Наші за кордоном. Чернігівський айтішник про німецьку освіту, роботу і надійність

Кажуть, хто побачив життя "там", назад до України повертатися зовсім не хоче, використовуючи будь-яку можливість зачепитися за кордоном. Цю невеселу істину мій співрозмовник ілюструє сповна. Він - молодий комп’ютерний спеціаліст, що вже четвертий рік живе у Німеччині. Одягнений зовсім не по-українськи, у стильний, не зовсім звичний для нас одяг.  До Чернігова приїхав, щоб побачити рідних та близьких. Спільні друзі, які нас познайомили, кажуть, що у Івана з’явився помітний акцент у розмові. Я людину бачу вперше, тому ніякого акценту не чую. А Іван розповідає про те, як вийшло так, що він опинився аж у Німеччині.
   
Німецьким я захопився ще під час навчання у школі, і досить сильно. У інституті (Іван Здрелько закінчив ЧДІЕіУ за спеціальністю "Економічна кібернетика") я продовжив поглиблене вивчення мови, хоча того, навіщо вона мені, і сам сильно не розумів. Тим більше не збирався виїздити кудись за кордон. На четвертому курсі я вже їздив до Києва до інституту Гете, здавав на сертифікат.

Після закінчення свого ВУЗу працював адміністратором мережі у  провайдера "Павутина", потім сисадміном у страховій компанії "Провідна". Отримав кілька місяців їхні зарплати і подумав: а навіщо я п’ять років вчився?

Я зрозумів, що якщо ще рік не поговорю німецькою, мої знання пропадуть, і вирішив подати документи на програму Au-pair. Подумав, що поживу в Німеччині рік, досконало вивчу мову, а там якось видно буде. Тим більше, тебе повністю забезпечують, дають гроші на кишенькові витрати, дорогу оплачують. Я і поїхав. Мені тоді щойно виповнилося 22 роки.

У родині я протягнув лише дев’ять місяців, хоча ставлення до мене і відносини з дітьми були чудові. Поїхав до Німеччини я у жовтні 2008 р. А у березні-квітні наступного батьки мені стали говорити, що вдома, в Україні, криза, і назад не сунься. Все закривається, роботу втрачаємо, повернешся ти і що будеш робити? Варіант лишитися у мене був один - щось вирішувати із навчанням. Комп’ютерами я завжди цікавився, спеціальність у Чернігові отримав з ними пов’язану. От так і поступив на інформатику.
   
Коли я повідомив, що хочу вчитися далі у Німеччині, німецька родина контакт зі мною тримати перестала. Вони вирішили, що я можу попрохати їх про фінансову допомогу (а я про це і думав), і зразу дали зрозуміти: ми тобі допомагати не будемо. Для того, щоб навчатися там у ВУЗі, студент повинен мати на рахунку 8 000 євро на рік. Це є фінансовою гарантією, що ти не покинеш навчання і не поїдеш в будь-який момент. Адже вчать тебе безкоштовно. Я розраховував, що німецька родина зможе виступити моїм фінансовим поручителем.

Коли стало зрозуміло, що розраховувати я маю лише на самого себе, я став вивчати інші варіанти. Одним із них було те, що твої батьки із України висловлюють свою згоду тебе підтримувати, і надають документи, що підтверджують у них таку можливість. Вони такі документи зробили. Насправді, звісно, у моїх батьків таких грошей не було. Але в Україні все, що завгодно, можна зробити за сто баксів, хоч мільйон на папері тобі покладуть на рахунок.

У Німеччині таких як у нас вступних екзаменів немає. Після закінчення школи дивляться твій атестат, і його середній бал має бути не нижче якогось певного рівня. В цьому випадку ти вже студент. Мені як українцю треба було ще здати два екзамени з німецької, усний і письмовий. Отак, живучи в сім’ї і маючи купу вільного часу (дітям там було по 12-13 років, і моєї допомоги вони практично не потребували), я і готувався до екзаменів.
   
У Німеччині тих, хто переїхали жити чи навчатися, дуже багато. Більше всього, звичайно,турків. А потім, мабуть, ідуть наші - вихідці з України, Росії та Білорусі. Я, мабуть, уже із всіма національностями познайомився. З нами вчаться і монголи, і японці, і африканці. Знаєш мову - приїзди і навчайся. Назад із них повертаються після навчання одиниці, особливо зі Сходу і Африки.

У самих ВУЗах місцевих, звичайно, більшість, але не переважна. Для німців вчитися 5 років важко, довго. Багато хто хоче зразу працювати і забезпечувати себе. Після школи проходиш практику пару років, і маєш якусь робочу професію. Звідси виникає дефіцит висококваліфікованих кадрів. І країна поповнює його за рахунок кращих студентів із інших країн.
   
