Наші за кордоном. Чернігівська студентка про Америку - країну можливостей
Юлія Паламарчук
У американській школі я вчилася у 2010-2011 роках, проживаючи у одній із місцевих сімей. Після мого повернення до України і продовження навчання у нашій школі моя хост-сім’я запропонувала мені після випуску знову приїхати до них і вступити до американського коледжу. Звісно, сама собі я такого дозволити не могла, тому складовою частиною їхньої пропозиції була оплата перших двох років навчання і всі витрати на проживання.
Пропозицію я отримала в кінці 2011 року, і почалися роздуми та сумніви. Коли було прийняте останнє рішення: все, їду! - навіть не можу сказати. Паралельно із підготовкою паперів до поїздки я подавала документи до наших ВУЗів, просто так, на всякий випадок. Коли на початку червня зрозуміла по-справжньому, що їду - і почався найбільший моральний тиск. Усвідомлення того, що ти покидаєш все рідне і близьке на довгий час - жахливе.
Віза забрала дуже багато турбот. Але сайт посольства все описує детально, і починати займатися цим я раджу якомога раніше. У скільки обійшлася віза, я, чесно кажучи, уже й не згадаю. Але для моєї середньої сім’ї це було дуже недешево.
Перша співбесіда у посольстві пройшла вкрай невдало. Похмура жінка без настрою поговорила зі мною буквально пару хвилин, паперів майже не дивилася, поставила печатку і сказала: "До побачення, я нікуди Вас не пропускаю. Ви не показали достатньої прив’язки до Вашої країни і аргументів, що повернетеся назад додому". Я сиділа і думала: ну як ще мені у 17 років показувати прив’язку до України? Заміж ранувато, дітей мати - тим більше. Офіційної роботи ніколи не було, машину не воджу, майна не маю, ніхто із родичів квартиру не подарував. Ну я і поставила хрест на своїй поїздці.
Вдруге спробувати мене переконали близькі люди. Були додаткові розтрати грошей, але я погодилася. На цей раз мене приймав люб’язний усміхнений чоловік. Він розпитував про попереднє перебування у країні, мету поїздки, що збираюся робити після закінчення навчання. А потім побажав удачі і відкрив мені двері до країни можливостей.
Фінансові умови для виїзду перевіряються завжди. В моєму випадку це були документи про банківські рахунки моєї хост-сім’ї та лист від них із зобов’язанням утримувати мене на час мого навчання.
Мій ВУЗ називається New Mexico State University, College of Agricultural, Consumer and Environmental Sciences, а кафедра - Hotel, Restaurant and Tourism Management. Вчуся я у відділенні університету, у місті Аламогордо, штат Нью-Мексико. Через чотири роки стану бакалавром, і ще рік треба вчитися, щоб отримати справжній диплом.
Предмети для вивчення вибираєш сам. Є список дисциплін, які тобі необхідно вивчити обов’язково для отримання спеціальності. Та інший список - загальноосвітні предмети, із яких ти можеш вибрати ті, що тобі подобаються. Оцінки ставляться у балах і буквами. Від 90 до 100 - це А, 80-89 - В і так далі. Все, що нижче 60 - F . Щоб пройти і здати предмет, необхідно мати оцінку не нижче С. Хто має оцінку нижче - повинен брати цей предмет ще раз і вчитися заново. Сесії як такої немає, просто в кінці кожного семестру здаєш finals (тести). Весняний семестр мого навчання буде коштувати 2 554 долари.
Стипендію студентці типу мене отримати непросто. Для цього потрібен Social Security Number, а у мене його немає. Для отримання цього коду потрібна робота, а тут є обмеження, пов’язані з візою. В перший рік навчання я не маю права працювати будь-де, крім території університету. А в наступні роки можу працювати поза університетом у вигляді практики по своїй спеціальності, або якщо докажу економічну скруту, яка з’явилася по незалежним від мене обставинам.
Моє проживання у сім’ї, а не в гуртожитку, було однією із умов перебування у США. А, крім того, це ще економить дуже багато коштів. Адже проживання, проїзд і харчування за семестр обходилися б приблизно у 2 000 доларів. Знімати будинок ще дорожче.
Після нашого відносно немаленького Чернігова звикнути до містечка із вісьмома сотнями жителів вимагало деякий час і гарних здібностей до адаптації. Тут менше різних розваг і виходів у товариство. Немає можливості взяти телефон, подзвонити друзям, і зустрітися десь у центрі через півгодини. Тут час розплановується заздалегідь, спонтанності значно менше.
У нас їжу готують, а в Америці напівготують. Більшість продуктів харчування - напівфабрикати, жестяні банки, заморожені чи напівзаморожені. Суп вариться із суміші у банці, яку виливаєш у каструлю. Пироги печуться із заздалегідь куплених сумішей із додаванням води, олії та яєць. Картоплю поки що треба чистити, а от телятина продається уже порізана на шматочки і в соусі, її просто підігріваєш у мікрохвильовій печі. Наперед ніхто не готує і котлет на тиждень не ліпить.
Я добре адаптуюся, плюс, уже не вперше у США. Тому звикнути до чужини мені було легко. Та і звички - велика справа, вони дозволяють через пару місяців на все незвичне дивитися як на цілком нормальне. Але, незважаючи на те, що я вже тут півроку, все-одно іноді знаходяться якісь моменти, які помічаєш і кажеш: "Ой, а це зовсім не так, як у нас".
