65-річна Антоніна Гузь творить неймовірну красу на своїх обійстях на Прилуччині

— Якби кожна людина на своїй ділянці зробила все, що вона може, якою б красивою була земля наша! — цю фразу любить повторювати 65-річна Антоніна Гузь. І власноручно творить неймовірну красу на своїх обійстях у селах Колісники та Левки Сухополов’янської громади на Прилуччині. А також абсолютно безкоштовно допомагає в цьому іншим і ділиться своїми рослинами.

ВІД БАБУСІ МАРІЇ

— Мені часто кажуть: «У вас тут наче Конча-Заспа», — усміхається Антоніна Анатоліївна.

Її двір у Колісниках видно здалеку. Зелені кущі різних видів і форм, клумби, садові фігури — ландшафтний дизайн тут створено з фантазією і любов’ю.

— Якби ви побачили, як гарно тут влітку, — Антоніна Анатоліївна показує в телефоні фото свого двору, коли в ньому квітнуть троянди. — Зараз не так цікаво. До того ж самшити після зими мають непривабливий вигляд. Пожовтіли. Такого в мене ніколи не було. Щороку я накривала їх агроволокном, а цього року чомусь не накрила, і чи то вони померзли, чи то, може, пройшов якийсь кислотний дощ. Я вже й обробила їх антистресовими препаратами, а кущики все одно ніяк не відходять.

Антоніна Анатоліївна розказує, звідки почалося її захоплення тим, що тепер називають ландшафтним дизайном:

— Родом я з Левок (це невеличке село тут поряд, там залишилося із 15 мешканців). Свій батьківський будинок я й досі не можу продати — настільки він мені рідний. Із нами жила бабуся Марія — по татовій лінії. Завдяки їй наш двір завжди потопав у квітах. Я не знаю, де бабуся їх діставала (тоді ж не було так, як зараз, — повсюди садові центри), але в неї квіти були різні-різні. Нині я підтримую бабусин двір таким же квітучим, яким він був при ній. Там і досі ростуть 20 кущів півоній, які саджала ще бабуся Марія.

До речі, це ім’я для Антоніни Анатоліївни знакове:

— Так звали й обох моїх бабусь, і чоловікових маму та тітку, а тепер у нас є і 6-річна внучка Марія, яку нам подарувала дочка Юлія.



ПО 10 РОКІВ ДИРЕКТОРСТВА

Із чоловіком, Василем Васильовичем, Антоніна Анатоліївна познайомилася в його рідних Погребах Прилуцького району.

— Після закінчення Прилуцького педучилища мене розподілили в те село. Там я брала участь у художній самодіяльності, як і Василь. Він грав на баяні, а я співала, навіть виступала в Чернігові.

У школі в Колісниках, куди направили Василя Васильовича, він викладав хімію, а Антоніна Анатоліївна після закінчення Ніжинського державного тоді ще педінституту — біологію.

— Згодом чоловік 10 років був директором школи, а коли звільнився, на його місце стала я й очолювала школу стільки ж — із 1993-го до 2003-го, поки її не закрили через малу кількість учнів.

Загалом я в школі пропрацювала 25 років. У нас там було дуже гарно, ми насадили багато клумб.

І вдома я почала їх робити, коли 1991 року ми купили цей будинок. Тут земля не дуже хороша, піщана (у Левках — краща), тож і навесні, і восени я вношу добрива. Спочатку в мене на подвір’ї була зовсім інша конфігурація, це я вже двічі тут усе переробила.

Гарно не лише у дворі Гузів і перед ним. Антоніна Анатоліївна веде нас за будинок, виходимо з хвіртки — і відчуваємо неймовірний хвойний запах.

— Оці сосни на нашій вулиці Молодіжній ми із сусідкою саджали, починаючи з 1991-го. Вони швидко росли, і пізніше ми насадили ще один ряд. Тут був ставок, він висох, тепер канава. Ми щороку все викошуємо. На горбочку я посадила тюльпани, нарциси. Чоловік на моє прохання зварив і поставив фігурку котика з парасолькою.



