Педагогиня Людмила Божко з Гмирянки вже 33 роки запалює інтерес у дітей до розвитку

Кажуть, що справжній педагог – це той, хто вміє розгледіти іскру таланту ще до того, як вона стане полум’ям. Для вихованців Гмирянського ліцею таким провідником у світ техніки та творчої фантазії стала Людмила Петрівна Божко – керівниця гуртків КЗ позашкільної освіти «Ічнянський будинок дитячої та юнацької творчості» Ічнянської міської ради.
Людмила Петрівна присвятила позашкільній освіті вже понад три десятиліття. Сьогодні гурткова робота на базі Гмирянського ліцею – це не просто дозвілля. Це простір, де діти навчаються мислити, створювати та перемагати, попри будь­-які виклики часу. І поки є педагоги, які віддають себе дітям без залишку, українська інженерна думка матиме надійне майбутнє.

​Життя, присвячене дітям

Уже 33 роки триває педагогічний шлях Людмили Петрівни Бож­ко, чиє життя нерозривно пов’язане з технічною творчістю дітей та підлітків. Закінчивши свого часу Прилуцьке педагогічне училище імені Івана Франка за спеціальністю «вчитель трудового навчання, креслення та керівник технічного гуртка», вона відразу прийшла у позашкілля. І хоча структура, де вона працювала, змінювала назви – від Станції юних техніків до Будинку дитячої та юнацької творчості – незмінним залишалося її місце зустрічі з дітьми: рідний Гмирянський ліцей.

Сьогодні під керівництвом досвідченої педагогині діє цілий навчально­технічний комплекс: гуртки початково-­технічного моделювання, геометричного моделювання та паперопластики.

«Я вже просто відчуваю кожну дитину, – ділиться педагог. – Хтось має хист до малювання, хтось майстерно склеює деталі, а хтось бачить майбутню модель там, де інші бачать лише купу пластику».

Сузір’я талантів гуртківців: 26 конкурсів за півріччя

Коли мова йде про позашкільну освіту, цифри іноді промовляють краще за слова. Лише цього навчального року вихованці технічних гуртків, що діють на базі Гмирянського ліцею, встигли під­корити вершини 26 конкурсів – від обласних до міжнародних.

Маленький інженер із великим майбутнім

Особлива гордість педагога її вихованець Максим Гриб. Його історія – це приклад того, як дитяче захоплення конструктором LEGO переростає у справжнє інженерне мистецтво.

«Я за стільки років ще не бачи­ла таких обдарованих у цьому напрямку дітей, – розповідає пані Людмила. – Максим не просто складає конструкції за інструкцією LEGO. Він дивиться на фотографію чи малюнок – і відразу відтворює це в об’ємі. У нього справжнє інженерне мислення».

Навіть під час вимушених тривалих зимових канікул, ко­ли в школі було холодно через відсутність опалення, Максим не припиняв роботу. Хлопець телефонував керівниці гуртка, ділився ідеями, а згодом прибігав до школи, щоб показати свої нові напрацювання. Його пристрасть підтримують і батьки, і рідні, адже кожен подарований набір LEGO стає матеріалом для чергового авторського проєкту.

Максим – постійний учасник та переможець обласних та всеукраїнських конкурсів. Серед його останніх знакових робіт:

• реалістичний «Хаммер», представлений на обласному рівні;

• патріотичні композиції – прапори та символи України, які хлопець створює за покликом серця;

• робот­-пам’ятник та чис­ленні моделі для конкурсів «Космічні фантазії» та заходів від Чернігівського обласного­ центру науково­технічної твор­чості.

Максим – справжній господар у своєму технічному світі. Він зізнається, що знає кожну деталь у своїх численних наборах: де вона лежить і яку функцію виконує. Така феноменальна пам’ять та просторова уява дають свої плоди й в шкільному навчанні.



Позашкілля – це поклик душі

Хоча відвідування гуртків – справа добровільна, кабінети ніколи не порожніють. Секрет такої популярності простий: діти йдуть туди, де в них вірять. Педагогиня переконана: кожен учень – це окремий світ, який потребує свого підходу.

