Державні селяни мріють про паї

Села Іванівка та Миколаївка Борзнянського району досі напівсоціалістичні. Землі обробляє колишній радгосп, а нині державне підприємство «Дослідне господарство «Іванівка» Національної академії аграрних наук. Люди хочуть мати паї, обробляти або здавати їх в оренду. Згадують, що радгосп був створений на основі двох колгоспів, і вимагають відпустити хоча б Миколаївку.

Спочатку не розпайовували через авторитарного директора.

Мусійович та його спадок

Три роки тому помер директор Анатолій Мусійович Столярук, який керував господарством ще з радянських часів, тримаючи його в кулаці. Наступник наробив мільйонних боргів. Літом минулого року з Харкова прислали нового директора Миколу Воловика. Він почав розраховуватися з боргами, але за рахунок зменшення поголів'я худоби.

Керівництво «Іванівки» уперто захищає спосіб господарювання, що склався роками.
— Розпаювати ніяк не можна, — стверджують у конторі «Іванівки» головний бухгалтер, агроном та зоотехнік.
— Сьогодні ми державні, а завтра хтось прийде, купить з потрохами, люди залишаться без нічого, — все ж застерігає агроном Володимир Голуб.

Але далі керівництво держпідприємства обґрунтовує переваги.
— Єслі хозяйство осталося — хоч як піддержує інфраструктуру, — відзначає Голуб. — Асфальт ремонтуємо, вирубуємо зарослі, прибираємо у селі. Водопровід утримуєм, каналізацію качаєм.

Підприємство витратило за рік на ремонт доріг, переважно в селах сільради, близько 800 тисяч гривень. Покрило 120 тисяч гривень витрат на водогін. На мінімальне вуличне освітлення пішло близько 10 тисяч гривень на рік. Каналізація рентабельна.
— Якщо вмер колишній працівник, родичі йдуть до нас, ми машину, гроб даємо безплатно, — додає головний зоотехнік Ольга Прокопенко. — Механізаторам за одну гривню їжу возять на поле тричі на добу.

Тим часом на пай у середньому в області виплачують 1924 гривні. Дороги ремонтують, обслуговують водогін та вуличне освітлення сільські ради у міру сил.

Багато людей їздило по заробітках у Київ, повернулися назад, бо в Іванівці є житло. До речі, в селі стоять порожніми два восьмиквартирні будинки, ще частина квартир пустує. Працювати запрошують трактористів та час від часу — доярок.

По валових надоях молока підприємство друге в районі. На першому місці суперсучасна ферма «Красносільського молока», там за добу від 1294 корів надоюють 16363 кілограми. На другому — «Іванівське» — 5500 кілограмів від 500 корів, на третьому — СТОВ «Десна», яке входить до компанії «Дружба-Нова» — 3986 кілограмів від 342 корів.

Обробляють 3500 гектарів землі, її середній бал —63.
Це насіннєве господарство, тут розмножують українські сорти ячменю, вики, гороху пшениці, жита, гречки тощо.
— Раніше дотація була, — зітхає головний бухгалтер Валентина Книга. — Ми мільйони дотації по лучали на селекцію рослинництва. А тепер ми на своїх харчах.

Робота є, а землі немає

— Питання з розпаюванням неоднозначне, — говорить 37-річний миколаївський сільський голова Павло Пирог. — Попереднє керівництво загнало «Іванівку» у борги, до 20 мільйонів. Працює 160 чоловік, у сезон — до 200. Приїжджають із Західної України, працюють на точку. Це плюс. Люди з роботою, якась зарплата є. Деякі доярки отримують до п'яти тисяч гривень майже цілий рік, окрім двох місяців, поки корови у запуску. Механізатори в несезон — півтори-дві тисячі.