У СЕБЕ І ПО ВСЬОМУ СЕЛУ

Після закриття школи в Колісниках Антоніна Анатоліївна ще 16 років пропрацювала гувернанткою в Києві.

— Із двома з трьох родин, у яких я доглядала дітей, спілкуюся й досі. Коли в нас почалась російська окупація, обидві сім’ї зателефонували з пропозицією нас вивезти. Але я виїхати не могла, бо на той час забрала з Левок свою маму після інсульту (щоб її доглядати, я й осіла вдома, вона дожила в мене, а два роки тому її не стало).

Вийшло, що на початок окупації зі мною були лежача мама і моя дочка та внучка — вони якраз приїхали в гості, і тут їх застала війна.

Чоловік після роботи (він підробляє в столиці охоронцем, доба через три дні) повернутися в село не зміг — його вже не пустили.

Окупанти стали між Левками і Колісниками, в колишньому колгоспному саду й отам на дачах. Щодня їздили повз нас цією дорогою. Слава Богу, у двір не заходили, нас не чіпали...

Повертаючись до своєї роботи гувернанткою, я дуже рада, що мені пощастило зустріти ті сім’ї, таких чудових людей! А ще я в Києві побачила садові центри, яких тоді в Прилуках іще не було. Спочатку купувала і саджала в себе все, що бачила, — сміється Антоніна Анатоліївна.

— Приїжджаючи з Києва додому на вихідні, з ранку й до вечора стригла свої кущі. Інакше не можна: без обрізки вони втрачають форму.

Як стригти, Антоніна Анатоліївна здебільшого фантазує.

— Іноді самі рослини підказують форму: наприклад, десь гілочка зайва або її не вистачає. Було, що дочка подарувала парфуми, мені сподобалась форма пляшечки, і я постригла кущ так само. Найважче стригти блакитну ялинку, але і її я тримаю «в шорах».

Другий рік Антоніна Анатоліївна формує свої туї і ялівці згідно з нівакі (це мистецтво формування рослин у японському стилі). Використовує спеціальні ножиці — і звичайні садові, й акумуляторні.

— Займаюся цим я не лише в себе, а ще і в сусідки, й у своєї сестри, яка живе далі. Коли працювала в родині українки Наталії і американця Пітера, то саджала й доглядала рослини на їхньому заміському обійсті в елітному селищі Перемога між Калинівкою і Броварами. Якось Пітер повернувся після пробіжки і каже мені: «Антоніно, дякую, в нас у дворі найкраще!» Потім я ще робила ландшафтний дизайн його сусідці, бо вона зі свого балкона побачила двір Пітера й теж захотіла краси.

Коли я стала працювати в Києві, то собі зробила сад мінімального догляду: не саджаю однорічників, усі квіти в мене багаторічні. Вони розростаються, їх періодично треба розсаджувати, то я безкоштовно роздаю їх — уже все село в моїх квітах. Також по Колісниках я висадила 80 кущів своїх ялівців.

В усьому цьому Антоніну Анатоліївну підтримують і допомагають староста Наталія Зуєва, односельці, подруги.

— Колись ми біля зупинки робили клумбу, прийшла жінка з Києва, яка купила в нашому селі дачу, захотіла долучитися. На наше прохання купила і переслала нам голубих ялівців. Ми біля Будинку культури посадили три її ялівці і п’ять моїх колоновидних туй, зробили живу огорожу з моєї бирючини. Розбили клумбу біля старовинної могили невідомої жінки. Думаю, колись старий клуб знесуть, то там хотілося б звести маленьку капличку і коло неї посадити парк.

Також ми впорядкували територію біля зупинки на виїзді із села. Зупинку неподалік від нашого двору спільними зусиллями відремонтували, розфарбували, і територію довкола неї я теж прикрасила квітами. Пропоную нашій старості зробити в Колісниках лавандове і півонієве поля, а вона хоче нарцисове. Планів у нас дуже багато… Якби ще на все вистачило сил!

Джерело: газета "Гарт", Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.