Пральну дошку здала на метал, виваркою син возить ряску

— Нині прання не таке трудне, як було колись. Ми вже стіральну дошку здали на метал, а виваркою син качкам ряску возить, — усміхається 74-річна Ольга Швець з села Тельне Корюківського району. — Я найменша у родині була. Батько з війни прийшов, і я з’явилася. Старші брати мене жаліли.

— І чоловік їй ловкий попався. У сімнадцять років заміж вискочила. Він на десять років старший був, беріг. Боявся, щоб не бросила, — приєднується до бесіди сусідка 77-річна Катерина Лисиця.

— Спочатку я вручну прала, троє ж дітей. Та невдовзі машину купили, «Пчолку», — додає Ольга Швець.



— Ольго Юхимівно, на початку сімдесятих років машинка не в кожного була, певно, вам односельці заздрили?

— Кому як везло. Була мені підтримка у всьому. Хазяїна в 2011 році не стало. Виваркою рідко користувалась. Двовідерний чавун поставила на грубу, і вперед.

— Крохмалили постіль, рушники, занавіски?

— Ніколи.

— Підсинювали?

— Синька була, і в порошках, і в таблетках. Її ж і в побілку додавали, і занавіски нею освіжали. У вузлики зав’язували й кидали до прання.

Нині перу все машинкою. Це вже у мене друга. Вона не сучасна, але ж робоча.

— А у мене машинки немає. Дрібне перу сама, а постіль, штори, ковдри тощо — невістка забирає. У неї пральна машинка є, — хвалиться сусідка Катерина. — Легше нині жінкам на руки. Як згадаю себе — четверо дітей, стараєшся усіх
обстірати, і в хаті аби все чистеньке було.

Працювала на свинарнику, там гаряча вода була. Чан величезний, набереш купу стірки, і дітей там мили.

Минулося то все. І вода нині зникає. Добре, як є свердловина, а то черпаєш-черпаєш у колодязі, аби хоч трохи набрати.

— Юхимівно, а жлукто* хоч у когось в селі ще лишилось, користуються люди?

— Може, в кого і є. Тільки вже без нього обходяться.


* Жлукто — бочка без дна, видовбана зі стовбура дерева, в якій прали білизну.

Валентина Остерська, Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №12 (1766), 19 березня 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.