«Наші заняття – це не обов’язок, це щире бажання дитини творити. З 1 вересня ми вже маємо неймовірний результат: 46 дітей взяли участь у різноманітних творчих змаганнях. І це не просто участь – це стоси сертифікатів, грамот та дипломів», – розповідає керівниця.

Нові імена на творчому олімпі

Попри те, що «інженерний геній» Максим Гриб з його LEGO­-моделями вражає багатьох, він – не єдина зірка цього колективу. Гурток став справжньою кузнею талантів у різних напрямках.

Ярина Липовець – дівчинка, яку пані Людмила вважає надзвичайно обдарованою. Її стихія – паперопластика­ та де­коративно­-ужиткове мис­тец­тво. У тендітних руках Ярини звичайний папір перетворюється на витончені витвори, що здобувають призові місця.

Дарина Лісовська та Марія Куриленко – активні гуртківці, чия наполегливість та регулярна праця на заняттях стають запорукою високих оцінок журі на всеукраїнському рівні.

​Співпраця з батьками – основа успіху

Особливу увагу в гуртку приділяють комунікації з родинами. Адже за кожною перемогою стоїть не лише праця вчителя та дитини, а й підтримка батьків. Навіть такі технічні моменти, як підготовка фотографій робіт для онлайн­-конкурсів, вимагають злагодженості та взаємодії педагога, дітей та батьків.

«Ми дуже цінуємо довіру батьків,– зауважує педагог. – Адже саме завдяки їхній підтримці ми можемо демонструвати успіхи дітей у конкурсах. Кожна фотографія роботи, відправлена на конкурс – це крок до визнання дитини як майстра».

​Між грою та інженерією

Світ технічної творчості у гуртковій роботі – це не лише складні схеми та креслення. Це дивовижне поєднання природної безпосередності та суворого розрахунку. Тут звичайний лісовий жолудь стає частиною експоната, а деталь LEGO – кроком до майбутньої професії інженера.



Від шишок до гео­метричних розгорток

Програма гуртків, якими опікується Ічнянський будинок творчості, охоплює дітей від 7 до 13 років. Напрямки роботи різні, і кожен знаходить щось своє.

У гуртку декоративно­-ужиткового мистецтва діти обож­нюють працювати з природними матеріалами. Походи до лісу за шишками, жолудями та листям – це й розвага, і підготовка до створення майбутніх шедеврів із природних мате­ріалів, тканини та паперу.

Напрямок «Початкове тех­нічне моделювання» педагогиня називає одним із найскладніших. Тут уже не до ігор – потрібно креслити лінії, розбиратися в розгортках об’ємних фігур та опановувати основи технічного креслення.

​Місток у доросле життя

Робота гуртків науково­-технічного спрямування – це фактично перша профорієнтація. Більшість випускників, які пройшли школу паперопластики, моделювання та конструювання, обирають тех­нічні заклади вищої освіти.

Сьогоднішні гуртківці – це завтрашні архітектори, дизайнери та конструктори. І хоча вони починають із простих літачків чи фігурок із LEGO, фундаментальні навички, отримані у гурточках, стають тим надійним фундаментом, на якому діти збудують свою професійну кар’єру.

Професія, що тримається на ентузіазмі

Попри успіхи та дипломи, робота в позашкіллі має й свій зворотний бік – фінансовий. Матеріальна база часто лягає на плечі самого керівника. Щоб на занятті працювали всі, а не лише ті, чиї батьки змогли щось купити, вчителька часто купує розхідні матеріали за власні кошти.

«Хочеться, щоб працювали всі діти без винятку. Тому купляю папір, клей, інструменти... Багато що дає природа: збираємо шишки, гілки. Навіть старі дощечки не минають моєї уваги – бачу якусь заготівку й вже знаю: це буде чудова підставка для майбутнього експоната», – розповідає пані Людмила.

На щастя, на допомогу приходять небайдужі батьки. Вони часто запитують: «Що потрібно для наступного конкурсу?», допомагають із матеріалами та організацією.

Педагогічна спадкоємність

Найбільша гордість вчителя – це її випускники. Сьогодні до неї на гурток приводять своїх дітей ті, хто сам колись робив тут перші кроки в моделюванні.

