величезний. Величезна група брендів, які просто не добираються до нашої країни.
Транспортна система Китаю заслуговує найвищої оцінки. Швидкісні експреси із вагонами декількох класів комфортабельності розвивають швидкість до 300 км/год. Існують доступні авіалінії у кожну точку країни. Є також автобуси із лежачими місцями, але тут може бути сюрприз - ліжка дуже маленькі, а постільна білизна - не першої свіжості. Довелося випробовувати на собі це чудо технології двічі, і вісімнадцять годин у лежачому автобусі закарбувалися на все життя.
Щодо цін на транспорт: у великому місті автобусом - 2 юані (2,56грн.); метро, в залежності від відстані - від 4 юанів; восьмигодинна поїздка на швидкісному експресі Шанхай-Ксямень - 330 юанів, півторагодинний авіапереліт - від 600 юанів; та ж дорога на поїзді "совдепівського" типу, що їде 20 годин - 200 юанів.
Я по місту переміщуюся на таксі чи мототаксі, у планах - придбати собі мотоцикл із електричним двигуном.
Китайські традиції залишилися у далекому минулому. Більшість населення сьогодні - атеїсти і вірять лише у силу баришів. Багато брехні та обману. Кажуть, що ти їх друг, але тільки доходить до чогось серйозного - тут же зникають. Але є і чудові та достойні поваги китайці. Як то кажуть: "Поганих національностей не буває, є погані люди".
Дружба завжди однакова, якщо вона справжня. За час мого перебування тут у мене з’явилися друзі із Філіпін, Сінгапуру, Бразилії, Австралії, Африки.
На кожному кроці радують око і приносять комфорт автоматизовані технології у всіх галузях. Я вже говорив про транспорт. У Китаї рівні дороги та автобани, проста навігація, комплекси і зелені сади не тільки у великих містах, а і у провінції.
Основа китайської кухні - птиця, морепродукти і різноманітні корінці. Ну і, звичайно ж, рис. Той, хто думає, що тут їдять тарганів, скорпіонів, личинок та іншу повзучу живність - помиляється. Такі делікатеси можна зустріти лише у рідкісних випадках. Сам я, як кухар за освітою, віддаю перевагу домашній кухні.
На відміну від слов’янських дівчат, китайські більш затиснуті і менш сексуальні. Вони бувають симпатичними, інколи навіть красивими. Але зі смаком у одязі у них туго.
Типовий китайський юнак - худорлявий, із начесаним чубом і в окулярах.
Сучасну молодь у Китаї найбільше цікавить, коли вийде новий "айфон".
Люблю китайців за їх простоту. Дещо дратуюся від безтолковості. Але це просто різниця в ментальності.
Найбільше не вистачає тут моїх дівчат і мами. А також - сметани та творогу.
Життя у Китаї - це рис, Made in China та мільйон однакових очей.
Якщо сказати про Китай одним реченням: це країна, де є все, але важко роздивитися зорі.
Живучи в Китаї, я змінив погляд на багато які речі і світогляд в цілому. Відкрилися нові задачі, стали доступними цілі. Все, що відбулося, має виключно позитивний характер. Зараз маю плани розширити діапазон своєї роботи.
Абсолютно задоволений тим, що живу і працюю тут. Думки про те, щоб перебратися до іншої країни, не відвідують, а до України повертатися немає ніякого бажання.
Богдан Гуляй
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.