Зараз я живу у Дармштадті, під Франкфуртом на Майні. Це студентське містечко одного із найвідоміших технічних ВУЗів Європи. Хоча вчуся я не у ньому. Навчаюся я у Хохшуле (Hochschule) Дармштадт, англійською це звучить як university of applied sciences (університет прикладних наук). Це такий же університет, але одним рівнем акредитації нижче. Відмінністю хохшуле від університетів є те, що у них дають більше прикладних знань, а університети навчають більше теорії, проводять наукові дослідження.
   
Навчаюся я за спеціальністю "Загальна інформатика", спеціалізація - "Комп’ютені мережі". Вчитися у моєму ВУЗі сім семестрів, 6 із них я вже відучився. Якщо ти зможеш здати все швидше - будь-ласка. Якщо не можеш вчасно - вчися хоч двадцять семестрів. Особливістю є те, що мій ВУЗ співробітничає із багатьма німецькими підприємствами, які беруть студентів на роботу. Підприємство підписує з навчальним закладом контракт, студента офіційно оформлюють, і ти ходиш два дні в тиждень на роботу і три дні - на навчання.  Є спеціальні фази, коли ти робиш якийсь проект, працюючи лише у себе на фірмі. Під час екзаменів навпаки - ходиш лише до ВУЗу. Я, щойно поступивши, зразу почав подавати своє резюме у компанії мого профілю, і в одну з них мене забрали.

Моя компанія - один із найпотужніших системних інтеграторів Німеччини. Мій відділ називається data center. Коли закінчу навчання, думаю, в мене буде спеціальність "system engineer". На даний момент я там проходжу як студент. Компанія нас навчає, ми проходимо сертифікацію по різним програмним продуктам. Мені дають деякі завдання, які я виконую, і потім презентую їх у себе у університеті перед професором і однокурсниками. За час навчання захистив уже два таких проекти.

Студенту на фірмі платять зарплату 750 євро на місяць. Для Німеччини це зовсім не гроші, особливо у ІТ-сфері. У нас по регіону середня зарплата - 3700-4000 євро. У айтішників вона набагато вища.    

Якщо у мене все буде далі нормально, і компанія забере мене на роботу, я отримаю вид на проживання у Німеччині на невизначений термін. Фактично, зрівняюся в правах із німцями. Через деякий час за бажання можна буде зробити місцеве громадянство, якщо стане потреба.

Через семестр я буду спеціалістом, і можна закінчувати ВУЗ. Але я хочу, щоб моя компанія дала мені можливість продовжити навчання на магістра. Це ще два роки.
   
Там я жив із дівчиною, теж чернігівкою, виїхала після нашого педуніверситету. А зараз повернуся і буду шукати собі нове житло, тому що позавчора ми розійшлися. Вона залишається жити у тій квартирі.
   
Квартиру я знімав у центрі міста і дуже дешево - 200 євро. Пощастило. Таких цін не буває, скажи комусь - не повірять. Взагалі, квартирою назвати це важко - 18 м2, стоїть шафа, диван, стіл і ліжко. Дуже тісно, але якось треба виживати, ми звикли.

Якщо вже заговорили про житло, то мінімальна ціна на однокімнатну квартиру в Дармштадті починається від 450 євро. Середня ціна - 500-550 євро. І то - це без вартості води, світла та інтернет. Все це потягне ще на 150 євро. Крім задатку наперед за місяць, ще залишаєш орендодавцю потрійну вартість оренди у заклад, який тобі повертається у день виїзду. Якщо ти пошкодив щось у квартирі - ця сума буде вираховуватися при поверненні застави. При всьому цьому квартира буде абсолютно пустою. На стелі замість лампочки буде висіти дріт. Скоріш за все, навіть унітазу не буде.

Гуртожитки для студентів при ВУЗах є. Але до них такі черги, що навіть якщо стати у неї за півроку до початку навчання, не факт, що при вступі тебе поселять. Ціна гуртожитку - 250-270 євро,в цю ціну уже входить все, включаючи інтернет.

Багато німців все життя живе у орендованому житлі. У них кочовий спосіб життя, сьогодні тут працюєш, завтра - десь у іншому місті. Вони так і кажуть: навіщо мені купувати свою квартиру? Купують нерухомість люди в роках, які уже точно вирішили осісти. Як правило, це люди після сорока.

З іншого боку, якщо знімаєш 2-3-кімнатну квартиру, коштувати вона може до тисячі євро на місяць. А це такі гроші, якими уже можна виплачувати кредит на нерухомість. Відсотки по ньому дуже низькі, від 3-4%.

