«Над усе на світі я люблю дітей», - каже Ніна Литвин, мати-героїня, в якої п'ятеро синочків і стільки ж донечок

Ніна Василівна Литвин із села Зайці на свято 8 Березня отримує стільки вітань, уваги та поваги, що іншій жінці й не снилося. І не дивно, адже вона - мама десятьох дітей - від шести і до 25 років: Олексій, Ігор, Олег, Ольга, Марія, Юлія, Наташа, Сашко, Настя та першокласник Вадим.
- Я навіть писала заяву, щоб мені дали на виховання ще й чужих покинутих діток, але відмовили, сказали, що хата мала, - розповідає Ніна Василівна.

Для такого сімейства тоді хата справді була малувата: жили у Льгові, у трьох маленьких кімнатках, а в кухні треба було боком протискуватися.
- Обідали по черзі - одні їли, інші чекали. Так і з уроками. Один стіл: хтось робить уроки тут, хтось - на підлозі. Хто де примоститься.
Проте сусіди дивувалися охайності та порядку в домі, діти завжди чисті, нагодовані й виховані - ввічливі, уважні, тактовні, мамині та татові помічники.

І не дивно, коли після нескінченних років чекання багатодітна родина отримала розширення - колишнє приміщення початкової школи у селі Зайці, за ремонт дружно взялася вся сім'я. Споруда стояла занедбаною майже 10 років. Звичайно ж, були сумніви: чи правильно зробили, що погодилися взяти на себе цей «головний біль»? А тоді мама, невгамовна оптимістка, сказала: «Спочатку давайте зробимо одну кімнату, приведемо її в порядок і далі діло піде». Так і сталося. Проте все це потребувало великих коштів, яких Литвини не мали. І знову походи по високих кабінетах, листи навіть до Кабміну, на адресу губернатора й тих, хто минулоріч включився у передвиборчі перегони.

Розповідала і плакала Ніна Василівна, що не раз їй доводилося чути докори, мовляв, навіщо народжувала? Не розуміє, чому стільки негативу в суспільстві до багатодітних родин? Навіть у своєму селі, де обживаються на новому місці, нерідко чує заздрісне, буцімто, чого не жити, всі допомагають, депутат навіть дав п'ять тисяч, щоб підключитися до газу.
- Ніякий депутат не давав нам жодної копійки, - заперечує Ніна Василівна. - Спочатку односельці вирішили зробити нашій сім'ї «пільгу» - не брати грошей за врізку до газогену, проте коли хтось із недоброзичливців розпустив славу, мовляв, нам «упали великі гроші на голову від депутата», відмовилися від цієї затії. Тому я позичила п'ять тисяч гривень і заплатила, аби не чути зайвих докорів.

Позичила Ніна Василівна ще 20 тисяч, щоб зробити ремонт у кімнатах, встановити парове опалення. І хоча виконували все власними силами, проте коштів на матеріали потрібно було багато. Тоді справді підставили плече небайдужі люди: не залишив
поза увагою голова ОДА Володимир Хоменко, який допоміг сім'ї включитися у обласну програму «Реалізація Стратегії демографічного розвитку Чернігівської області до 2015 року», в якій передбачалося на облаштування колишнього шкільного будинку понад 25 тисяч гривень. За ці кошти було придбано лінолеум на підлогу в усі кімнати та виконано ремонтні роботи стелі. Із особливою теплотою розповідає Ніна Василівна і про директора обласного департаменту з соціального захисту населення, депутата районної ради Ларису Юрченко:
- Низький їй уклін, відповідальній, сердечній, безкорисливій! Вона завжди уважно ставиться до наших проблем, підтримує, як може.

