Замість соломи з Голландії – очерет з Полтавщини

У музеї Олександра Довженка в Соснині, звідки митець родом, планували перекрити штучною голландською соломою батьківську хату. Реконструювати гімназію, де він навчався, переробити кінотеатр. А ще говорили про кінофабрику з видом на Десну — новий корпус музею на 600 квадратних метрів. Там, за проектом чернігівського архітектора Бориса Дедова, повинна була розміститися кіностудія.



Усе збиралися робити най-най. Солома — водо- та вогнестійка, з гарантією 50-70 років. По 890 гривень за квадратний метр. Кінофабрика — зі старовинною апаратурою, де можна було б зануритися в довженківську епоху.

Лунали слабкі голоси, що це ж абсурд — у Сосницю везти пластмасову солому з Голландії. Що, своєї натуральної немає? Чи на полях пшениця не росте? Чи майстрів на Україні не стало? Але тодішня влада заперечень не чула.

Уже й суми, які виділять з держбюджету, обговорювали: на гімназію —19 мільйонів гривень, на кінотеатр — 8,7, на музей — 4,5.

Уявіть розмір «відкатів». Та, як кажуть: «Обіцяти — не значить женитися». Ніхто нічого не отримав. А потім влада помінялася. І в Києві, і в Чернігові.

Музей Довженка — це хата, де він народився і жив до неповних 16 років, клуня і великий сад. Родина виїхала з хати перед війною. Після них туди заселилася багатодітна родина сосничан Захарченків.

Територія музею — 56 соток (у Довженків було 7,5 десятини землі). Багато квітів. Між хатою і клунею — колодязь, звідки родина набирала воду. Зараз звідти не п’ють, бо колодязь не чистять.

Також на території музею є літературна експозиція. Там зберігаються підручники, відтворення робочого кабінету у Москві, особисті речі, наприклад, валіза і капелюх. Будинок експозиції побудували через декілька років після відкриття музею. У цьому ж невеликому приміщені кінозал, туляться науковці з бухгалтерією.

— Зараз сад уже підупав на силі. Ще залишилися груші, які садив батько Сашка Петро і дід Семен. Сім Довженкових яблунь у минулому році поламало буревіями. Висаджуємо молоденькі. Яблук цього року немає, а груш вродило дуже багато, — пригощає директор літературно-меморіального музею Любов Наконечна.



Розповідає, що бюджетних грошей до 120-річчя Довженка (його святкували 10 вересня минулого року) так і не виділили. Відмітили скромно. Реконструкції не було. Тільки дах перекрили, і то за рахунок спонсорів. Усього 150 квадратних метрів.

— Одна приємність — спонсорська допомога, що дала можливість перекрити Довженкові хату і клуню. Солома на даху лежала з 1960 року. її, звісно, міняли, але частково. В основному вся була стара. В кінці серпня минулого року приїхали майстри з Великих Сорочинців Полтавської області, привезли очерет і за десять днів зробили нові стріхи.

Очерет натуральний, з Полтавщини. На вигляд дах з очерету від солом’яного майже не відрізняється. Технологія покриття точно така ж.

Хоча очеретом крити трохи важче, але він довше зберігається. Казали, років 30 мінімум.

На Чернігівщині хати очеретом теж крили. Але для Полтавщини — це більш характерно. Хлопці попрацювали гарно. Але на сьогодні повністю гроші за перекриття їм не заплатили.

Спонсорська допомога йшла через управління капітального будівництва ОДА.

Любов Наконечна каже, що від штучної соломи відмовилися, бо дорога і везти здалеку. Та й не сприймалася б нашими людьми ця «імітація».

— А чого зі звичайної соломи не зробили?
— Немає фізичної можливості заготовляти. Треба жать вручну, молотить. Працівники музею пробували, не виходить. У тій соломі заводяться миші, з’їдають її.

— Збудують у Сосниці кінофабрику?
— Не збудують. Планувався виставковий павільйон. «Кінофабрика» — це так його художник Борис Дєдов назвав. На кінофабриці повинна бути апаратура. Де її взяти?

Ми приватизували для будівництва павільйону землю, недалеко від річки, 70 соток. Був задум сучасного музею з виставковими залами, місцем для літературної експозиції. Також там хотіли зробити кінозал на 150 місць (у нас є тільки на 50). Гостьові кімнати. До нас приїжджають науковці, художники, письменники, а зупинитися немає де.
Люди, які знаються на Довженку, кажуть, він заслуговує на більше. Проектно-кошторисну документацію на велике будівництво робили три рази. Та все стоїть на місці, грошей не дають.

На річницю не було племінника Довженка з Москви, сина сестри Поліни, — Тараса Миколайовича Дудка. Хоча раніше до нас постійно приїздив. Ми й по електронці йому писали — пропав, не відповідає. У Довженка залишилося двоє близьких родичів — племінники — Тарас і Сашко (теж у Москві). Сашко давно на контакт не виходить.

За словами директора, сьогодні музей відвідує понад 20 тисяч чоловік на рік. У 60-80 роках влітку щодня було по шість груп автобусів, у вихідні — по вісім. Приїжджали з усього Радянського Союзу.

Зараз найактивніші туристи — з Сумщини. Багато пільгових екскурсій. Білет дитячий 4 гривні, дорослий — 7 (з фільмом та екскурсією).

— Іноземці приїжджають?
— У цьому році були росіяни та німці. До родичів приїжджали. Наприклад, заходила жіночка родом з села Слобідка Менського району. Її забрали в Німеччину під час війни. Вийшла заміж за поляка, залишилася. Тепер живе у Берліні. Приїздила в гості до рідні, з дітьми та онуками. Онука працює в ляльковому театрі, донька — інженер, їм цікаво.

Директор веде у хату. Там дві кімнати. Та, де безпосередньо жили Довженки, світлиця (тоді не спалювалася). В обох — речі, які були в користуванні родини. Дзеркало, скриня, ліжко, стіл, фотографії. Портрет Шевченка. Ткані речі. Сорочки, вишиванки.

Найцінніший експонат — колиска, де колихали маленького Сашка. А ще — піч, що залишилася з довженківських часів. Кажуть, робоча. Але хату отоплюють грубкою, піч зберігають як експонат.

— Є меморіальні речі. Ми намагаємося їх менше показувати. Щоб вони довше зберігалися, не вигорали. Наприклад, мамина вишита сорочка, — додає Любов Миколаївна.

Аліна Сіренко, тижневик «Вісник Ч» №35 (1529)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.