Ціни на продукти харчування такі ж, як і в Україні. А дещо і дешевше, наприклад, деякі види молочних і м’ясних продуктів. А якість порівняти не можна. На місяць ми на двох тратили менше 200 євро. А якщо більше - то це вже розкошували.
   
Навчання у мене безкоштовне. Але кожен семестр треба платити внески. Сюди входить соціальний внесок, внесок на розвиток університету, і квиток на проїзд на всі види транспорту у нашій землі за 80 євро.

Якщо заговорили про транспортну інфраструктуру, то вона поділяється на експреси між містами, регіональні поїзди, у кожному більш-менш великому місті є трамваї, метро. І на всі ці види транспорту, крім поїздів на далекі відстані, діє один квиток. Взагалі, різноманітність пропозиції проїзних документів настільки розвинута і продумана, що вражає. Їздиш тільки зранку, в обід чи ввечері, три дні в тиждень, лише по вихідних - і такі квитки для тебе знайдуться.

Я граю в баскетбол в університетській команді. У нас є своя студентська ліга. Кожної суботи ігри - вдома і на виїзді. Є сайт із детальною статистикою кожної команди і гравця. І це у студентській лізі, не професійній. Грошей нам за це ніхто не платить, але все спонсорується державою, лише займайся спортом і грай. І так у будь-якому виді спорту.

Із німцями важко домовитися, щоб вони тобі допомогли. Але якщо вже пообіцяли, то можеш на них розраховувати. В цьому відмінність від наших, які наобіцяють чого завгодно, але на завтра вже нічого не пам’ятають. Коли я роблю практику по навчанню - стараюся робити з німцем. Крім того, що він не підведе, і ми все здамо вчасно, я ще чомусь і навчуся. А якщо робити зі своїм, то краще все зробити самому, бо не зрозуміло, зробить наш свою роботу, чи ні.     
     
Інформатика - це настільки різноманітна і багатостороння галузь, що роботи в ній вистачить на всіх. Тут роботу знаходить кожен, хто хоче цим займатися і має якийсь талант. А от у других сферах все не так просто, і конкуренція за робочі місця значно вища.

Якщо виникає питання, кому віддати роботу, німцю чи іноземцю, перевагу віддадуть завжди німцю. 
   
Німецькі жінки некрасиві. Вони всі орієнтовані на кар’єру, прагнуть чогось добитися, і потім уже думати про дітей. Фірми не дуже люблять, коли їх співробітниці ідуть у декретні відпустки. Там треба пахати, пахати, пахати. Більшість красивих жінок - приїжджі.

Німці - це нація, яка п’є пиво. Вибір - сотні сортів, у кожному містечку по дві-три свої пивоварні.  Його смак із українським не порівняти, і п’ють вони його там постійно, навіть жінки. Особливо якщо футбол - пиво весь стадіон п’є. І буянять, буває, після матчу. Але в цілому, якщо порівнювати із нашими святами десь на площі, ніхто там так не напивається.

У Франкфурті я був на вулиці червоних ліхтарів, з усіма цими клубами, гомосексуалістами. Але щоб це кидалося у вічі поза межами подібних кварталів - не скажу. Для таких речей відведені лише спеціалізовані місця.

Три слова, якими я можу охарактеризувати Німеччину - порядок, педантичність, надійність. Made in Germany.

Мені подобається, що я вчуся, працюю на нормальній роботі, займаюся спортом, та ще і маю можливість відвідувати концерти, про які тут лише міг мріяти.
Звісно, додому хочеться завжди. Востаннє мені вдалося побувати в Україні рік тому, теж на Новорічні свята. Але коли сюди приїздиш - така печаль навколо. Хоча через два дні звикаєш.

Насправді там немає нічого такого надзвичайного. Просто все зроблено і робиться для людей. Живучи в Німеччині, це перестаєш помічати. А повертаєшся до України, наша невлаштованість тут же кидається у вічі.

В плані менталітету я із них приклад не беру навмисно, щоб мене не змогли переробити. Я хочу бути таким, який я є. Ну і мову стараюся не забувати. Іноді ловлю себе на думці, що щойно подумав німецькою. Тому книжки читаю російською, інтернет.

Якби я мав тут гарну роботу, ніколи б звідси не поїхав. Навіщо мені чужа країна.

Матеріли по темі:

Наші за кордоном. Українська няня про німецький порядок, дітей та можливості

Наші за кордоном. Студентка у Варшаві про польську вищу освіту, привітність і любов до українців

Наші за кордоном. Чернігівка про шейхів, розкіш, та віру у можливості

Наши за границей. Как относятся в Португалии к приезжим нелегалам из Украины

Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.