Гуртківці обирають різні­ шляхи: хтось іде в технічні ви­ші, продовжуючи розвивати інженерний талант, а хтось обирає педагогіку, надихнувшись прикладом своєї наставниці. І хоча офіційно гурткова робота для дітей завершується у 13­-15 років, зв’язок із учнями залишається на все життя. Педагог зізнається: найбільша радість – бачити своїх вихованців уже дорослими, фахівцями, які мають по п’ять і більше років стажу, але все одно пам’ятають рідні стіни. А сьогоднішні школярі – це невгамовна енергія. Вони бігають на заняття, поспішають на екскурсії та разом із наставницею планують спільне дозвілля.

«Про успіхи дітей мені не просто приємно дізнаватися, я щиро люблю своїх вихованців»,– каже пані Божко, для якої кожен дитячий успіх є особистою перемогою. І поки в коридорах ліцею чути тупіт дитячих ніг, а в кабінеті пахне свіжим деревом та клеєм, майбутнє технічної творчості на Ічнянщині – у надійних руках.

Друге життя шишки та магія паперу: як народжуються шедеври у дитячих руках

Світ дитячої творчості – це простір, де звичайна соснова шишка може стати витонченою квіткою, а пластикова пляшка – стильною підставкою для кухні. У гуртках прикладного мистецтва та моделювання робота кипить щодня: тут не просто роблять «поробки», тут навчаються бачити красу в буденних речах і дарувати друге життя вживаним матеріалам.

Від лісових скарбів до екодизайну

Основа поробок – те, що дарує природа. Соснові шишки та жолуді стають головними героями численних композицій. Вихованці майструють із них не лише традиційних тварин, а й складні вироби: декоративні кошики, святкові віночки та цілі сюжетні сцени, які щоразу вражають журі на конкурсах.

Не залишається осторонь і сучасний тренд на екологічність – робота з вторинною сировиною. Те, що зазвичай іде у смітник, у руках юних майстрів перетворюється на корисні побутові речі. З пластикових пляшок та стаканчиків діти створюють оригінальні підставки для олівців чи ложок, поєднуючи естетику з практичністю.

Геометрія та паперопластика: виклик для терплячих

Для старших вихованців завдання стають складнішими. Геометричне моделювання та паперопластика вимагають не лише фантазії, а й неабиякої витримки.

«Старші дівчатка зазвичай обирають складні техніки орігамі та згинання паперу – це ювелірна робота», – розповідає педагог.

Хоча хлопці іноді й демонструють непосидючість, їхні успіхи вражають не менше. Чого вартий лише двоповерховий будиночок із бамбукових паличок, створений одним із вихованців – Олегом Пелешуком. Це справжня архітектура в мініатюрі!

​Кожному – своя роль у великої гурткової родині

Головний секрет успішного гуртка – у поєднанні талантів. Кожна дитина унікальна: хтось обожнює малювати, хтось – ліпити, а хтось – філігранно клеїти дрібні деталі.

«Я намагаюся поєднувати ці таланти, щоб дітям було цікаво. Хтось ліпить, хтось клеїть, хтось розфарбовує – і в результаті ми отримуємо спільну велику роботу», – ділиться майстриня.

Такий підхід дозволяє кожній дитині відчути себе важливою частиною творчого процесу. Молодші вихованці з азартом беруться за все підряд, а старші – відточують майстерність у обраному напрямку. Головне, що кожна дитина йде із заняття з вогником у очах та саморобним скарбом у руках.



Смартфони зачекають: як завойовують серця дітей творчістю

Сьогодні часто можна почути, що сучасне покоління «живе» в телефонах, а пензлі чи пластилін програють битву екранам. Проте досвід пані Людмили доводить: дитячу увагу можна й треба виборювати. Вона каже, що відвідування гуртка – це не примусовий урок, а простір доброї волі та щирого інтересу.

Секрет мотивації: право на відпочинок та «дорослий» інструмент

На відміну від шкільного уроку, гурток – справа добровільна. Якщо в дитини немає настрою сьогодні майструвати, педагогиня знаходить гнучкий підхід: «Добре, сьогодні ми просто відпочиваємо». Але, як показує практика, відпочинок триває недовго, адже цікаві завдання швидко повертають малечу до роботи.

