Григорій Волошин: «Крутимося, як ті ролики»

Коли на душі сумно, або навпаки - феєрверк, 80-річний Григорій Волошин з Носівки співає гімн шахтарів. Цей мотив, у містечку, далекому від шахт і вугілля, підбадьорює чоловіка і додає сил. Адже вугільна промисловість для нього синонім слова «життя», галузь, що дала шанс на успіх. Не дивно, навіть тут, в аграрному краї, Григорію Волошину вдалося створити підприємство «Прес», яке вже чверть століття виробляє ролики для вугільних шахт.



Ставив цілі і досягав їх...

Григорій Волошин родом з Житомирщини. Зізнається, ніколи й подумати не міг, що життя занесе на Чернігівщину. Хоча до постійних переїздів звик з дитинства. Його батько був промисловцем. Після війни піднімав паперові фабрики по всьому колишньому Союзу. Тривалий час сім’я жила в Росії, там Григорію випало закінчити школу. А в технічному училищі вивчився вже в Києві. До армії та після неї працював слю-сарем-складальником на столичному заводі «Більшовик», де здобув практичні знання, що не раз виручали в подальшій роботі. Теорію вивчав на механічно-математичному факультеті Київського державного університету, куди пощастило вступити.

- Вже пізніше, під час роботи в науково-дослідному інституті «УкрНДІпроект», ближче почав знайомитися з добувною технікою та й комплектуючими, - згадує Григорій Волошин під гуркіт працюючих верстатів, що доноситься з цеху. - Працював саме з машинами добувного та будівельного напрямку. Починав інженером і дійшов до завідуючого виробничою лабораторією. При інституті захистив кандидатську дисертацію. Був куратором заводів, що виробляли шахтне обладнання, брав участь в експериментах... Просто ставив цілі і досягав їх.

Свого часу Григорій Волошин розробив першу роботизовану лінію, що проводила шахтну затяжку, тобто виконувала шахтобудівні роботи без участі людей. Потерте зображення цієї неабияк потрібної у галузі машини й досі зберігається в кабінеті мого співрозмовника, надихаючи на нові розробки. Всього таких ліній було запущено у роботу близько десяти. З машинобудівним відкриттям Григорія Волошина вітав особисто міністр вугільної промисловості СРСР Михайло Щадов.

«Я люблю Носівку»

- Тоді здавалося, що життя потихеньку налагоджується, - зізнається - Навіть думки такої не мав - іти з науки, в яку вже встиг закохатися, в іншу сферу. Та загриміли нові часи. Грошей в інституті не платили, а мені ж треба годувати чотирьох дітей... Вирішив іти в бізнес, заробляти тим, що вмів найліпше. А в процесі роботи інженером я часто стикався з виробництвом конвеєрних роликів, знав усі їх тонкощі. Тим більше, без них жоден транспортний конвеєр на шахті не працює. Ролики тримають і котять стрічку. До того ж у мене збереглися контакти з багатьма підприємствами та шахтами.

- А чому обрали саме Носівку?

- Це тихе містечко мені відкрив товариш, з яким співпрацював по роботі, жили в одному гуртожитку. На моєму «Запорожці» сюди приїхали. Місцевість мені сподобалася. Взяв ділянку біля відомого заводу «Победит», він тоді ще працював доволі добре. Міська влада й адміністрація заводу пішли назустріч. Навідміну від столиці, де почати бізнес було важко. Допомагали й допомагають вирішувати різні питання мої чотири сини, які з дитинства знають, що таке виробництво. Й отак під боком у промислового гіганта ми будувалися з нуля. Боляче було потім спостерігати, як наш сусід «посипався», завод змінював власників, втрачав потенціал.

Носівку я з часом дуже полюбив, навіть зізнався їй у коханні (Григорій Волошин встановив у центрі містечка стелу «Я люблю Носівку», що виготовили на «Пресі» - Авт.).

- Як же щодо попиту на таку продукцію?

- Ролики - унікальний товар для нашого регіону. А по Україні, як заводів, що їх виготовляють, так і споживачів, чимало. Нині наші замовники - це видобувні підприємства Дніпровського вугільного басейну, Львівського, деякі шахти Донбасу. Конвеєрні ролики з часом потребують заміни, і без них нема діла - вугілля не їхатиме. Ролик - найбільш масова деталь конвеєра. Тому замовлення є.