Із наших поряд немає нікого. За півтора роки, що я загалом тут провела, зустріла лише двох чоловік, що знали російську мову. Так що спілкуюся лише із американцями. Та і то - у цьому спілкуванні я дуже вибіркова. Ще у школі я з багатьма дітьми особливо тісно не дружила. Не вистачало мені чогось в них, що б робило цікавими співрозмовниками.
З місцевими зійтися неважко, багато хто проявляє інтерес і знайомиться. Але це лише за умови, що ти ведеш активний спосіб життя і багато з’являєшся на людях. А так як я живу у маленькому містечку, ще і не в гуртожитку, можливості часто зустрічати нових людей маю обмежені.
Жити в Америці дорого, але і зарплати у них більші. Багато хто живе на соціальну допомогу від держави, використовуючи ці кошти як своє єдине джерело доходу і не бажаючи щось поміняти. Але в цілому я навколо себе бачу більше задоволених забезпечених людей, аніж в Україні. Там, наприклад, людина може дозволити собі захворіти, бо здатна оплатити лікування. Для звичайної родини цілком нормально мати більше двох авто в сім’ї.
Американці люблять свободу, говорять про неї, вважають себе вільними. Але, насправді, це поняття досить умовне, і де в чому вони більше обмежені, ніж жителі України. Вони дійсно вільні у захисті своїх прав і власності, носять зброю і знають те, що рішення судді буде завжди справедливим. В той же час, потрапити до бару людині, яка молодше 21 року, сісти за кермо без водійського посвідчення, підкупити лікаря тут буде дуже важко. Закон дотримується чітко. В Україні в якомусь сенсі наше невиконання законів і є нашою свободою.
Ферми, ранчо, ковбої, шерифи - дуже правильний опис американського Півдня. Багато хто асоціює такий спосіб життя лише із Техасом. А насправді це типово для всіх південних штатів. Ранчо чи ферма є у кожного третього, і люди сім’ями вибираються туди кілька разів на рік пополювати на лосів чи оленів. Ковбойський стиль найяскравіше проявляється у високих чоботях з підборами, які носять і чоловіки, і жінки, капелюхах із широкими крисами, вантажівках і пікапах, на яких тут їздять замість звичайних авто.
У американців підвищена увага до трьох речей: кар’єра, релігія і політика. Релігія тут є одним із визначальних факторів у житті, базою виховання моральних принципів. Більша частина населення відноситься до якоїсь церкви і відвідує релігійні збори на постійній основі. У нас такої захопленості вірою я не бачила. І політика, звісно. Тут всі, від підлітка до старця, мають свою думку щодо того, що відбувається у країні, і зацікавлені у цьому. Не цікавляться останніми новинами одиниці.
Іноді мені здається, що американці набагато більше сконцентровані на створенні своїх маленьких "ідеальних сімей" з гарними громадянами для суспільства, духовними і правильними людьми, які відповідають всім стандартам. В Україні батьки не намагаються виростити дитину, яка була б корисною для держави. І ми більше показуємо свої проблеми, скаржимося на них, і не намагаємося робити вигляд, що щасливі, якщо це не так.
Дуже радують американські дороги. Зараз я отримую водійське посвідчення, і мені надзвичайно приємно знати, що я зможу без проблем дістатися від свого містечка до мегаполісів не думаючи про те, по яким дорогам мені доведеться їхати, навіть у горах під час снігопаду.
Сумую за українськими пейзажами і нашою кухнею. Їжі не вистачає особливо.
Це дивне відчуття, але я завжди відчуваю гордість, коли мені випадає можливість розповісти про свою країну у випадковій розмові.
Я рада, що у Штатах у мене з’явилося більше часу на книги. Вдома я, скоріше за все, марнувала б його на якісь дурниці. Вчуся писати вірші. Від музики довелося віддалитися, тому що потрапити на живі концерти важко. Зате все чудово із кінематографом. У нас вдома більше 1 000 ДВД, і звичайним способом вечірнього дозвілля є перегляд якогось фільму.
Різдво для американців - дуже важливе свято. Багато хто задумується про духовність і свій внутрішній світ, коли воно приходить. Це день, коли сім’ї збираються разом, всі йдуть на короткі канікули, до дітей приходить Санта, повітря наповнене святковим настроєм. А Новий рік - зовсім не хіт сезону. Багато хто його не святкує зовсім, не обмінюється подарунками, а спокійненько лягає спати.
Дуже сумно іноді від того, наскільки мало жителі США знають про світ поза межами їхньої країни. Це не відноситься до всіх, і я знаю немало освічених та інтелігентних американців. Але багато хто дивиться на світ через призму, в якій вони є - Америка. А все інше собі існує "десь там". Безліч людей питали у мене, що це за країна - Україна, і де вона знаходиться. Але ще страшніше стає від питань після того, коли вони дізнаються, що ми знаходимося у Східній Європі, поряд із Росією. Були унікуми, які допитувалися, чи є у нас сир, чи росте на землі трава, і чи користуються українці комп’ютерами.
Поки конкретних планів на майбутнє не будую. Хотілося б працювати за своєю спеціальністю і займатися керуванням якимось сервісним бізнесом, готелем, рестораном. Не знаю, в Україні чи у Америці мені вдасться досягнути своєї мети, але я зовсім не проти повернутися після закінчення навчання на Батьківщину і працювати там.
Це наш будинок
Я і моя хост-сім'я
Готуємося до Хелоуїну на ранчо друзів
Печемо пряники в домі друзів під час різдвяного святкування
Університет
Парковка біля університету
Університетський каток
Богдан Гуляй
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.