Справжнім захопленням для дітей стає можливість працювати з «дорослими» інструментами. Наприклад, другокласниці вже впевнено опановують термопістолет. Звісно, під пильним наглядом керівниці, але самостійно приклеєна деталь додає дитині впевненості у власних силах.

​Друге життя вінілу: об’ємні картини до свята весни

Одним із найцікавіших останніх проєктів маленьких майстрів стала серія об’ємних картин, виготовлених на основі старих музичних пластинок. Замість того, щоб викинути непотрібні речі, їх перетворили на стильне чорне тло для весняних композицій. Процес створення такої картини – це справжня школа фантазії.

Основа композиції – стара вінілова пластинка. Із кольорового паперу діти складають яскраві «віяла­-гармошки», закриваючи написи в центрі дис­ка. Поверх паперової основи наклеюють гілочки, листочки та різнокольорові квіти, зроб­лені власноруч. Фінальний штрих – витончений бант, що об’єднує всю композицію.

Результатом такої роботи стає об’ємна картина, яка виглядає як справжній витвір мистецтва. Дивно, але такі складні композиції під силу навіть учням другого класу. Поки дорослі дискутують про «залежність від гаджетів», вихованці Людмили Петрівни з гордістю тримають у руках подарунки для мам, створені власноруч.

Це і є головна перемога педагога – перетворити звичайний папір і пластик на дитячу поробку, яка виявляється набагато яскравішою за будь-­яку картинку в інтернеті.

Паперовий зоопарк: як дитячі руки створюють об’ємні світи

Створення об’ємних фігур­ – це не просто розвага, а справжній іспит на логіку, просторову уяву та терпіння. Коли плаский аркуш паперу пере­творюється на фігурку котика, собачки чи модель машинки, дитина відчуває себе справжнім інженером. На заняттях пані Людмили цей процес перетворюють на захопливу гру, де головне – навчитися розуміти, як поєднуються деталі.

Від шаблону до власної моделі

Об’ємне моделювання починається з простого, але від­повідального завдання. Спочатку діти працюють із шаблончиками: їх потрібно акуратно вирізати, а потім, уважно дотримуючись інструкцій, склеїти докупи.

Часто дорослі згадують власні шкільні роки, коли по­дібні завдання ставали «домаш­ньою роботою для батьків». Проте сучасний підхід у гуртку інший: важливо, щоб дитина сама зрозуміла принцип. Адже коли за сина чи доньку все робить тато чи мама, втрачається найголовніше – момент «еврики», коли деталі нарешті стають цілісною фігурою.

Чому це важливо?

Об’ємне моделювання вчить дітей не боятися складнощів. Навіть якщо спочатку щось «не клеїться», підтримка вчителя та вчасна порада батьків допомагають дитині подолати бар’єр перед технічним завданням.

Сьогодні вони склеюють паперових котиків, а завтра ці навички допоможуть їм у дорослому житті – від розуміння складних креслень до вміння бачити об’ємне розв’язання будь-­якої життєвої задачі. Творчість у гуртках – це простір, де помилятися не страшно, а створювати щось своє – надзвичайно цікаво.

Коли вчитель – і художник, і інженер

Особливість занять у тому, що педагог підходить до справи професійно. Щоб навчити дітей створювати об’ємні фігури тварин чи моделі машин, пані Людмила самостійно розробляє розгортки геометричних тіл.

«Креслю розгортки, прораховую кожну деталь, – розповідає педагогиня. – Раніше всі схеми доводилося креслити вручну, сьогодні ж на допомогу приходять можливості інтернету, проте навички класичного креслення залишаються фундаментом, без якого неможливо створити справді якісну об’ємну модель».

Пластилін, що «застигає», та конструкторські баталії

Матеріали для творчості постійно оновлюються. Поряд із класичним пластиліном, який вимагає тривалого розминання та тренує дрібну моторику, діти обожнюють сучасний «повітряний» пластилін. Його перевага в тому, що після завершення роботи фігурка застигає, перетворюючись на легку та міцну іграшку.