...Пройтися тепер по кімнатах (а їх аж 9) - справжнє задоволення. Зі смаком підібрані шпалери, гарні, практичні меблі, все сяє чистотою. Сашко показує найменшу кімнатку, яку облюбував. На згадку про те, що колись тут була школа, залишилася тільки одна парта для малечі, за якою Настуся із братиком роблять уроки.
Ніна Василівна каже, що меблі і багато інших речей купували за оголошенням, те, що вже було у користуванні, проте має досить пристойний вигляд. Мріє вона мати великий стіл, за яким би розмістилася вся велика сім'я. Старші - Ігор та Олег - уже самостійні дорослі люди - один працює у Славутичі, другий - на заробітках у Москві. Але найстарший Олексій - то найпекучіший мамин біль. Хлопець народився із тяжкою хворобою - ДЦП і потребує постійноїуваги. Журяться із чоловіком Олександром Олександровичем за свою щебетушку, другокласницю Настусю. У дитини - порок серця, й лікарі кажуть, що потрібна операція. Батьки вагаються: робити зараз чи почекати?

Коли мами немає вдома - за старшу Оля, вона навчається у Чернігівському ПТУ. Серйозна дівчина, наречена, менші її слухаються. На столі комп'ютер.
- Подарунок народного депутата Михайла Чечетова, - пояснили господарі.
- Дозволяю включати і гратися лише у вихідні, - каже Оля. - А у будні нехай вчать уроки.
Ще одна несподівана обставина з'ясувалася під час розмови: виявляється, старші шестеро дітей Ніни Василівни - від першого чоловіка. Вона розійшлася із ним і приїхала до матері у Льгів, яка купила їй хатину. А через рік познайомилася із Олександром, який не побоявся стати враз багатодітним батьком. У подружжя народилося ще четверо спільних діток. Найменшенького Вадима нині мама готує для поїздки в Італію, оформляє документи.

Як святкуєте дні народження? - запитую у господині.
- По-сімейному. У подарунок купуємо лише ті речі, що потрібні для облаштування житла.
І з гордістю показує красиву люстру у великій залі, яку отримала на день народження від дітей та чоловіка.
Кожен день у Ніни Василівни починається рано: її шість школяриків від'їжджають до Михайло-Коцюбинської гімназії, забирає шкільний автобус. І мама обов'язково приготує сніданок, відправить малечу й займеться поранням по господарству. А воно у них чимале - корова, теля, свині, кури, гуси... Восени бичка здали - за ці гроші викопали колодязь біля хати, приробили невелику верандочку.
- Продуктів купуємо небагато, у нас усе своє, - каже Ніна Василівна. -Та й дівчата, коли є вільний час, зварять обід не гірше за мене. Старанні в усьому. Навіть маленька Настуся росте помічницею, а семикласниця Наташа любить прополіскувати білизну після прання, а ще серед її обов'язків - мити посуд.
Починаючи із весни, додається роботи на городах. Майже гектар землі обробляють, велика площа під полуницею. Це - турбота дівчаток. Прополюють, збирають ягоди, возять у Славутич продавати. Так і заробляють собі гроші на одяг, взуття та все, що потрібно до наступного навчального року.

По весні планують обладнати ванну кімнату та туалет, все, що для цього треба, є. Хвала Богу, у працьовитого господаря Олександра Олександровича золоті руки, й він ніколи не сидить без діла.
Ніна Литвин - мати-героїня. І вона справді та мати, яка слугує іншим за приклад. Як депутат сільської ради (упродовж двох скликань) опікується сусідською сім'єю, в якій троє маленьких діток і батьки-випивохи. Постійні сварки й бійки, не завжди нагодовані дітки, як ластів'ятка, злітаються у просторий будинок до Ніни Василівни, де зігрівають свої маленькі душі теплом і любов'ю. Тут їх нагодують, з ними граються, тут їхні оченята світяться радістю і щастям...
...Ось уже й весна. Щойно прокинеться земля і защебечуть пташки, велика дружна родина посадить на новому місці сад. Відразу дванадцять дерев. Виростуть яблуні, груші, вишні, й з часом щедрими плодами смакуватимуть діти, онуки, правнуки. Коли у дітей з'являться свої сім'ї, Ніна Василівна хоче, щоб усі жили із ними під одним дахом. Аби у цих стінах завжди чулося дзвінкоголосся, лунав веселий сміх, панували взаємоповага й тісна дружба.
- Над усе на світі я люблю дітей, - каже багатодітна мама. - І не тільки своїх, а й усіх-усіх-усіх...

Наталка Солодашко, газета «Наш край» №19-20(9159-9160) 7 березня 2013 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.