Валентина Олійник народила 12 дітей. Докучає вага, болять вени на ногах

52-річна Валентина Олійник із села Вихвостів Городнянського району народила 12 дітей. Вона мати-героїня. Звання дається тим, хто і народив (або усиновив), і виростив (до 8 років), і діти не судимі.



«У хвірточці хтось паличку поклав і ще дві палички. Хрест зробили»
Дуже почали боліти ноги

— Для себе народжувала, — розказує Валентина Олійник. — Нема в мене нікого. Сестра була, умерла. Друга сестра умерла. Мами нема 10 років, вона з Розвинівки, сусіднього села. Батька нема 20 років. Хай буде велика родина.

— Не жаль було свого здоров’я? З кожною дитиною, кажуть, втрачаєш зуб. Кальцію меншає. Гормональні перепади постійні. Нервові.

— Вени болять. Мо’, куди влізла сама. Бо знаєте, які люди. Думкою багато можна зробить. Колись із сільради заносили мені документи, щоб оформлятися на матір-героїню. Виходимо, а мені у хвірточці хтось паличку поклав і ще дві палички. Хрест зробили. Це увечері вже. Уже ж зима була. Воно вже примерзло. Якби діти гуляли та кинули, так би не вийшло.

Ноги болять. Вени вилізли і тут, і тут. І коліно пухне. Після шостої чи сьомої дитини вени почали з’являтися. Восьмого Вову у Чернігові народжувала, бо сказали, що неправильно плід лежить. 43 мені було. Водили до судинних лікарів. Сказали, що треба бинтувати.

У Чернігівській обласній лікарні, у судинному відділенні, пізніше розказали, що видаляти вени доведеться. «Та ще походіть», — відправили. Ліки приписали, їздила у Тупичів на крапельниці, це років 10 тому було.

Недавно взимку хотіла полікуватися — не було місць. А тепер весна, треба городи садить. Качок купила, треба годувати. 37 качечок за 1600 гривень. П’ятеро гусей є на Паску. Кури. Свинка.

Тоді після крапельниць перестала спина боліти. А може, я не така жирна була. Навантаження на спину й ноги велике. Я тепер, мо’, кілограмів 130 чи 140. Мо’, через дітей рознесло. Не їм жирного, не їм дуже багато. Води попила, та жир росте.

«Бери пуповину і перев'язуй. А там відщипни ножицями»
Двох привела дома

— Усіх сама народжувала, природним шляхом, — продовжує Валентина Петрівна. — Перша Люда була маленька, 2570 грам, з’явилася на світ у Тупичеві, там іще був роддом. А наступні — більше і більше вагою. Юра, найменший, народився без 100 грамів 5 кіло.

Вісьмох народила у Городні. Машка і Юра дома привелися.

З Машкою почалися схватки о 5 ранку. Відчуваю, не вправимося нікуди. «Що будемо робити?» — питає Сергій, чоловік. Кажу: «Ниточку капронову з катушки відріжеш, перев’яжеш пуповину». На ліжку народила. Перейми недовго тривали. Мо’, 5 хвилин. Кажу: «Бери пуповину і перев’язуй. А там відщипни ножицями». Дитя забрав, замотав. Місце (плацента) відійшло через півгодини. Старші діти спали. Я не стогнала і не кричала. Боляче народжувати було тільки перший раз, решту разів — ні. Може, тому, що усі вагітності і дрова пиляла, і рубала, і полола, і копала, і прала, і сіно гребла, і корову доїла. Отож дитя замотала, сама вдяглася, усілася, і нас о 6 ранку відвезли до лікарні у Городню колгоспною машиною. Полежали 7 днів, бо дитя домашнє. Перевіряли, щоб ніяких інфекцій.

Юру народжувала о 5 вечора, дівки на місто збиралися їхати. Юра — це Андрійович. Від другого чоловіка. Народила, подзвонила у лікарню: забирайте готове народжене.

— А як же пуповину?

— Ножицями відрізали. Дівки перерізали. Не мили, не чіпали дитя. Думаю, хай у лікарні почистять.

«Цицьки порозсмоктували, отакі-о понапухали, а молоко не з'явилося»
Жодного з 12 не годувала груддю

— Груддю не годувала. Не було молока. У роддомі прикладали до грудей, цицьки порозсмоктували, отакі-о понапухали, а молоко не з’явилося. Дитя смокче-смокче, а там грам молока, і чаї різні пила, і халву їла, і грецькі горіхи — без толку.

У лікарні суміш купувала, дома поїла коров’ячим молоком, розведеним навпіл з водою. Дві корови у мене було. Пляшечок скляних куплю з десяток. Соски надіну. Соску то прокусить, то пожує.

У мене в рік діти вже брали ложку і їли. Або сала шматок відріжу такий, щоб не вдавилося. Щоб у руку брало. Так і повиростали.

