Солодких справ майстер

«Щоб не пив, не курив, квіти щоб завжди дарив…» Слухаючи цю призабуту нині пісню, всі жінки просто мліли, уявляючи таке щастя. Наш сьогоднішній герой — Костянтин Громко, не зловживає нічим, квіти дарувати любить, але дечим «бавиться» всерйоз, тому що вважає: справжній чоловік має збудувати дім, виростити сина і зробити… торт. Великий, смачний та ошатний, і не один.

Жарти жартами, але з батьком він збудував власну 2-поверхову оселю, з дружиною виростив двох синів. А скільки тортів зробив — стільки дерев не саджають. Найрізноманітніших форм, типу, ваги і текстури його чоловічі руки за роки життя виготовили більше, ніж виросло дерев у гаю.
Хіба ж це дивина, дізнавшись про таке хобі, каже одна знайома (цікаво, що ця жінка і млинця жодного в житті не спекла), скільки кондитерів виходить з нашого училища! Виходить то виходить. Але справа в тому, що Костянтин за фахом не кондитер, а військовий у відставці — чверть віку відслужив у Чернігівському залізничному полку.
Виявляється, кулінарна й особливо кондитерська майстерність у цього корінного чернігівця в крові, тобто закладена генетично — по материнській лінії. Мама Лідія Григорівна була професійним кондитером, а його бабуся і прабабуся колись (як кажуть, за царя Гороха) робили «гошківські пряники». Ароматні «пиндики» подавалися до царського столу і відомі тим, що були фігурними й довго не черствіли.
Тортики Костянтина ж вінценосним особам і не снилися (до речі, бачити торт уві сні вважається щасливим знаком). Адже, окрім багатоярусних тортів вагою до 20 кг та святкових, інкрустованих квітами, чоловік виробляв і суто тематичні. Скажімо, торт другу, працівнику ДАІ, прикрашений огородженою стовпами ділянкою зі знаком, автівкою і самим даішником на охоті, чи то пак на роботі. Інший, рибацький торт: з шоколадним шалашем, озерцем, вистеленим шматочками ківі й наповненим желе, та рибаком з вудками. Одна з десятків оригінальних композицій — кремова лялька Барбі, де власне торт — це поділ її весільної сукні. Є й дитячі торти — божі корівки, соняхи і навіть МакКуін з мультфільму «Тачки» та весільні лебеді.

Яблуко від яблуні…

— Костянтине, особисто я, наприклад, до вас знала лише пару чоловіків, які обожнювали готувати, принаймні схоже на те було — Борис Бурда й Андрій Макаревич, не рахуючи всесвітньовідомих кондитерів-гуру. Ви тут один, чи у вас у сім’ї всі чоловіки такі?
— Схоже, що один. Я хоч і військовий, але відверто кажу — завжди був «матусиним синочком». Сестри якось швидко заміж повиходили, а я довго холостякував, тож крутився біля неї на кухні постійно. Такої страви чи такої кухні, яку б мама не могла приготувати, для неї просто не існувало: такі столи не весілля й великі свята накривала в Чернігові… Деякі секрети вона і мені передала… Що ж до батька, то він за фахом був інженер деревообробної промисловості, навчив мене роботі з деревом, тож цим я теж займаюсь. Як і будь-який чоловік, люблю автосправу — порпаюся в машині регулярно. Але кондитерська справа — поза конкуренцією.

— Коли почався розквіт вашого «тортівництва» і як до цього поставилися товариші?
— Все прийшло з досвідом, розумом і терпінням, десь у років 20. Вчився на своїх помилках. Пам’ятаю, ще підлітком зробив тісто, а розкачати не можу — як каменюка. «Мамо, — репетую, — не буду я нічого робити…» Потім зрозумів помилку, і все пішло як по маслу. По молодості друзі дивувалися: «Як ти терпиш таку копітку роботу?» Інші скаржилися на своїх дружин, які, дізнавшись про мою пристрасть, а тим паче спробувавши тортика, у свою чергу скаржилися чоловікам, що ті не здатні замінити їх на кухні. «Через тебе нас дружини вже заклювали!» — так і казали.

