Анастасія Петренко з Іванівки відмітила 100-річний ювілей

Анастасія Петренко

Анастасія Петренко з Іванівки Чернігівського району була найстаршою дитиною у своїй родині. А нині вона — найстарша мешканка Іванівської громади. Її віковий ювілей став справжнім довгожданим святом для всього села.
Анастасія Дмитрівна народилась 18 жовтня 1925 року.

Її батько, мій дідусь, загинув на війні. Тож мама піднімала трьох молодших сестер разом зі своєю матір’ю, моєю бабусею, — розказує про ювілярку її дочка, 66-річна Ольга Нітченко. — Казала: така бідність була — ні їсти, ні пити!.. Ходили з бабусею підробляти то там, то там — їм давали хтось картоплі, хтось борошна. Так і виживали. Розповідала, і як обидва голоди перенесли...
Судилось Анастасії Дмитрівні і власних дітей ростити самотужки.

— Братові Миколі було 15 років, мені 10, коли тато від нас пішов. До того мама ходила в ланку, полола норму буряків і картоплі, убирала льон. А як батько нас покинув, пішла телятницею на ферму. І там трудилася, мо’, до 75-ти років. Бо, навіть коли оформилася на пенсію, її постійно просили з дозволу завферми когось підмінити, комусь допомогти. І дома в мами довго було хазяйство, ще у 86 вона тримала двох поросят, а потім ми їй заборонили категорично — скільки можна надриватися! Мама завжди встига-ла підсобляти й іншим — родичам, сусідам.

До 96 літ вона жила саменька. У брата була своя сім’я, а 10 років тому Колі не стало. Я з родиною раніше мешкала у Чернігові, працювала в тубдиспансері сестрою-господинею. Аж тут почалось повномасштабне вторгнення. Я сильно переживала за маму. А двоюрідна сестра стала хвилюватися за свою. Тьотя Шура — Олександра Приходько, мамина сестра, молодша за неї на 10 років. Вона жила теж у Чернігові. Я сестрі кажу: «Вези її в Іванівку, будемо там уже всі вкупі». І тьотю привезли туди в перший же день наступу, 24 лютого 2022-го. А ми з чоловіком Миколою добратися в село зразу не змогли. Звідти дзвонять сусіди: «Всюди темрява, ходить патруль, а у ваших бабусь горить світло. Хоч би до них не прилетіло...» У мене серце розривається!..

Нарешті 3 березня чоловік сусідчиної дочки, який волонтерив (возив сніданки хлопцям на блокпости в Чернігові і в довколишні села), відвіз нас із Чернігова в Іванівку. Виходжу біля свого двору, а там стріляли ще гірше, ніж у Чернігові! Сусіди, спасибі їм, опікувались моєю мамою і тьотею: і хліб їм приносили, й іншу їжу. З ними все було гаразд.
Іще 4 березня чоловік покликав до нас поснідати наших військових (їх уся вулиця запрошувала, всі хотіли погодувати захисників). А вже 5-го вранці ми у вікно побачили, що вулицею їдуть росіяни. І почалося страхіття!..

Снаряди рвалися і тут у нас у городі, й за домом повсюди. Тьотя постійно, як тільки починали бомбити, безперестанку читала вголос молитви. Ще й мамі казала: «І ти молися». На нашій хаті побило дах і стіни, повилітали вікна. Ми ховалися в погріб. А з нами — рідні сусідів, у яких розбило хату: їхня вагітна дочка, її чоловік і синок. Їх троє і нас четверо. Тьотю ми з чоловіком східцями на руках зносили, бо вона вже не ходила. Мама ще трохи сама тупала. Пережили той жахливий місяць!

Коли росіяни вийшли, я більше не хотіла маму лишати саму (тьотю ще через місяць забрали додому). І не стала виходити на роботу, подумала: я вже пенсіонерка, хай моє місце буде комусь із молодших. Так і зосталася в Іванівці, у Чернігові за цих майже чотири роки була всього разів десять. Чоловік живе тут із нами, але постійно їздить у Чернігів по лікарнях (він — чорнобилець, через це має багато проблем зі здоров’ям). А я вже й залишатимусь із мамою, скільки б нам не було відміряно.

