90-річна Євдокія Архипенко з Сосниччини щодня готує нові страви у грубі-лежанці, вчорашнього не їсть

Євдокія Архипенко

«Несе Галя воду…», — наспівує Євдокія Архипенко. Коли який настрій — така і пісня. Добре згадає — пісня весела, а коли горює — тоді мелодія сумна. Частіше чути церковні наспіви, бо до 82-х років вона співала у церковному хорі аж 15 років з моменту відкриття церкви у 2000-му. Співає, коли готує собі смачну страву і коли вимітає. Такої чистюлі годі шукати.

12 березня Євдокія Михайлівна із Козлянич зустріла свій поважний ювілей — 90 років! Гостей пригощала пишними пирогами — сама напекла. У її хаті пахне борщем і свіжістю випрасуваних рушників і фіранок на вікнах.

Євдокія Михайлівна розповіла свій фірмовий рецепт смакоти. Пироги вона учиняє тільки на топленому молоці, щоб таке, аж червоне. Опару робить о 3-ій ночі, а на ранок замішує тісто. Добавляє цукор, масло, олію, а ось яєць ніколи не кладе, хоч паску пече завжди на яйцях. Ще не було того року, щоб купувала паску. І борщ вона готує не з червоним буряком, а із цукровими білими. Спочатку ставить варити буряки і м’ясо, коли закипить, додає капусту і усе решту і обов’язково засмажку на салі, без неї вона не любить готувати перші страви. Борщ виходить жовтенький, наваристий.

Щодня, навіть влітку, Євдокія Михайлівна топить грубку — лежанку і щодня готує собі сніданок і обід. Горщики залишає у грубі, щоб були теплими до обіду, як колись у печі. Готувати собі не лінується, це виробилося змолоду — все має бути свіже, а не вчорашнє. Найбільше любить здобу. Часто пече тоненькі млинці, пампушки, кашу-бабку. До того ж, все робить на вогні, газу в неї нема. Є електроплитка, але вона нею користується рідко.

В день, коли ми завітали до Євдокії Михайлівни, вона показала свої приготовації, дуже хотіла пригостити, та ми поспішали на рейсовий автобус. Але встигли розпитати про життя довгожительки.

Вона зростала у сім’ї, де було два менші брати. Вона, як старша на 2 роки, мала няньчити їх. А коли батько у 1941-му пішов на війну, для матері Дуняша була перша помічниця. У школу дівчина ходила із задоволенням, вчитися хотіла, і дарма, що взимку доводилося взувати на декілька розмірів більші бабусині бурки. Після війни всі так ходили, який сором. І писали хто на чому. Тітчин чоловік був вчителем, то давав племінниці інколи папір, а бувало, що несла на урок дошку з-під капусти і крейдою на ній писала. Найкраще їй давалась математика.

У 1951 році після закінчення семирічки, п’ятнадцятирічною пішла у колгосп обліковцем. Не довго, правда, попрацювала і завербувалася на Полтавщину ростити буряки, хоча на той час їй все ще не виповнилося вісімнадцяти. Два сезони працювала разом зі своїми односельчанками. На буряках дівчина добре справлялася, а ось в’язати снопи з пшениці було дуже важко, старша сусідка часто допомагала Євдокії. За сезон вона заробила не тільки гроші, а й додому привезла мішок цукру та сім мішків ячменю. А ще в своєму колгоспі їй платили за рік 150 карбованців холостятських.

Після повернення з Полтави вже не працювала обліковцем, а по наряду. Потім довгий час була ваговою і на фермі, і в коморі. Коли відкрили на фермі ларьок, була там продавцем. Потім у сільському магазині працювала аж до 1982 року. Поки син не повернувся з армії. А тоді, будучи на пенсії, ще 2 роки торгувала у магазині. А у 1961 і 1962 роках робила на пошті. Щодня тоді одержували періодику і доводилося за нею їздити конем у Чорнотичі. Повна сумка, розміром з пів стола та ще вузол із хустки. Через день по черзі їздили із напарницею. А тоді всі газети, листи мали удвох рознести по селу. І це при тому, що у 60-му народила сина, а у 62-му дочку. Після декрету вже на пошту не пішла. Мати допомагала тішити дітей, а Євдокія працювала.

У селі вона зустріла свого милого. Він разом з бригадою будівельників приїхали з Корюківки робити у колгоспі ангари. У 1958-му розписалися і Василь забрав свою Дуняшу у Корюківку. Сім’я в його батьків була велика, пішли квартирувати, але не складалось там, повернулись у Козляничі. Тут звели своє житло.

Василь Тимофійович деякий час був теслею, а в основному працював на фермі. З першого дня тримали корову, Євдокія Михайлівна щодня прокидалася удосвіта, топила піч, варила їсти на день і бігла на роботу. Каже, чоловік її не обижав. Року не дожив він до їхнього золотого весілля.

Євдокія Михайлівна змолоду була бідовою, повороткою дівчиною. З подружками співали у клубі, танцювали і сценівки придумували. Виступали на сцені у Корюківці, Савинках, Хотіївці. Потім за роботою було ніколи. А коли у селі відкрилась церква 15 років співала у церковному хорі. І рукодільницею була вмілою. Вишивала гладдю і хрестиком простирадла, наволочки, рушники і навіть картини, досі зберігаються її роботи. Уміла вона і пошити собі сорочку, спідницю і все, що хотіла. Ще батько їй купив швейну машинку, вона й дотепер служить. Та в більшості Євдокія Михайлівна вручну собі ремонтує одяг.

Любить бабуся читати. Газету по два рази перечитує. А частіше читає церковні книжки — там такий шрифт, що вона читає без окулярів. Газети в цьому селі поштове пересувне відділення завжди доставляє до адресата, інколи соціальна робітниця забере чи хто йде на той «куток», то за власним бажанням забере газети і занесе бабусі. Не нахваляться люди працівниками пересувного відділення, дуже порядні.

Любить Євдокія Михайлівна готувати всячину не тільки для себе, а й пригостити своїх внучок: 12-річну Настю та 6-річну Алінку. Вони проживають близенько від бабусі. Загалом у бабусі 5 онуків. Дочка Марія проживає аж на Півночі і вже 5 років не бачились, а син Сергій поряд, навідується до матусі щодня.

«Бабуся акуратистка», — каже про свою підопічну соціальна робітниця Раїса Анатоліївна. Сама собі пере всі свої речі, підмітає, грубу топить. А Раїса Анатоліївна наносить води із свого колодязя, бо живуть по сусідству, і грубу підбілить. Коли треба, разом з невісткою зроблять генеральне прибирання.

До 82-х років Євдокія Михайлівна не приймала ніяких ліків, тому тепер, коли зле, хвилюється. Минулого року вже не обробляла своїх грядок, все зробила Раїса Анатоліївна, а цього року всією городиною забезпечив син. Дуже хоче Євдокія Михайлівна зустрітись із дочкою, планує пекти паску, та все наголошує, мовляв, дай Боже, дожити.

Одну війну пережила, голод та розруху, а тут на схилі літ знову війна. Тож ми бажаємо ювілярці у доброму здоров’ї зустріти своє 100-річчя та скуштувати її фірмових пирогів і заспівати улюблену «Несе Галя воду». Щасти Вам, шановна Євдокія Михайлівна!

Джерело: газета «Вісті Сосниччини», Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.