— А жінка ваша не була вам суперницею в цій справі чи часом помічницею?
— Ні тим, ні тим. Дружина тортами ніколи не захоплювалася в плані приготування. Та я непогано і сам справляюсь, словом, це влаштовує всіх. За каву в ліжко, до речі. Так і є: у мене правило — ранок починається з пари філіжанок кави, яку я заварюю обом.



Кондитерство — чим не чоловіча справа!

— А когось доводилося вчити? Зрештою, комусь треба ж передати у спадок не лише рецепти, а головний скарб — талант і вміння…
— Якось зробив звичайний медовик дружині, а її подруга прийшла, скуштувала і каже: «Навчи мене». Прийшла наступного разу, записувала кожен крок, усі деталі. Назавтра телефонує: «Чому не так, нічого не виходить, ти щось приховав від мене, раз не так». Ну, а як я приховав, коли вона все-все записала. Загалом, скажу так: якщо строго слідувати записаному в книзі рецепту — щось піде не так. Наприклад, борошно вологе, і треба вже не дві склянки, а більше. Кожну складову треба відчувати.
Обом синам якось не до тортів, вони більше механіку люблять. А ось одну з невісток вчив — вона любитель експериментів у кулінарії. Старші дві сестри також не любителі, одна приїхала в гості і з порога мені: «Готувати, Костю, будеш ти». Щоправда, я змусив її один раз голубці зробити, як у них, у Вінниці. Там вони більш естетичні й мініатюрні. До речі, якось пощастило мені з місяць спостерігати, як в одному навчальному закладі у Празі роблять торти. Зовсім інша технологія, все механізованим способом. Вибір продуктів — якісних, натуральних, вражає. До речі, «Празького» торта як такого там просто немає.

— Яка основна порада в приготуванні й слово тим, хто думає, що пекти торти — жіноча справа?
— Я нічого не роблю без настрою та й іншим не раджу. Марна трата часу. Тим паче, що тісто відчуває людину, відчуває душу. Робити торт — то не справа якоїсь статі, а справа бажання і терпіння.

— І якості продуктів, чи не так? Де берете продукти і як ставитеся до магазинних тортів?
— Основні складові закуповую на базарі, окрім деяких декорацій («пучок» українських вишуканих троянд коштує 70 грн.), з глазурі роблю сам. На жаль, продукти зараз не ті: масло не збивається. Тож купую тільки білоруське. Навіть цукор і той не завжди солодкий. Кондитерів поважаю, але, хай вони вибачать, заводську кондитерку не люблю. Домашній торт відрізняється всім, зокрема, своєю нетоксичністю. Якось поспішав у гості, купив «Білу акацію», так той крем ледве від зубів повіддирали.
Смак дитинства пам’ятаю добре. Це і ватрушки з сиром та родзинками, забуті зараз шуляки з маку і мій улюблений «Наполеон», який у дитинстві стрічками різали і тягали потроху.

— До речі, які торти більш «дівочі», а які «чоловічі»? Правда, жінки вважають, що такі ласощі — то розкіш, адже фігура страждає…
— Чоловічий торт — це, скоріш, не бісквіт, а скажімо, шоколадний з чорносливом. Хоча багатьом до вподоби «П’яна вишня». Жінки люблять різні, це по-перше. По-друге, гладшають дівчата не від торта (цілий ніхто не з’їсть фізично). І навіть не від маленького шматочка, а від великого стресу. Саме тому вас треба оберігати, адже рівноправ’я — це добре, але без шпал і піднімання важкого. Жінка має бути жінкою — розумною, гармонійною особистістю, мудрою берегинею. А тому я від усіх чоловіків вітаю всіх наших прекрасних жінок! Хто, як не вони, вміють нас і приголубити, і простити, і поспівчувати. Жінки! Ви для нас усе! А ми для вас не тільки торти робитимемо, а й гори звернемо, якщо потрібно буде. І не сумнівайтеся.

Інга Вітковська, тижневик «Чернігівські відомості» №10 (1148)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.