Секрети довголіття

Можливо, це в них родове, — розмірковує над імовірними причинами маминого довголіття Ольга Іванівна. Бабуся, мамина мама, померла у 91 рік. Тьотя Шура (її не стало три місяці тому) — у 90. Ще одна їхня сестра дожила до 86-ти.
А мама ось уже і 100-ліття зустріла. За словами голови Іванівської ТГ Олени Швидкої, Анастасія Дмитрівна — єдина 100-річна мешканка громади. 18 жовтня Олена Петрівна особисто привітала ювілярку. Також із найкращими побажаннями до іменинниці завітали голова Чернігівської РДА Сергій Крамаренко, родичі, сусіди, інші односельці.

— Анастасія Дмитрівна раділа, що її вітали багато людей? — а вона:
— О, ще й як! Вона ж у мене — дуже товариська, любителька поспілкуватися, обожнює, щоб біля неї гуляли. Раніше до неї постійно приходили її подружки з вулиці: тьотя Шура, тьотя Соня, друга тьотя Соня, тьотя Валя, тьотя Катя. Усі вони жили в сім’ях. Ото вони й любили в неї збиратися, особливо взимку. Бувало, приходили о десятій і сиділи до третьої. Мама ще могла якихось пиріжків напекти чи оладок насмажити, пригощала подружок. Усі говорили: «Прийдемо до Насті — то вона нас іще й нагодує». І вечорами заходили. Такі в них були вечорниці.

На жаль, усі мамині подруги, хоч і були молодші за неї, уже пішли в засвіти. Останню з них, тьотю Шуру, поховали в грудні минулого року. Її син і невістка згадували: «Вона майже жила в Насті». Було, коли не подзвоню, мама хвалиться: «Шура прийшла, так довго гуляє, слава Богу, я й не сама». Відтоді мама журиться: «Ніхто і дверей не відчинить...» Сумує за подругами, за їхніми гуляннями. Я їй і розказую: «Ну хто ж прийде, вже нікого з ваших немає. Хіба зайде сусідка Валя Кузнецова (Валентина Олександрівна, керуюча справами виконкому Іванівської сільської ради. Авт.). Мама посидить, посумує і знову: «Якби хто зайшов...»

Влітку виведу її на ґанок, і вона сидить, дивиться, як вулицею їдуть машини, трактори. Хтось із кабіни кивне їй. А вона й радіє: «Зі мною поздоровкались». Зараз уже похолодало, то сидить у коридорі, дивиться у вікно. Ще трішки тупає. Але вже слабенька, ноги насилу переставляє.
Мені на роботі дівчата говорили: «Твоя мама так довго живе, бо завжди постилася, у неї зайвого холестерину немає». Може, воно й правда. Мама все своє життя постувала. Дотримувалась і всіх великих постів (ніколи під час них не їла ні м’яса, ні сала), а ще обмежувала себе в певні дні тижня. Мамині подружки їй казали: «Настю, ти ж так працюєш! Чому ж не їси сала? Ти ж упадеш!..»

А що Анастасія Дмитрівна любить тепер?
Останніми роками вона їсть усе. Дуже багато споживає цукерок, особливо любить карамельки. Я їй жменю кладу на диван біля ліжка, і вона постійно бере та й смокче. Навіть уночі, чую, обгортки шарудять. І вранці, ще не снідавши, спершу цукерочку розмотує.
Тож гості, дівчата-сусідки, приходили маму вітати із солодощами. Цілий кульок цукерок їй принесли, тепер він стоїть біля мами на дивані, і вона там шапортає — вибирає собі смаколики.
А найсолодші, якщо можна так сказати, для Анастасії Дмитрівни — її четверо онуків і сім правнуків. Хай же ще довго вони радують її, а вона — їх!

Джерело: газета «Гарт» Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.