Інша справа - конкуренція. Нині, коли «вікно в Європу відкрили», до нас на ринок прийшли ролики з Великої Британії, Німеччини, Чехії та інших країн. Треба тримати високий рівень, щоб не програти. Велику роль відіграють якість і ціна. А ще більшість замовлень іде з відстрочкою оплати до трьох місяців. Однак державі потрібно одразу заплатити податок, а людям - зарплату. Намагаємося в таких умовах виживати. Крутимося, як ті ролики...

- А що то за частинки ролика у Вас на столі?

- Це нова розробка нашого підприємства. За моїм макетом виготовили ролик, що не замерзає за низької температури і продовжує вільно обертатися. Оце тільки у 80 років зміг його створити. А то й жити спокійно не міг - усе він мені крутився в голові, енергію забирав. Не дарма кажуть - вік живи, вік учись!

До речі, у свої сімдесят сім Григорій Волошин захистив докторську дисертацію з будівництва.

Біля верстатів молоді обличчя...

Науково-дослідний комерційний центр «Прес» має замкнутий цикл виробництва. У трьох цехах, пофарбованих у кольори державного прапора, виготовляють комплектуючі для конвеєрних роликів, а також безпосередньо їх збирають.

- Був час, коли ми тільки збирали ролики з готових, куплених деталей, - проводить екскурсію підприємством директор.

- Аби здешевити готовий продукт, почали виготовляти комплектуючі самостійно. Починається все зі звичайних листів заліза, що «заходять» у цех, а закінчується повністю готовим до експлуатації роликом. На проміжних етапах ще виготовляємо штампи для різних деталей. Це - найвища технологія машинобудування.

Підприємство охоплює до ста людей. Завод забезпечує працівників транспортом, возять людей з Ніжина та навколишніх сіл. Біля верстатів помічаю молоді обличчя. Григорій Волошин особисто знайомить зі своїми підлеглими.

Зварювальних Володимир Овдієнко навчався професії в Житомирі. На «Пресі» лишень півроку, а вже встиг заслужити повагу керівництва і колективу.

- Робота мені подобається, добре, що є можливість працювати вдома, в Носівці, - каже хлопець.

- Хоч я вчився в Києві, все одно приїхав у рідне містечко, - підтримує колегу й токар Іван Товстуха. - На заводі розширив свої знання - освоїв координатне розточення.



Чимало в цехах «Пресу» і представниць прекрасної статі. Знайомлюся з Наталією Алексейченко, передовицею виробництва. Начальство хвалить жінку, бо швидко освоїла техніку. Вона точить осі для роликів.

- За освітою я бухгалтер, але тут на заводі пройшла перекваліфікацію, -  зізнається Наталія. - І ні разу не пошкодувала про це.

- Ми готові брати молодь прямісінько зі школи і навчати всьому потрібному, - розповідає заступник директора Микола Розум. - У нас постійно є вакансії. Шкода тільки, що молоді люди чомусь більше хочуть працювати в охороні чи на заправках, ніж на заводах.

Аншлаг у «Волошці»

А ще у Григорія Волошина є маленьке хобі. Щоп’ятниці у кафе своєї дружини «Волошка» він організовує, як сам їх називає, «просвітницькі вечори» з музикою та поезією. Кожен вечір присвячений певному поетові - класику чи сучаснику. Читають римовані рядки та співають пісень актори з міського будинку культури. Для Григорія Волошина це така собі культурна віддушина. Проводить заходи теж він і, як годиться, починає кожен вечір з шахтарського гімну.

- Не скажу, що ці вечори подобаються нашій молоді, - зазначає Григорій Волошин. - Але це - просвітницькі заходи, насамперед. Так має бути. До нас спершу й більш старше покоління неохоче заходило. Люди, як правило, приходять випити й потанцювати - отаке дозвілля. Мені вже й казали: «Кинь ці вечори, вони в Носівці нікому не потрібні». А я кажу: «Не кину». Наразі у нас - аншлаг!



Михайло Ломоносов, "Деснянка" №11 (696) від 15 березня 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.