Хліб у 90-ті роки, як грошей не було, вдома пекла. 5 хлібин у печі. «Кирпичики». Хлібопекарня була у Тупичеві — розвалилася. Дали форми.

Тепер купуємо 5 чорного хліба, З білого, 2 батони на всіх. Варю супи, борщі, картоплю. А ще треба і ковбасину, і конфетину, і гурок свіжий, і редьку. Пенсія 2100, я у 50 років на пенсію пішла. Та на дітей одержую тисяч п’ять.

«Цибулькою потру — простуда мине»
Підключала домашні методи, але й лікарні не цуралася

— Закашляв — боролася своїми методами, — ділиться. — Потерти цибулю. Помазать під коліном і п’ятачки, грудку. Лівий бік не мазала, бо там сердечко. І шию. Закутати у пелюшку. Щоб пропотіло, встало. Переодягаю в сухе.

З жодним дитям у лікарні не лежала. Щеплення усім робила. Загартовувала. Не шушкала. Шарфами не зав’язувала носи.

Соплі самі проходили. Крапель ніколи не купувала. Вушко заболить — хустку праскою гріла, прикладала. І зверху хустку надягала.

Апендицити були у Наташі і Люди. Люді в Чернігові, Наташі у Городні робили операції. У Віталика зуб нарвав — поїхали у Чернігів.

Саші у пуп уліз кліщ. Каже: «Відчуваю, ніби кишки ворочаються». Пробували пінцетом, відірвали голову. У Городнянській центральній районній лікарні хірург Микола Ігнатенко витягував.

«Не хочу про чоловіків і говорити»
Два шлюби, а щастя тільки в дітях

— «Матір-героїню» у 2015 році одержала. Приємно було. Спасибі нашій сільраді, що мене продвинули. Одноразова виплата до звання — 10 тисяч гривень. Дітям роздала, та й усе.

Люді буде 31, тут живе. Віті (доньці) — 30, Віталику — 27, Женику — 26, Сашику — 25, Наташі — 21, Ані — 19, Маші — 17, Вові — 11, Дашці — 10, Марині — 9 і Юрі — 9. Хто працює, хто вчиться. Поки ще слухають мене. Бить мене ніхто не б’є. Матюкать теж не матюкають, бо ні за що. їсти зварю. Пообпираю.

Народжувала не через гроші. На перших одержувала взагалі копійки. А тоді ще сказали, як з декрету у декрет — одна виплата на двох діток.

12 — бо так получилось. Боялася абортів, хоч два довелося робити. Бог давав, я народжувала, ростила, хрестила. Перший кум розбився на мотоциклі, Сергій Зіненко, узяла другого, Вітю Таратина. А кума Наташа одна у всіх дітей.

Чоловік був тупичевський. Умер у 43 роки. Був у Чорнобилі у самий розпал. Рак легень. І курив, і горілочку пив. Бився, колотився. Від першого 8 дітей.

— І вдруге вийшли заміж!.. Дівчата часто не можуть знайти пару.

— Вийшла. По-дурному. Не живемо разом. Від нього 4 дітей. Не хочу про чоловіків і говорить.



«Просила: купіть хату на виплату. Сказали, що ні»
Усі 12 виросли у будинку 54 квадратних метри

— Їздила-їздила в райдержадміністрацію, щоб мені купили хату. 14 чоловік проживало в одній хаті! Всюди ліжка. Двохярусне, поряд двоспальне. Ми телевізор ставили на шафу. Я одна така була на район, не могли мені житло у селі придбати. До Кондренка ходила (Микола Кондренко, директор і співвласник вихвостівського підприємства «Віра»). Біля нас за 75 тисяч гривень продавалась. І Женя, і Віталик тоді у селі працювали. Дайте на виплату, за півроку віддамо. Сказав: «Ні». Купляє для приїжджих.

Зараз у хаті живемо я і четверо дітей-школярів — Даша, Маринка, Вова, Юра, — Наташа, донька заміжня, п’ята, а ще Віталик, Саша. І два онуки. І з міста син і донька приїздять. У нас дві кімнати. Одна грубка, топимо дровами. Піч викинули. У минулому році воду у коридор провели.

«Підприємство не купить»

— Не допоможете купити хату Валентині Олійник? — звернулася до Миколи Кондренка, очолює підприємство «Віра». Сучасний Вихвостів відомий тим, що у людей є робота. І свої працюють, і чужих запрошують. Помагають з житлом.

— Підприємство не купить. Немає хат вільних. Та хата, яку вони хотіли, вже продана. У родині Валентини Олійник частина дітей — вже дорослі, працюють. У нашому господарстві наразі працювати відмовляються. Ми допомагали посильно. І авансами (коли працювали), і худобою. Аварійної ситуації з житлом у них нема, я бував у них. Просто хата мала.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №16 (1718), 18 квітня 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.