Не меншою популярністю користуються і заняття з конструювання. Використовуючи набори LEGO, які ліцей отримав за програмою НУШ, діти зводять цілі міста:

• Складають складні вежі та будинки.

• Проєктують дороги та транспортні розв’язки.

• Вчаться командній роботі, створюючи спільні локації.

Магія паперу: від орігамі до квілінгу

Гурток паперопластики – це набагато ширше поняття, ніж просто складання паперу. Це цілий світ, що об’єднує різні техніки:

• орігамі, основи якого закладаються ще в початкових класах та використовуються навіть у геометричному моделюванні;

• квілінг – мистецтво створення об’ємних композицій зі скручених смужок паперу.

Паперопластика дозволяє дітям створювати складні конструкції, розвиваючи дрібну моторику та просторову уяву.

«Гарбузові фантазії»: сімейна творчість у дії

Педагогиня впевнена: допомога батьків – це чудово, якщо вона стає спільним сімейним дозвіллям. Яскравим прикладом став обласний конкурс «Гарбузові фантазії». Завдання було непростим і вимагало справжньої командної роботи.

Вдома з батьками треба було підготувати основу – вичистити гарбуз зсередини, вирізати очі, рот чи зуби за власною уявою.

А вже під час гурткових занять діти разом з педагогом додавали гарбузу певні особ­ливості. Тут уже в хід йшли «родзинки»: хтось робив роги, хтось – носики чи бантики, перетворюючи звичайний овоч на унікального казкового персонажа.

Одним із найяскравіших проєктів закладу стали декоративні ліхтарі з натуральних гарбузів. Процес створення такого виробу – це поєднання карвінгу та технічної кмітливості.

Секрет конструкції: з гарбуза обережно зрізають верхівку-­кришечку та повністю видаляють м’якоть. Щоб ліхтар «ожив», всередину вставляють сучасні LED­-гірлянди на батарейках. Це набагато зручніше та безпечніше за традиційні свічки, адже гірлянда не нагріває стінки овоча і створює казкове мерехтіння крізь фігурні отвори.

Програма чи натхнення?

Попри те, що кожне заняття відповідає чіткій навчальній програмі, тут завжди є місце для імпровізації. Коли діти забігають до кабінету з питанням: «А що ми будемо робити сьогодні?», педагогиня часто тримає інтригу до останнього. Адже найкраща мотивація – це щира цікавість, яка перетворює звичайний гурток на справжню творчу лабораторію.

Якщо, наприклад, тема пе­ре­дбачає роботу з геометричними фігурами, це не обов’яз­ково має бути стандартна підставка.

«Я завжди намагаюся придумати щось інше, цікавіше, – ділиться майстриня. – Бо навіщо нам безліч однакових підставок? Краще зробити те, що дитині захочеться залишити собі або подарувати».

Саме такий підхід допомагає розвивати у дітей об’ємне та геометричне мислення. Коли дитина розуміє логіку конструкції, вона не просто копіює зразок, а створює власну модель.

Інтерактив замість примусу

Просто посадити дітей і сказати «робіть» – це шлях до втрати інтересу. Сучасні діти потребують динаміки. Тому кожне заняття гуртка – це цілий комплекс інтерактивних методів:

• Фізкульт-хвилинки для най­менших вихованців – це можливість налаштуватися на роботу.

• Асоціативні кущі та інтерактивні вправи – педагог залучає дітей до обговорення теми, допомагаючи їм самим прийти до ідеї майбутньої поробки.

• Рухливі вправи – щоб творчість не перетворювалася на втому, тривала праця завжди переривається корисними паузами.

Гнучкість як запорука довіри

Найцінніше в роботі гуртка – це зворотний зв’язок. Діти часто самі приходять із запитами:«А давайте зробимо літак?», «А можна сьогодні сконструювати машинку?». І попри те, що це може трохи відхилятися від затвердженого графіка, педагог іде назустріч, коригуючи план під дитячі мрії.

«Ви нам допоможете?» – це питання, на яке пані Людмила завжди відповідає: «Звичайно, давайте зробимо!» Такий підхід перетворює гурток на місце, де дитина відчуває підтримку, власну значущість і справжню радість від праці власними руками.

​Джерело: газета "Трудова слава", Олена Березкіна

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.