Тримають хазяйство, яке, не секрет, утримується за рахунок сільгосппідприємства. То соломи, то обмішки взяв, то конюшини коснув. Я людям на сході села пояснював: з оцього треба радуватись. Теща моя он з Комарівки, тут поряд. Там в інвестора працює максимум п'ять чоловік, і то в сезон. Всі інші — завізні. Якщо розпаюють і сюди прийде інвестор, він не буде тримать ферм, гаражів, строй-дворів. З іншого боку, у наших селах є чимало людей, які самі хочуть обробляти землю. А землі нема. Тільки в межах села. Город передається у спадок. Кажуть, хай би дослідне господарство виділило два поля, ми б платили їм оренду.
Через те, що вільної землі мало, є проблема з випасом.

Попередніх сільських голів чи вговорювали, чи на них тиснули, але вони відмовилися від земель запасу —15-25 відсотків від усіх.
Попередній директор побоявся розпаювати, хоч і документи були готові, залишалися тижні. Треба було перейти у форму радгоспу. Тоді їх дозволяли розпайовувати. Бажання у Мусійовича не було. Думав, що по 10 гектарів порозбирають усе. А він був собственник, любив власть.

«Самостійники» й колгоспники

— Якби мені дали пай, я б частину засадив картоплею, а частину здав у оренду, щось би получав, — мріє колишній радгоспний муляр 70-річний Володимир Лященко. — А то наш радгосп нічого не дає. Продає за гроші. Навоз, например, 50 гривень тонна.
На синьому китайському тракторі з городу вивертає неголений чоловік. Представляється Юрієм.
— Я б свій пай сам обробляв, нікому не віддавав, — каже він. — Садив би картошку, зерно.

Зайшов у двір старого будинку на два виходи біля ферми. Тут живе молода сім'я з двома дітьми. На мотузках сушиться білизна, біля сараю видно овечок.
— Треба розпайовувати, — однозначно заявив господар, 34-річний водій Василь. — Землею або сам би займався, або здав у оренду. У сусідньому селі Стрільники, це вже Бахмацький район, на паї дають зерно. Даже тонну. Чи її дадуть даром, чи купить по 2,50 кілограм — не одне й те ж.
— Ми на роботу ходимо, а зарплату нам дали за грудень, і то половину, — доповнює дружина, 30-річна вагарка Світлана. — Держимо хазяйство, корову. За молоко і виживаєм.
— Без куска хліба коли сидимо, — додає чоловік.
— Ніколи його й пекти, на роботу як підеш... — завершує дружина.

— Я б частину свого паю сам обробляв, частину здав у оренду, — ділиться колишній зв'язківець, а тепер пенсіонер Анатолій Йовенко.
— Я б здавала в оренду, бо техніки в мене нема, — говорить 57-річна пенсіонерка, колишня доярка Світлана Назаренко. — З одного боку, добре, як є пай, і за нього платять. А з іншого, як совхоз розпадеться, робити ніде буде. Як робила, дали квартиру од совхозу. У нас є ванна, туалет і газ, як у городі. Житло приватизувала. У дворі построїли сараї, держимо корів і свиней, утей, гусей.

— Скрізь же розпайоване, хай і в нас, — вважає колишній водій Іван Цибка. — Аби хазяїн хороший попався, а не наробили стежки-дорожки і давай мучитись. У нас тут є фермер один, Юрко Савченко. Ну що він зробить сам! Я сторонник колхозно'! системи.

Ініціативної групи з розпаювання в Іваніці немає.

* * *

Удержавиш власності в області залишилася філія «Чемер» державного підприємства «Чайка» Козелецького району, дослідне господарство «Іванівка» у Борзнянському районі, дослідна станція «Маяк» у Кругах Ніжинського району, Носівська дослідна станція та чотири підприємства у Прилуцькому районі: ЦП «Івківці», ЦП «М'ятно-дослідна станція», ЦСП «Трест», ЦПЦГ «Прилуцька дослідна станція». За нинішнім законодавством, їхні землі не підлягають розпаюванню. Є і не державні підприємства, але не розпайовані. Це ВАТ «Рудня» Козелецького району та ПОСП «Жадківське» Ічнянського. Був ще радгосп «Новгород-Сіверський», але зараз почалася процедура ділення на паї.

Геннадій Гнип, тижневик «Вісник Ч» №18 (1460)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.